Білоруська народна казка – Пшеничний колосок



Жила собі у дворі курка Цокотушка, гусак Шипун та індик Белькотун.
Курка доглядала своїх курчат, греблася на смітнику, шукала зернятка. А гусак Шипун та індик Белькотун тільки походжали туди-сюди двором, мов ті поважні пани, і весь час сперечалися між собою про те, хто з них найважливіший та найрозумніший.
– У мене голова велика,- хвалиться гусак,- тому й розуму більше.
Індик з цим не погоджувався.
– Голова у тебе велика, а дурна,- казав він.
– Ну, хай собі голова дурна,- відповів гусак,- зате ніс який у мене! Міцний, твердий, гарний…

А у тебе що за ніс – сміх та й годі! Ще й черв’як якийсь над ним теліпається!
І гусак, і індик були великі ледацюги. їжу шукати для себе лінувалися, тому частенько голодували. Коли б не годувала їх так-сяк господиня, то давно б цих ледацюг і на світі не було.
Якось знайшла курка біля тину пшеничний колосок. Зраділа колоскові, засокотала на весь двір:
– Ко-ко-ко! дивіться, який гарненький колосок я знайшла.
Почули таку новину Шипун і Белькотун.
Індик понюхав своїм носом-черв’яком.
– Ану, показуй! Курка показала їм колосок.
– Так, так,- сказав він,- колосок і справді гарний. Треба його
змолотити.
– Ага, ага,- погодився і гусак.- Треба змолотити. Тоді будуть зернятка. А вони смачні… Ага, ага!
– добре,- сказала курка.- А хто його змолотить?
– Тільки не я! – відповів гусак.- Я товстий, мені важко ціпом махати.
– Невже ти хочеш, щоб я молотив! – палко забелькотів індик.- Я тобі не парубок!
– Ну, добре,- сказала курка,- я сама змолочу.
Пішла вона на тік, узяла ціпа й змолотила пшеничний колосок. Принесла зернятка й радіє.
– дивіться, які гарні зернятка. Червоненькі, пузатенькі. Вони, напевно, смачніші од ячмінних.
Підійшли до зерняток і гусак з індиком.
– Так, так,- сказав індик.- Гарні зернятка.
– Ага, ага,- підтвердив гусак.- Аж шкода клювати їх.
– І не слід клювати – їх треба змолоти та спекти паляницю,- дав розумну пораду індик.
– Ага, ага,- погодився гусак,- паляниця м’яка, як мій пух. А смачна яка!
– добре,- сказала курка.- А хто змеле пшеничні зернятка?
– Тільки не я! – буркнув гусак.- Мені важко до млина ходити.
– І не я! – вигукнув індик.- З такою простою працею і дурний гусак упорається.
– Ну що ж,- сказала курка,- якщо так, то доведеться мені самій іти до млина.
Всипала вона зернятка в торбину і понесла в млин. Там змолола й принесла борошно додому.
– Ой, яке білесеньке борошно! – засокотала на весь двір курка.
Індик понюхав борошно.
– Так, так,- сказав він,- гарно пахне. Що ж, смачні булки будуть.
– Ага, я ж казав, що смачні! – вставив слово й гусак.
– Ну, а хто спече з цього борошна паляниці? – запитала курка.
Гусак покрутив своєю великою головою:
– Я не вмію… Індик відповів:
– Я хоч і вмію, але не хочу. Нехай гусак пече.
– Ну добре,- сказала курка,- тоді я спечу.
Знайшла вона під повіткою діжу і розчинила тісто. Потім нарубала дров і затопила піч.
Коли тісто піднялось, курка наробила чудових паляниць, посадила їх на лопату і в піч.
Паляниці почали пектися. І такий приємний дух пішов по всьому двору, що в гусака та індика слинка потекла.
А треба сказати, що вони давно вже нічого не їли і так зголодніли, що і сперечатися перестали, хто з них найважливіший та найрозумніший.
– Ходімо до хати,- сказав індик,- мабуть, паляниці вже готові.
– Ага, ага,- відповів гусак,- ходімо, братику, до хати.
Прийшли індик та гусак у хату, а там курка паляниці з печі виймає.
– Так, так,- весело заговорив індик,- саме вчасно прийшли.
– Ага, ага,- захитав головою гусак і перший подався до столу. Індик – за ним.
Курка зупинила їх.
– Постривайте! Не поспішайте, панове! Перш ніж сісти за стіл, дайте відповідь на моє запитання.
– давай своє запитання! – сердито просичав гусак.- Тільки швидше.
– Так, тільки швидше,- забелькотів індик.- А то дуже їсти хочеться.
– То слухайте! Хто пшеничний колосок знайшов?
– Ти, курко, відомо, ти знайшла,- відповіли індик та гусак в один голос.
– Хто змолотив колосок?
– Ти, курко, змолотила.
– Хто зернятка до млина носив?
– Ти носила…
– А хто дров нарубав, піч затопив, паляниці спік? Переглянулися між собою індик та гусак і відповіли:
– Ти, відомо… За це тобі й слава!
– От що,- сказала курка Цокотушка,- кому слава, тому й паляниці. А ви, ледарі, ідіть геть звідси! Ко-ко-ко! дітки, біжіть до мене швидше.
Позбігалися з двору курчатка, і почала курка частувати їх свіжими паляницями.
А голодні ледацюги індик і гусак знову засперечалися, хто з них найважливіший та найрозумніший.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Писня про себе.
Ви зараз читаєте: Білоруська народна казка – Пшеничний колосок