Павло Мовчан – Вересень (диптих)



1.

Був дощ, віщований ізранку
Сталевим спалахом води,
Крейдяні кола біля ганку
Замив ретельно, як завжди.
І гру дитячу нелукаву
Урвав на самому кінці,
І засвітив сльозу криваву
У горобини на щоці.
І, ставши сам собі далеким,
З застиглим словом на губах,
В уяві бачив я лелеку,
Що крила опускав на дах.
Стає затишною домівка,
Здовкола кругла, як гніздо,
І не сучеться довга цівка
Від стелі, де розпластавсь дощ.
Легке все, піристе, крилате,
Випурхує із-під руки,
І склянка чаю непочата,
І тонконогі

сірники.
І щось в душі таке тривожне,
І невспокійливе, мов гнів, –
Берусь за дерево неложне,
Щоб сам, бува, не полетів.

2.

Гуля по емалі меткий однорук,
І тчеться, мов нитка, тонюсінький звук.
І синьо-осінній петровий батіг
Валкує нещадно стійкий переліг.
І нишпорно ходять лисичі вогні
По густо оброшеній гострій стерні.
Останні пташини, б’ючи каламуть,
У вирій верстають незміряну путь.
І простір, затиснутий в межах листка,
З’їдається тливом, як сніг у полях.
Лиш мовчки ковточок шпаркої сльоти
Сховало відерце, як рот темноти.
І болісно входять живі дерева
У кільця щорічні, як наші слова:
Від смислу, відлуння – до серця, коли
Кілечками часу вони відлягли.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Порівняти античний міф про пігмаліона.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вересень (диптих)