Дмитро Павличко – “Море з моря ткалось гладко… “
Море з моря ткалось гладко,
Шовком слалося до стіп.
А по ньому йшло дівчатко,
Голе й чисте, наче хліб.
Море крила піднімало,
Відлітало в ніч, як птах.
Я відчув журби немало
На зцілованих устах.
Море падало на скелі
І кричало, мов Ікар.
Як дві зірки невеселі,
Ми тулились поміж хмар.
Море вранці шелестіло,
Тліло, як осінній ліс.
Наче хліб, дівоче тіло
Мало присмак сонця й сліз.





(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Павличко – “Вночі ти входила в море… “ Вночі ти входила в море – Під місяця оком вовчим, І море ставало деревом, А ти – забороненим овочем. Я хвилю твою колихливу До себе горнув, як галузь. І бризками золотими, Як листям, ти затулялась. Та море, як мудра яблуня, Само, нахилившись долі, Поклало тебе коло мене На кам’янім суходолі. Довго над нами шуміла Його […]...
- Дмитро Павличко – “Ти виходила з моря гола… “ Ти виходила з моря гола, Нікого ж не було надовкола, Тільки явір стояв на скелі, І дивився, немов Ботічеллі, На лона твойого диво, Що його ти сором’язливо Закривала рукою… Явір Записав це в соїй уяві. Ти пішла собі, але віти Яворові взялись горіти! Посипалась листва прозолотна На небесні високі полотна, І з’явився твій образ, богине, […]...
- Дмитро Павличко – “Посеред ночі дощ пішов… “ Посеред ночі дощ пішов, Зашелестів, як збіжжя, в полі. Ми вийшли під його покров З-під явора чи з-під тополі. Він увільнив нас від одеж – Зняв, як різьбяр, із плоті глину. Те, що при сонці не знайдеш, Знайшов наосліп за хвилину. Він лоскотав, мов колоски, Стелився, обвивав рамена. Вмивала душ сяйні листки Його теплінь благословенна. […]...
- Дмитро Павличко – “У дверях на летовищі стояла… “ У дверях на летовищі стояла, Перевіряла авіаквитки, Аеродинамічні ноги мала, Литки в польоті, наче літаки. Вони летіли під спідничку – вгору, Поблискуючи золотом панчіх, Вогнем торкались до мойого зору, І непощадно кликали на гріх. Здалось, що там палає поміж ними (де людський зір боїться підійти) Рудий вогонь із крилами рудими, Мов янгол у глибинах темноти. […]...
- Дмитро Павличко – “Твоя краса, як усміх сатани… “ Твоя краса, як усміх сатани, Що богові показує в пустелі Майбутнього картини невеселі, Печальний дим над струпами війни. Але не відвертайся, а вжахни Мій дух, що потемнів на безджереллі; Яви в пречистих пелюстках морелі Золу й морозне сяйво сивини. Я затремчу в передчутті сумному, Побачивши за обрієм біду, Немов далеку блискавку без грому. Але в […]...
- Дмитро Павличко – “дівочих непорочних ліній… “ Дівочих непорочних ліній Довершеність – літак і лук. Вона прийшла у день осінній, Вся повна чародійних мук. На грудях, на стрункому лоні Одежу тихо розпина. Неначе куля на долоні, Лежить прекрасна і страшна....
- Дмитро Павличко – “Боже, яка ти в цілунку глибока… “ Боже, яка ти в цілунку глибока, Наче безодня в тремтячій сльозі Із всевидющого божого ока! Боже, яка ти в торканні спрагненна, Наче пустеля, що мріє в пісках Про океану рухливі рамена! Боже, яка ти в коханні пестлива, Наче той вітер вівсяний, що спить В полі, коли починаються жнива!...
- Дмитро Павличко – “При стрічі мене поклич… “ При стрічі мене поклич, Посміхнися бодай. Або відвернись і, як ніч, Голосно заридай. Так, щоб тремтіли зірки, Плачучи в небесах. Так, щоб носив я віки Серце твоє в сльозах. Тільки, як тінь по стіні, Мовчкома не проходь, Бо серце затисне мені Смерті туга оброть....
- Дмитро Павличко – “Щось у мені тремтить… “ Щось у мені тремтить, Як зимове повітря. Несхопне, наче мить, Студене, наче вістря. То я тобою вщерть Наповнив душу, мила, Ти ж думала про смерть, Коли мене любила....
- Дмитро Павличко – “Твоя протилежність – пісок… “ Твоя протилежність – пісок, Пустиня безплідна й сумна. Ти народжуєш колосок, Наче нива, з мого зерна. Ти плекаєш його сама, Ти даєш йому мови дар, Безконечну могуть ума, Плоті й долі земної тягар. Як вода, ти блищиш і течеш В руслах рік і слідах підків. Я тебе малював би все ж, Наче марево серед пісків....
- Дмитро Павличко – “Ти, мов яблуко з галузки… “ Ти, мов яблуко з галузки, Впала в трави молоді. Я звільнив тебе від блузки, Клавши руку на груді. Я звільнив тебе від льолі І від інших одежин, Розглядаючи поволі Кучерявий, гострий клин. Я на нього настромився, Я відчув небесний біль, Я злетів, я народився, Наче з кокона мотиль. Я крильми моливсь преклонно, Богу дякував за […]...
- Дмитро Павличко – “Це неправда, що ми помрем!… “ Це неправда, що ми помрем! Ти – земля, а я – твій сівач. Плуг іде – під його тягарем Ти возрадуйся і не плач. Сокруши свою душу тверду Пестотливою зливою втіх. Я ж і сам, як зернина, впаду Поміж скибами гонів твоїх. Ми небес глибину збагнем, Вище зір піднесем колоски. Ми пшениці незгасним вогнем Пролітатимем […]...
- Дмитро Павличко – “Як би я знав, де ти живеш… “ Як би я знав, де ти живеш, Дивився б крізь вікно знадвору, Як ти виходиш із одеж, І входиш в мрію снів прозору. Я там стояв би цілу ніч, Щоб знову бачити, як вранці Злітає сон із твоїх віч, І ти встаєш в прозорій тканці. Та я не знаю… Не дано, Бо ми з тобою […]...
- Дмитро Павличко – “Мріє, наче сніг здалека… “ Мріє, наче сніг здалека, Ночі літньої блакить. З ватри голуба смерека Виростає і шумить. На пахучім сріблі сіна Чарка любощів терпка. Дико блиснули коліна, Як зіниці хижака. Покотилася крисаня, Як зоря з небесних бань, Сивіє сльоза кохання, Ніби попеліє грань. Об’їдають коні чалі Місяць, наче сніп вівса. В давній золотій печалі Лебедіють небеса....
- Семенко Михайль – Море Я сьогодні був коло моря Купався й почуваю що прохолонув. От не хватало ще горя – А чому ж здорові Цехмистрюк і Рибаков? Година була безнадійно похмура. Вітер з Японії, море брикалось бурун’ами. Чомусь уявлялось, як розбивають мури І подобалось, як море кепкувало над нами. Ходили ходили втрьох по жовтому шосе – Скільки тут каміння […]...
- Дмитро Павличко – Бранка Бідна Європо, на небо поглянь – В небі розсипалась кров, наче грань; Битва за волю відбилась вгорі; Зорі ридають, немов матері. Тяжко висить над тобою Чечня, Чавить свободу московська броня, Чути крізь хмари, як танки ревуть, Люто Чумацька кривавиться Путь. Бідна Європо, живеш, наче в сні, Свободолюбні співаєш пісні, Завтра тобі вже під гусениць зик […]...
- Дмитро Павличко – Співчуття Де ви, грузини, де ж ви, дагестанці? Чечня розп’ята вже; прийдіть вночі Поглянути, бо скоро (завтра вранці) І вас розпнуть на крицянім мечі. Вгородять довгі цвяхи в руки й ноги, День заридає, мов гірська ріка. І будете висіти вздовж дороги, Неначе однодумці Спартака. Москва криваво ножицями крає – Підрівнює краї, мов бахрому; Але Спартак за […]...
- Дмитро Павличко – “Візьми мене, як арфу, поміж ноги… “ Візьми мене, як арфу, поміж ноги, І грай, і грай, та струни не порви, Бо я прийшов з далекої дороги, Подібний до згорілої трави. Моя кохана, завтра я воскресну, Ти ж нині невоскреслого кохай. Я не поїду більше ні за десну, Я не подамся більше за дунай....
- Дмитро Павличко – “Не бійся сивини моєї… “ Не бійся сивини моєї – Вона тебе не забруднить – Ця біла, наче цвіт лілеї, Ця, наче небо, синя нить. В ній голова моя зігріта, Неначе в мареві гора. Це подих не зими, а літа, Це дим незримного костра. Там думка палахтить, як рана, Горить віків броня і бронь. Благослови, моя кохана, У скронях схований […]...
- Дмитро Павличко – “Ти – як дощ. А я – мов явір… “ Ти – як дощ. А я – мов явір. Хочу листям тебе зловить. Але в кроні, як сни в уяві, Крапелини твої – лиш мить. Щоб листки мої, наче свічі, Твоїм світлом засяяли в млі, Ти повинна приходити двічі: Спершу – з неба, а вдруге – з землі....
- Дмитро Павличко – “Я відчуваю над твоїм чолом… “ Я відчуваю над твоїм чолом Прозорої матерії наявність, Я знаю, то незримий ореол Показує, що ти – осердя світла. Ти – світлоносиця, а я – земля, Заповнена темнотами й насінням. Торкнись до мене. З мене й проросте Пшеничний колос, що жадає сонця. Ти обертаєш в хліб мою снагу Теплом ласкавим, лагідністю неба, Та гину я, […]...
- Дмитро Загул – “Співи мої легкокрилі… “ Співи мої легкорилі, Воркотливі голуб’ята, Вас родила в тужні хвилі Доля-мачуха проклята. Невеселі мої пісні, Діти смутку та й недолі, Тихим вітром понесіться І розсійтеся по волі. Невеселі мої пісні, Я обвію вас тугою… Линьте в сторону незвісні І не жалуйте за мною! Там барвінком, синьоцвітом Постеліться по дорозі, Та не зрадьтеся, чиї то На […]...
- Дмитро Павличко – “Все не те, коли нема любові… “ Все не те, коли нема любові. Почуття й слова – тріски дубові, Дні – болящі, немічні старці, Магістралі – темні манівці, Яблуневий цвіт – зола летюча, Небеса – асфальтна сіра туча, Сміх – петля на горлі, булка – глей, Пісня – хоч бери і сам заблей! Ось – любов! дими – дихання липи, Почування й […]...
- Дмитро Павличко – “Горить суницями поляна… “ Горить суницями поляна, Як запаска. Гуде бджола І так літає, наче п’яна Від запахущості й тепла. Сховавшись у гілля зелене, Чекаю на своє дівча. Воно вже йде, вже серце з мене Виймає, як гніздо з куща....
- Дмитро Павличко – Син Там, де Лаври золота кантата Височіє в гомоні століть, Мати Невідомого солдата На могилі, наче тінь, стоїть. Б’є вогонь з-під сивого граніту, Полум’я кипить, мов джерело. То горить велике серце світу, Що в каміння жилами вросло. А в старих очах тремтить сльозина, Що зусильна пропекти броню, Стала мати і впізнала сина В клекотінні Вічного вогню!...
- Дмитро Павличко – “Та мить, яка надходить після болю… “ Та мить, яка надходить після болю, Тобою завданого, – ніжна мить… Я все стерплю, я все тобі дозволю – Не бійсь боляче серце надломить. Надламане, воно смачніше буде, Як хліб, що їсться з голоду й злоби; Заходь, як у світлицю, в мої груди І все, що заманеться, там роби. В тій хаті на підлозі, як […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, як листя весняне… “ Ти пахнеш, як листя весняне, Як дитинство моє полотняне, Як тепла малинова стежка, Як мамина срібна сережка. Ти пахнеш, як пломінь живиці, Як біленький дзвінок медуниці, Як вулик, де сховане сонце, Як маминих мрій волоконце. Ти пахнеш, як виспане море, Як жіноче невидиме горе, Як пилок на пшеничній ниві, Як мамині руки сяйливі. Ти пахнеш, […]...
- Дмитро Павличко – “Сонце намальоване циноброю… “ Сонце намальоване циноброю, На вітрилах вечора пливло. В золотій спечаленості обрію Ти світилась, як небесне тло. За зорею рідною й далекою Ти тужила на моїм крилі, Ніби не принесена лелекою, А прибула в світ на кораблі. Ми стояли в придніпровській обочі, Ми вдивлялись, наче діти, в путь, По якій твої космічні родичі Надпливуть чи просто […]...
- Дмитро Павличко – “Ми вбогими були й жили в печалі… “ V Ми вбогими були й жили в печалі, Все заборонено рабам, та все ж, Мов благодать, в бібліотечній залі Свободу для ума свого знайдеш; Оті книжки, пилюкою припалі, Тобі відкриють просторінь без меж; Свій розум ми гострили, наче зброю, Незримий меч нас готував до бою. Ми брались до книжок в тяжкі часи, В тюрмі читали […]...
- Дмитро Павличко – “Буває така розмова… “ Буває така розмова, Що ув’язнює, наче кліть. Темрява розумова, Як бескид, міцна стоїть. Буває таке мовчання Несподіване і страшне, Що тільки вибух ридання Від смерті рятує мене. Буває така година, Коли повертає глузд Моєму життю єдина Усмішка милих уст....
- Дмитро Павличко – “Коли до тебе прилечу… “ Коли до тебе прилечу, Засяє в сонці все навкруг, Як після теплого дощу В росі важкій зелений луг. Ти руку покладеш мені На очі, сповнені провин, І риси матері ясні Побачу я крізь пальців плин. Дитинство й ти. Це наче все. Далеко так. Близенько так. Мене до тебе принесе З паперу зроблений літак....
- Дмитро Павличко – “Як почну сповідатися… “ Як почну сповідатися На руки твої єдвабні, Не матимеш з того радості, Легкої, мов пух кульбаби. Буде важко тобі дослухати, Дочекатись нової години: Слова мої, наче ті слупи, Обвуглені, щоб не гнити. Обгорілі вони й закопані В землю, – а над землею, Як щогли вільні високо, Підносять сонячні леза. Стою, проводи тримаючи, І, може, аж […]...
- Дмитро Павличко – “Ніч осяяна цвітом яблуні… “ Ніч осяяна цвітом яблуні, Затуманена, мов роса. Ми розкрилені і роз’ятрені Піднімалися в небеса. Понад зорями, понад водами Пролетіли ми три світи. А та яблуня за городами Все світилася з темноти. А на досвітку ми долинули До свойого ж таки села. А та яблуня в даль долинами, Як метелиця, відійшла. Де ж те сяєво, що […]...
- Дмитро Павличко – “Так гарно ти снилась мені… “ Так гарно ти снилась мені: Не руки, не очі, лиш голос, Лиш голос, як день у вікні, Як вітру знадлива голість. Наче в блакиті зоря, Ти в слові замерехтіла. Зринали, як блиск янтаря, Згини твойого тіла. Зринали й зникали вмить Хвилею золотою. І серце хотів я вмить Тим світлом і чистотою. Раптом – пробудження грім. […]...
- Яновський Юрій – Романтика моря І Над морем летіла хмара, І крапля упала в море… О море, простий товариші Ой крапля, яка ти скора! Засмаглі твої плечі, Аж колють – твердії груди! Кажу я – усе не до речі… Люблю, та чи знаю, що буде? Про що ти, краплино, мариш, Коли пролітаєш над морем? О море, простий товариш! Ой серце, […]...
- Дмитро Павличко – На олімпійськім стадіоні На олімпійськім стадіоні Всі. Ні не всі! Чечні нема, Вона при броні в обороні Свободи, бореться сама, Волає цілий світ кричма І задихається при сконі, А світ – скала глуха й німа! Від крові гори там червоні, Там трупи купами! Чума Прийшла туди в старій короні Царів московських недарма… А тут знамена мчать, мов коні, […]...
- Дмитро Павличко – “Я – зернятко, а ти – зоря осіння… “ Я – зернятко, а ти – зоря осіння, Навіки в полі поєднались ми. Виношу з глибини, з важкої тьми Твоє сіяння в промені насіння. Велиш ти кільчику в передвесіння Пробити шкаралущу й страх зими… Втім колосок з колючими крильми Злітає, наче світла вознесіння. Ти прагнеш повернуться в небеса, Мене ж не відпускає рідна нива, В […]...
- Дмитро Павличко – “Ще днів моїх багато за горою… “ Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою весняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, […]...
- Дмитро Павличко – “Перегорів я й перетлів… “ Перегорів я й перетлів, Як ті книжки Кумрана*, Та ще в мені багато слів Ти віднайдеш кохана. Ти з них легесенько здмухнеш Пісок і потеруху, Вони задзвонять, ніби креш Невщербленого духу. Вони засвітять, наче міст Вночі понад рікою. Відкриється таємний зміст Під ніжною рукою. Відчуєш, як болить мені Мойого предка рана. Вцілів я у землі […]...
- Дмитро Павличко – “Розплелись, розсипались, розпалились… “ Розплелись, розсипались, розпалились, Наче коси, вересневі дні. Ми з тобою ще не накупались, А вже грає осінь у вікні. Віднесла вода ласкаві зорі, Що все літо кликали в ріку. З птицями на білій крутогорі Горобину пробуєм гірку. Може б, нам полинути у вирій – За літами молодості вслід. Чом же крила в позолоті щирій Важко […]...
Твір мініатюра на тему матуся.