Архітектурний диптих – драч Іван
І. Мій смуток
Смертний вирок цигарці.
Очі дихають синню –
Густо сиплеться звідти
Волошкова солона печаль.
Я ламаю асфальту
Зволожену лінію,
Я шепочу печалі:
“Проклята, відчаль!”
Ось проспект мого Смутку,
Вулиця імені Сорому.
Несмаку диктатура
Зав’язала на серці вузла.
Зверхньо бридиться небо
З холодними зорями
Над рахітами цегли,
Заліза і скла.
Вони плачуть з потворності,
Б’ють дверима себе у груди.
Аж на кахлянім лобі
Виступає холодний піт.
Вони з тої досади,
Совість зодчих гризуть,
Що спотворила ними світ.
Чи вам в душі ніколи
Не сипався вечір,
Чи ви серцем не втямили
Золоті логарифми зорі,
Що, завдавши сто ніг
На свої забур’янені плечі,
З жахом тікають од вас
Незабудовані пустирі?!
II. Моя радість
Весело-строга, і духмяна,
Проста, і мудра, і легка,
Встає вона, кам’яностанна,
І носить хмари на руках.
Художній синтез вийшов з моди,
Чи смак на цвинтарі живе?!
Мажорні тішаться акорди,
І за живе бере нове.
Сучки обрубані. Світає
В архітектурі. Грає скло.
І вітражів веселі
Блакиті буйній цілять в лоб.
На землю зорі – в шиби, в душі!
І сяде небо за столом.
Бо цвіль підвальну вперто душать
Озон, і сонце, і зело!
Нам треба неба без ліміту,
Землі нам треба й поготів.
Співмірна музика граніту
З архітектурою хребтів,
Негнутих вольових хребтів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Іван Драч – Архітектурний диптих ІВАН ДРАЧ АРХІТЕКТУРНИЙ ДИПТИХ І. Мій смуток Смертний вирок цигарці. Очі дихають синню – Густо сиплеться звідти волошкова солона печаль. Я ламаю асфальту зволожену лінію, Я шепочу печалі: “Проклята, відчаль!” Ось проспект мого Смутку, вулиця імені Сорому. Несмаку диктатура зав’язала на серці вузла. Зверхньо бридиться небо з холодними зорями Над рахітами цегли, заліза і скла. […]...
- Соната Прокоф’єва – драч Іван Любимому І Закрутили, загули, заграли, Чистим лугом серце повели Вишукані голубі хорали По стежині сизої імли. Жовтороті полохливі грози Пнулися з оранжевих шкарлуп, І дуби, як чорні важковози, Гупали, всідаючись на круп. Схід на випас випускає Кирпатого місяця. Грім вигуркує з-за гаю – На хмарі не вміститься. Другий грім за ним прибрів, Креше кременем з-під […]...
- Помирають майстри… – драч Іван Пам’яті академіка О. І. Білецького Помирають майстри. Чітко значать віки. Їх життя вперезало вогнями й димами. В груди траурних маршів Дзвенять молотки, І влягаються думи золотими томами. Люди круто жили. Люди в сонце ходили І державу науки несли на плечах, Люди гупали кайлом в оранжеві брили, Люди шквально згоріли, Щоб день не зачах. Амплітуда людська […]...
- Іван драч – Баляда про відро Я – цинкова форма. А зміст в мені – вишні, Терново-огненні запилені кулі, Що зорі багряні пили на узвишші І зірвані, п’яні лежать, як поснулі. Я – цинкова форма. А зміст в мені – груші, Суперниці сонця, стітильники саду, З республіки соків заблукані душі, Підібрані в пелени в ніч грушепаду. Я – зрізаний конус. А […]...
- Іван драч – Без тебе світ – це тьмавий морок Без тебе світ – це тьмавий морок. Без тебе не біжить вода. Без тебе кожен камінь – ворог, Подушка каменем тверда. Без тебе сонце – повне ночі, Без тебе ночі – без кінця, Для тебе ж ночі я доточую, Для тебе місяця – вінця. Без тебе небо – повне криги, Стоять в душі самі льоди, […]...
- Іван Драч – Соната Прокоф’єва ІВАН ДРАЧ СОНАТА ПРОКОФ’ЄВА Любимому І Закрутили, загули, заграли, Чистим лугом серце повели Вишукані голубі хорали По стежині сизої імли. Жовтороті полохливі грози Пнулися з оранжевих шкарлуп, І дуби, як чорні важковози, Гупали, всідаючись на круп. Схід на випас випускає Кирпатого місяця. Грім вигуркує з-за гаю – На хмарі не вміститься. Другий грім за ним […]...
- Іван драч – Крила Новорічна баляда Через ліс-переліс, Через море навкіс Новий рік для людей подарунки ніс: Кому – шапку смушеву, Кому – люльку дешеву, Кому – модерні кастети, Кому – фотонні ракети, Кому солі до бараболі, Кому три снопу вітру в полі, Кому пушок на рило, А дядькові Кирилові – крила. Був день як день, і раптом – […]...
- Іван драч – Перо Перо, мій скальпелю вогненний, Ти мій жорстокий лиходій, Мій дикий поклик цілоденний, Первоцвіт мій, перволюб мій! Нам розтинати дні ці карі До серцевини, до зорі, Куди не дійдуть яничари В облудній словоблудній грі. Дні полохливі, і невтішні, І лаконічні, точні дні, І дні, мов глечики з Опішні, Протяті шпагами вогнів. І дні, яким нема відради, […]...
- Іван драч – Нічний етюд Не кров з молоком, а кров із ніччю – Про тебе задумуватись весняною порою І сльози збирати по твоєму обличчю Тугою всезнаючою рукою. Ти – спеки настій. Ти – пустеля палюча. В тобі заблукати, а потім не вийти. Ти – пристрасті дикої горда круча, З якої кидатись несамовитим. Руки обплетені, вуста обпалені Глибинними незагнузданними пожежами, […]...
- Жартівлива балада про випрані штани – драч Іван Ніч розписала небо В синю домашню вазу. Захлинулася електричка. Комар в спориші принишк. Замурзався я на роботі – І мати примітила зразу Заплямлені солідолом ще путні Сірі штани. Баняк на плиту поставила. Дістала з полиці мило. А місяць у білих споднях З батьком у шахи грав. Далеко овогнене місто На сон голубий мостилось. Смачною була […]...
- Вивантаження граніту – драч Іван Сивий, аж замислений, Крихкий на пругах Граніт кострубатий до пальців липне. Шпурляю – і він гоготить в ногах, Влягаючись тілом в земні заглибини. Рожевий, смугастий – в променях мліє. В кожнім кристалі вогні полискують – І падас сонце направо й наліво Верткою мигливою блискавкою. На іскри дробиться, вщухає, тихне. Полами витрем замурзані чола ми. Зцупимо, […]...
- Іван драч – Весняна акварель Це вже не сон – це сон-трава Гущінь замшілу прорива, І ніжним чадом, чудом чистим Бузкова свічка понад листом Вже злотом-пломенем жива. Це вже не сон – це вже котики Сидять на лозах в сні екзотики, Мурличуть хижо, мають запити Рій бджіл у пазурі спацапати, Продмухують пухнасти ротики. Це вже не сон – це вже […]...
- Іван Драч – Помирають майстри ІВАН ДРАЧ ПОМИРАЮТЬ МАЙСТРИ… Пам’яті академіка О. І. Білецького Помирають майстри. Чітко значать віки. їх життя вперезало вогнями й димами. В груди траурних маршів дзвенять молотки, І влягаються думи золотими томами. Люди круто жили. Люди в сонце ходили І державу науки несли на плечах, Люди гупали кайлом в оранжеві брили, Люди шквально згоріли, щоб день […]...
- Іван драч – Баляда про скромність – Не вистачає йому скромності! – Кричало круг мене голодне кодло Скромних графоманів і чесних заробітчан. – Так, трохи не вистачає йому скромності! – Великодушно погодились поважні дяді, Поблажливо дивлячись з критичних Говерл. – Людський глас – глас божий. Вирішив я: “Треба зайти до Скромності”. Купив пучок осніжених конвалій І сизий флакончик парфумів, Чесучевий плащ […]...
- Павло Мовчан – Сон (диптих) 1. Шепотіння. Хтось губами спіймав пломінь свічки, Проковтнув. Шепотіння. Обіймаються тіні. Чорні руки сплітають; До моєї оселі зірки запливають. Плавники хлюпотять об імлу. Руки нишпорять, зорі – нарозтіч. Шепотіння. До очей заховались дві зірки тремтливі, Вони світяться навіть крізь брезклі повіки. Наближаються тіні високим приливом, Піднімають мене на напружені лікті. Уже нишпорять нишком по шерхливих […]...
- Ніж у Сонці – драч Іван Трагедія Не отблеск, отблеском рожденный,- Ты по себе свой край оставь, Твоею песней утвержденный… А. Твардовский ПРОЛОГ Мої віки слідом за мною ходять: Од вітряків до полиску ракет, Фотон і Пишна паска великодня, Усе – до лаконічності штиблет. Надії бубнявіють цвітом вишень У сонцем зацілованих садах. Слова мої! Шикуйтесь сміливіше – Пилюка зір хай шерхне […]...
- Іван драч – Ода чесному боягузові Ти вбив свій горизонт і небо отруїв, Дав дулю сонцеві і плюнув в очі хмарі. Живеш повзком і помисли свої Ростиш в клоаці з підлістю у парі. Багатогранний ти, аж круглий, ніби вуж, Білоголовий метр із чорним піднебінням. Співаєш пісню все одну і ту ж, Що рахітичне наше покоління. Так! Ми не густо кричимо “ура”, […]...
- Останній міст полковника – драч Іван Вдарили сурми в маєво листя зеленого, Крила наметів лячно залопотіли, Зорі летіли в очі молодо і черлено, І сон оксамитив непрочумане тіло. Багнетами хряснули карабіни холодні, Сіялась ніч крізь рожеве решето. Смачно кричали сколошкані взводні, І шикувались солдати нарешті. Ковтали останні сонливі шепоти, Сопіли друзям у теплі потилиці. В уяві блукали несмілі прожекти, У що […]...
- Іван драч – Смерть Шевченка (симфонія) Сто років – зморшка на чолі Землі. Всесвітні війни, революцій грози… Дніпро до ніг стежиною проліг І котить славу в сиві верболози. Поет став морем. далеч степова, І хмарочоси, й гори – ним залиті. Бунтують хвилі-думи і слова, І сонце генія стоїть над ним в зениті. Дно глибшає, і береги тікають, Аж небо рве свою […]...
- Сльоза Пікассо – драч Іван Мир разложил на части Пикассо. Слеза стекает. Разложи! Попробуй! Евг. Винокуров І Літо пилося, Літо їлося, Літо кипіло вишнево, Лутово, Густо сміялося, Половіло, Переморгувалось зеленоброво. А ми за руки, аж пальців хрускіт, Аж регіт звивався під пахви осик. За хвилями книг, В сторінковім плюскоті Відкрили шалений його материк. І раптом у гаморі магазиннім Все спалахнуло, […]...
- Іван драч – Імпровізація Вітре, вітре, дми на ватру, Постав мені, вітре, варту, Щоб моя бурханна ватра Лише сонця була варта. Постав варту з трьох стеблинок, З трьох стеблинок-вартовинок, Щоб вони, ці дивні чати, Вміли дихати й мовчати. Як вона прийде до ватри, Щоб вони не встали з варти, А щоб дихали й світили, Щоб їй смуток золотили. Вітре, […]...
- Іван драч – Соняшний етюд Де котиться між голубих лугів Хмарина ніжна з білими плечима, Я продаю сонця – оранжові, тугі, З тривожними музичними очима. Ось сонце віри, чисте і просте, Ось сонце міри з віжками на храпах, Ось сонце смутку, звідки проросте Жорстока мудрість в золотих накрапах. І переливно блискотять сонця Протуберанцями сторч головою. Беріть сонця – кладіть мені […]...
- Іван Драч – Крила (новорічна казка) ІВАН ДРАЧ КРИЛА (Новорічна казка) Через ліс-переліс, через море навкіс Новий рік для людей подарунки ніс: Кому – шапку смушеву, кому – люльку дешеву, Кому – модерні кастети, кому – фотонні ракети, Кому – солі до бараболі, кому – три снопи вітру в полі, Кому – пушок на рило, а дядькові Кирилові – крила. Був […]...
- Гітара Пабло Неруди – драч Іван Поміж смертю і тим, Що називають безсмертям, Я вибираю гітару… Пабло Неруда І Що може поет в цьому світі – Напитись сонетом води, Погладити сонце в зеніті І бути, як хлопчик, радий, – Що може поет в цьому світі?! Я згадую дні весняні, Спогадую Веймарський форум, Як Пабло всміхався мені, І квітці, і зірці в […]...
- Іван Драч – Жартівлива балада про випрані штани ІВАН ДРАЧ ЖАРТІВЛИВА БАЛАДА ПРО ВИПРАНІ ШТАНИ Ніч розписала небо в синю домашню вазу. Захлинулася електричка. Комар в спориші принишк. Замурзався я на роботі – і мати примітила зразу Заплямлені солідолом ще путні сірі штани. Баняк на плиту поставила. Дістала з полиці мило. А місяць у білих споднях з батьком у шахи грав. Далеко овогнене […]...
- Іван драч – Міражі Хижий вихор тне ножами, Хиже сонце тяжко спить, Сон виткими віражами В міражі мої летить. Мерехтять вони – облесні, Чесним намірам чужі, Безсловесні, безтілесні, Надто знадні – міражі. В них м’які льодисті пальці, Крижанисті пазурі. Думці, змореній весталці, Душать шию в хитрій грі. Душать ніжно – в напівсили, Душать в пахощах імли. Поманили, полонили, Хижим […]...
- Іван Драч – Вивантаження граніту ІВАН ДРАЧ ВИВАНТАЖЕННЯ ГРАНІТУ Сивий, аж замислений, крихкий на пругах Граніт кострубатий до пальців липне. Шпурляю – і він гоготить в ногах, Влягаючись тілом в земні заглибини. Рожевий, смугастий – в променях мліє. В кожнім кристалі вогні полискують – І падас сонце направо й наліво Верткою мигливою блискавкою. На іскри дробиться, вщухає, тихне. Полами витрем […]...
- Іван драч – Робота і дозвілля Одна кімната – наліво, Друга кімната – направо, Моя кімната – посередині. В одній кімнаті Робота День і ніч вистукує на машинці. В другій кімнаті дозвілля, Безтурботне, цілується, випиває, Лається, аж вуха слонові в’януть. – Гості-сусіди, завітайте до мене.- На один стілець сіла Робота, На другий стілець дозвілля присіло. – А де ж мені, господарю, […]...
- Іван драч – Чому ти серце, все болиш частіш? Чому ти серце, все болиш частіш? Пора б тобі вже бути бронзовіш, А ти кипиш, од муки розпанахане, Вогонь горить буйніш – не тихне і не тахне. Я чую, як в мені у золотім вогні Жар-птиця фенікс зводиться на дні, Як бавить пір’я, як поводить оком І в кожні пологи разить електрошоком. До краю розшматовує […]...
- Іван Драч – Ніж у Сонці ІВАН ДРАЧ НІЖ У СОНЦІ (Трагедія) Не отблеск, отблеском рожденный,- Ты по себе свой край оставь, Твоею песней утвержденный… А. Твардовский ПРОЛОГ Мої віки слідом за мною ходять: Од вітряків до полиску ракет, Фотон і Пишна паска великодня, Усе – до лаконічності штиблет. Надії бубнявіють цвітом вишень У сонцем зацілованих садах. Слова мої! Шикуйтесь сміливіше […]...
- Іван Драч – Останній міст полковника ІВАН ДРАЧ ОСТАННІЙ МІСТ ПОЛКОВНИКА Вдарили сурми в маєво листя зеленого, Крила наметів лячно залопотіли, Зорі летіли в очі молодо і черлено, І сон оксамитив непрочумане тіло. Багнетами хряснули карабіни холодні, Сіялась ніч крізь рожеве решето. Смачно кричали сколошкані взводні, І шикувались солдати нарешті. Ковтали останні сонливі шепоти, Сопіли друзям у теплі потилиці. В уяві […]...
- Павло Мовчан – Вересень (диптих) 1. Був дощ, віщований ізранку Сталевим спалахом води, Крейдяні кола біля ганку Замив ретельно, як завжди. І гру дитячу нелукаву Урвав на самому кінці, І засвітив сльозу криваву У горобини на щоці. І, ставши сам собі далеким, З застиглим словом на губах, В уяві бачив я лелеку, Що крила опускав на дах. Стає затишною домівка, […]...
- Іван Драч – Сльоза Пікассо ІВАН ДРАЧ СЛЬОЗА ПІКАССО Мир разложил на части Пикассо. Слеза стекает. Разложи! Попробуй! Евг. Винокуров І Літо пилося, літо їлося, Літо кипіло вишнево, лутово, Густо сміялося, половіло, Переморгувалось зеленоброво. А ми за руки, аж пальців хрускіт, Аж регіт звивався під пахви осик. За хвилями книг, в сторінковім плюскоті Відкрили шалений його материк. І раптом у […]...
- Пам’яті Хемінгуея – драч Іван Вийшов з радіо чорний лев І збудив моє серце опівночі. В його чорних важких сльозах Я побачив труну кришталеву. Це був гордий печальний лев, Чорний лев з золотою гривою, Рідний брат сонцебризній меч-рибі, Де сльоза атлантична кипить. І він кликав на похорон брата До труни, де з руками замовклими Лежав сивий засмаглий лев З симфонічним […]...
- Іван Драч – Чорнобильська Мадонна ІВАН ДРАЧ ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА поема ПРОЛОГ Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю, На мидосердіє твоє, Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю, Святая сило всіх святих, Пренепорочная, благая! Т. Шевченко, “Марія” “Гей, то в святу неділеньку, То рано-пораненько, То не в усі то дзвони дзвонять, А то сини свою неньку, Удову стареньку, А […]...
- Іван драч – Мачинка Мороз вже сивий доцвітає, Вже день од холоду закляк, А тут, де падолист витає, Між листом жовтий сяє мак. Мала мачинка і кульгава, На ній я душу зупиню? Йде Панна Осінь золотава З маленьким келихом вогню…...
- Ода совісті – драч Іван Дослідів зливи. Каскади думок. Експериментів напружений крок. Ось Феофанія. Ген там дубна. В криниці пізнання не бачу я дна! Та голос підношу за бомбардування Ядра таємниці! Хай тихе світання Розчепиться криком хитрющого кварка! Хоч сумнів, як ворон, нав’язливо карка: Навіщо? для бомби?! Навіщо? для муки?! Чого ж Оппенгеймер заламував руки?! Чи ж фізики атомних псів […]...
- Дві сестри – драч Іван Дві сестри, тоненькі і сухенькі, Осінь ловлять в пелени над ставом. З господарства лине чистий дзенькіт, У воді поплюскує небавом. Віспа порябила лиця жовті, Доброти у серці не роз’їла. Полум’яне листя сипле жовтень, Тужавіє нива задубіла. Гуси білі, вилизані, тлусті Гелготять, бо скоро будуть вбиті, І калина у червоній хустці Кров’ю сходить по степлілім літі. […]...
- Іван драч – Калинова баляда Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі Стають золоті, де багряно-тривожні, Не знаю, де міра вготована силі Й нащо мої клекоти сині спроможні. Не знаю. Не відаю. І колінкую Перед відомим (відомим для кого?), Своєму коневі кую свою збрую І в губи цілую зорю дорогу. Крапчасті напасті, роковані роки, Чоласті незвідані вади “не знаю”. […]...
- Врубелівський етюд – драч Іван Він мав печальні всевидющі очі – В орбітах диких голубі дива. В них світ буденний, темний і порочний На полотні празничним оживав. Він суть пізнав. Він розтинав основу, Відкинувши ледачу простоту, І барви дихали п’янким болиголовом, І бризки сонця стигли на льоту. Війнуло смутком зранених конвалій З очей ним не породжених Купав, І, ніби демон, […]...
Смішна та людина яка соромиться бути собою.