Кость Москалець – Я часто думаю
Я часто думаю, чому ти так самотня, –
Одна з найкрасивіших доль у світі;
Ці сірі очі, пильні, сумовиті, –
Чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,
А в дзеркалах – себе і суть свою подвійну,
Ледь-ледь прикриту флером абсолюту,
Росою часу,
Інеєм чекання,
Терпінням дзвону – як іще,
О, як іще мені тебе назвати?
А може, так і треба? Може, ти
Загинеш як сніжинка на долоні,
Коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?
І, може, ця самотність – лише форма
Твоєї ідентичності п’янкої?
І та любов, яка тебе знайде –
Тебе ж і знищить?
Я люблю тебе.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Кость Москалець – Це літо – назавжди Це літо – назавжди. Тут білі ромашки Зриває тендітна рука. То сонце, то зливи, Світ мокрий, щасливий, Я знаю, то ти ворожиш На пелюстках. Тут холодна біжить ріка, Тут, на пісках, я шукав любов. Тут казали: її нема. Тут я тебе все одно знайшов. Тут зірка зелена, Тут сходи на небо, Любов тут сильніша за […]...
- Кость Москалець – Ранкове передмістя сну про тебе Ранкове передмістя сну про тебе Вертаюся до брами – і назад Бог загорта не дочитавши небо І кілька слів упало в білий сад І кілька солов’їв із інеєм на крилах Течуть у гнізда втомлено мовчать Неповерненна незбагненно світла І неминуча наче та печаль І сходить сонце Боже як це просто І вигорає місто до землі […]...
- Кость Москалець – Це старе кіно про двох самотніх людей Це старе кіно про двох самотніх людей Які ціле життя шукали одне одного і не знаходили А коли вони нарешті зустрілися То злякалися свого щастя і все закінчилося дощем Довго палають порожні екрани Ми не відводим очей Гаснуть повільно барвисті реклями Цих страшних ночей Цих важких ночей Це старе кіно про страх перед щастям Про […]...
- Кость Москалець – Мої нaдії стaли прaхом Мої нaдії стaли прaхом, Тривоги Вaші стaли сном. А стиглі яблукa нaд дaхом Перемінилися вином. А білі клaвіші в розлуку Пішли – я зовсім не тримaв, Бо їх торкaлись Вaші руки, A я ті руки цілувaв. Усі тривоги стaли прaхом, Усі нaдії стaли сном. Нa брудершaфт жоржини пaхнуть Із вечором. Перед вікном....
- Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
- Часто ніч починається зранку Часто ніч починається зранку, А день починається з ночі. Буває так що до зорі до світанку Не можу закритиь я очі Думки в голові літають. Вони спати не дають. Всі почуття в мені вбивають І підлі ідеї подають. Та я борюся з ним, ще тримаюсь. І не даю себе я підкорить. В минуле більш не […]...
- Юля Миргородська – Коли я стою і думаю за що вхопитися Коли я стою і думаю за що вхопитися, Де рятувальний круг чи борт корабельний, Який ніколи не тоне… Коли за спиною маленьким спалахом Сузір’я розсипеться І згасне у морі… Коли в мені заплетуться канати Важкі. зі сталі і золота, І розіб’ється колекція вин Кольору крові Й потрапить у вену, а біля очей ВИна стануть прозорі… […]...
- Оксана Боровець – Жінка печальна ходить за мною часто Жінка печальна ходить за мною часто. Коли я оплачую світло чи воду в крані, Вона наближається майже впритул до каси, Каже приречено черзі: “Чи є тут крайній?” Жінки цієї чорні вологі очі, Русе волосся, витончені зап’ястя. Зайде в “Ашан” сьогодні і скаже: “Хочу Жити без знижок… ” І додає: “… на щастя”. Завтра на пошті […]...
- Мілена – Про що так часто голос твій мовчить? Про що так часто голос твій мовчить? І де ти є, коли разом зі мною? Чи чуєш ти, про що той стук кричить? Чи знаєш, де блукаю я самою? Чи бачиш біль нестерпний у очах, Який ковтати стало далі важче? Чи ніс би мою мрію на плечах, І не сміявся б, як душа заплаче? Ти […]...
- Соломія Волошин – Як часто Як часто зустрічаємо ми тих, Кого готові серцем полюбити, Заради них пів-світу ладні перейти і гори підкорити, Терпіти біль, що з кожним днем сильніший, Для того лиш, щоб потім зрозуміти – КОХАННЯ – вічне, то ж учись любити....
- Ольга Анцибор – Сніг Твої сліди засипав сніг. Ти був в моїм житті, чи снився? Твій образ наяву чи в сні В тумані сивім розчинився? В моїй душі щемка печаль, Сум, гіркота і спогад грішний, І жаль мені, так щиро жаль, Що сніг засипав погляд ніжний. Не бачу вже твоїх очей, Лиш голос чую в телефоні, І тане шал […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто… “ За солодом у роті часто Ятриться гостро гіркота, Зі світлом ходить тінь довгаста – Знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, Постійний борг, мінливий ти… Скупий на слово, хоч багатий На правду – аби борг сплатить. Бо взяв ти стільки у Вітчизни, Так спрагло пив з її джерел, Що позичку і борг свій визнай. […]...
- Микола Вінграновський – Я думаю, як і чиню Я думаю, як і чиню, Але скажи, хіба це горе, Якщо це горе неогорне В своїй сльозі я розчиню? Мій труд – не горе, не приречність. Він шлях і щастя і біди. Впадуть на груди поїзди, І сядуть літаки на плечі, І стане щастям все те горе! Віддаленіє рій причин, Відстелиться, як поле орне, Засіяне […]...
- Сергiй Червонозорянський – Под звездным небом, часто невпопад Под звездным небом, Часто невпопад, Приходят мысли чередой, И я представить снова рад, Тот сад, где ты была со мной. Искрится снег, пьянящий смех, Твой голосок родной, Узор роскошный на стекле, Стук сердца, как прибой… Нас разделяет не стекло, Разъела наледь соль, Немало времени прошло, Утихла, в общем, боль. Звенит пронзительно капель, Несносен солнца свет, […]...
- Сама, в цьому світі без тебе сама Сама, в цьому світі без тебе сама… Ти пішов а я? я залишилася одна! А всю самотність я вже випила до дна! Сама без тебе я сама! Люблю тебе! та тобі вже все одно… Юнацьких літ цих не забуду! Бо залишив ти мене саму… І завжди тебе пам’ятати буду! Мені боляче та ніхто не чує… […]...
- Леся Українка – “Часто кажуть: “ясні зорі… “ Часто кажуть: “ясні зорі, То найкраще в цілім світі”. Чи гадає хто при тому, Що за світом є ще кращі? Уночі у сонних мріях Летимо ми геть од світу, Хто летить в безодню чорну, Хто в сріблясті емпіреї, Хто хаос непевний бачить, Хто з зірками водить коло, А як тільки сонце гляне, І хаос, і […]...
- Дмитро Павличко – “Молюся й думаю про людські біди… “ IV Молюся й думаю про людські біди, Про сикооких згорблених бабусь, Рабинь колгоспних. Заховатись ніде Від поглядів скорботних. Не берусь Описувать на смітниках обіди Пенсіонерів наших. Ніби струсь, В пісок я хочу голову сховати, Щоб лиш того не бачити й не знати. Та не ховаю. Бачу аж до дна Цей вік, що поробив нас жебраками. […]...
- Катя Гуйван – долоні в долоні Долоні в долоні Упали натомленим димом Опалого листя. Мені би порвати цю відстань Навмисно І впасти Тобі на порозі СвітАнковим інеєм, Холодними хвилями, Зимними, Срібними І щось шепотіти про правду І вічність опісля, Як вдариться погляд об скелі обіймів пекучих, Що зробить цю осінь Тобі і мені невагомою. Ти будь мені комою До біса вагомою, […]...
- Леся Українка – На мотив з Міцкевича Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати. Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені, В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати; Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні! Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється, Дивлюся на тебе й не можу одвести очей, І хоч […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны. (1) “Жизнь без любви не жизнь, а существование, без любви жить невозможно. Для того и дана душа человеку, чтобы любить”, – утверждает М. Горький. Человек, которому Всевышний подарил такой талант, как любовь, должен радоваться этому, потому что настоящая любовь всего одна. В ней заключается счастье, радость к жизни, нежность, ласка и переживания. И все эти чувства […]...
- Михайло Плосковітов – Ти, осене Ти, осене, зітхаєш у кутку Вікна мого, на теплім підвіконні. Поворожи на мідному листку, Чи – ось тобі мої важкі долоні. Поворожи, а в очі не дивись, Який там блиск… одна чужа самотність. Хіба що залетить в кватирку лист – Ото й усі мої незвані гості. Розкинь для мене жовтими таро Із тих берізок, що […]...
- Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, Мов маска мідяна, блищить, І лиже пломінь язикатий Суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько грівся, Долоні в той бік простягав. Вогонь на ноги раптом звівся І хилитнувся, мов впізнав. Це він лизав і стріху, й сволок, Лелеці крила обпалив. Це він у віск впечатав […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны. (2) Наша память хранит с малолетства доброе имя Пушкин. Каждый год на уроках литературы мы читали произведения этого замечательного поэта: сказки и стихи, поэмы и повести. И вот прочитали роман в стихах “Евгений Онегин”. Это произведение отличается от тех, с которыми знакомились ранее, по композиции. В романе много лирических отступлений и размышлений автора. Главными героями произведения […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны. (6) “Евгений Онегин” – самое задушевное произведение Пушкина. Главные герои этого романа – Онегин и Татьяна. В лице Татьяны Пушкин воспроизвел русскую женщину. Она любила своих родных, но не открывала им никогда внутренний мир своей души, что-то ей подсказывало, что они люди другого мира, они ее не поймут. Натура Татьяны не многосложна, но глубока и сильна. […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны. (3) Я к вам пишу – чего же боле, Что я могу еще сказать?.. А. С. Пушкин Криком души начинается письмо Татьяны. Девушки – провинциальной дворянки, воспитанной в строгости и имеющей твердые моральные устои. С детства ей внушили, что должно иметь мужа и семью, быть верной женой и хорошей матерью. Но душа, ее девичья душа! Она […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинні забави Покійник лежить у хаті, А в темних сінях Я повис на гаку І кричу: “Я вишу!” І крізь регіт і вівкання Мене запитують: “На кому висиш?” Назвати мушу дівоче ім’я, І мені пересихає в горлі, Бо я ледь чутно Називаю тебе. Мене може зняти тільки поцілунок, А ти не зможеш не поцілувати, Бо вимажуть лице […]...
- Крістік Хрустік – Так, я дивитимусь на тебе Так, я дивитимусь на тебе І відчуватиму твоє тепло Мені нічого більш не треба, Аби ти і щастя тут було. У тебе такі неймовірні очі І погляд твій мене заполонив. Я не відчеплюся допоки Не скажеш ти все, що хотів. Я так надіюсь, що ти зрозумієш, Що я пишу це лиш єдиному тобі. Ти полюбому […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны. (4) “Евгений Онегин” – произведение, знакомящее yас с культурной жизнью дворянского общества. Именно в этом романе отразились высокий профессионализм и уникальность Пушкина как поэта. Еще в самом начале произведения он знакомит нас с основными действующими лицами, очень точно раскрывает их характеры и переживания, красивейшие строки посвящает русской природе. На протяжении всего романа автор находится рядом со […]...
- Олеся Крисько – Тепла бракує Тепла бракує… Щирих почуттів… Руки торкнутись… Затишок відчути… Я так втомилась від жорстоких слів, Мені нестерпно їх постійно чути. Прошу тебе, не муч мене, прошу! Мені так важко з цим миритись болем. Я крізь життя самотність цю несу, І ти мені не додаєш покою… Холодний погляд твій пронизує все тіло, Ховаюсь від очей твоїх – […]...
- “Как часто пестрою толпою окружен” (анализ стихотворения М. Ю. Лермонтова) “Как часто пестрою толпою окружен… ” – одно из самых значительнейших стихотворений Лермонтова, по своему обличительному пафосу близкое к “Смерти поэта”. Творческая история стихотворения доныне являлась предметом неутихающих споров исследователями. Стихотворение имеет эпиграф “1 е января”, указывающий на его связь с новогодним балом. По традиционной версии П. Висковатого, это был маскарад в Дворянском собрании, где […]...
- Надя Ковалюк – Не згадуй про мене, не смій Не згадуй про мене, не смій… Не дай мені знову відчути Той втрачений рай… ти не мій… Чужий, але ще не забутий. Не згадуй, бо досі болить… На серці і так одні лати… Чому так буває: лиш ” мить”, Коли так хотілось ” назавжди”? Чим далі – черствіє душа І часто німіють долоні. Здається – […]...
- Надія Ковалюк – Хороший мій, далекий мій, не мій Хороший мій, далекий мій, не мій… Твої долоні ще для мене рідні. На серці досі віє буревій, Не розтопились ще сніги тогідні… З надією збудовані мости Стоять до мого серця непорушно. І на душі ще досі тільки ти. Від іншого тепла мені вже душно. Навіщо я ту ніжність берегла? Невже, щоб комусь іншому віддати? Чому […]...
- Наталя Климюк – не. любов Душно. Твоє мовчання скоро мене задушить Знавіснілі погляди обвиваються навколо шиї немов вужі Твоя любов зовсім не бере за душу Не чіпає мене. і не рушить Не розбиває дощенту сердечні мої вітражі Не змушує балансувати десь там, на межі Чесно. мені все одно Я нічого не відчуваю, коли ти стискаєш мої долоні До болю Цілуєш […]...
- Христина Сирх – Ти вже не хочеш до ранку говорити Ти вже не хочеш до ранку говорити про смак моєї осені, Про те, як зупиняється вулиця і розлючено б′є по клітинах, Як помалу оживають слова, які ще вчора були протерті і зношені, І якби не щоденна реставрація розтеклися б аквареллю в картинах. Ще хотів мені якось розповісти про долоні, про химерні сни, Які переслідують кроками, […]...
- Алла Жабокрик – Ввечері, коли жахливо хочеться дихати Ввечері, коли жахливо хочеться дихати На повні груди, а холод виламує кістки, Я часом чую, як за твоїми вікнами падає дощ, А на кухні закипає чайник. Просто відстань – це лише цифри. Просто кохання – це лише згадка. Просто жити. просто доводиться жити. Без. тебе. І прислухатися до того, Як чашка наповнюється гарячим трав’янистим чаєм. […]...
- Надя Ковалюк – Коли до вікон примоститься надвечір’я Коли до вікон примоститься надвечір’я Й народиться найперша із зірок, Ти заплети мені мереживом надію В квітучий, оксамитовий вінок. І поцілунками осип гаряче тіло, Немов багряним листям восени. Свої зізнання – з обережністю, невміло Мені в коліна ніжно поклади. Заворожи мене солодкими губами, П’янкими, як троянди пелюстки. Увесь наш простір оповитий почуттями Нестримної взаємної жаги. […]...
- Олена довганюк – Навіщо ти в моїм житті скажи? Навіщо ти в моїм житті скажи? Зруйнував мої прозорі міражі, І відсутність показав мені межі, І чому я вся тепер в тобі, скажи? Чому я п’янію від твоїх очей? І мені не треба жодної з речей. Я в тобі, а ти в мені шукаєш край, Вчорашній день в собі на дні шукай. Загубила я давно […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны. (5) Роман в стихах “Евгений Онегин” А. С. Пушкин писал около восьми лет. Он долго добивался поэтического совершенства своего произведения. И только в 1831 году оно вышло в свет. В самом центре событий романа стоит образ Евгения Онегина. Молодого, симпатичного и умного человека. Он с легкостью мог овладеть девушкой, сказав ей всего несколько красивых слов. Но […]...
- О чем я думаю и что чувствую, читая письмо Татьяны Роман “Евгений Онегин” был начат А. С. Пушкиным в южной ссылке (9 мая 1923г.) и окончен Болдинской осенью (5 сентября 1831г.). Своей любимой героине Пушкин дает народное имя – Татьяна, подчеркивая его необычность для романа, связь с ним старины. Татьяна – провинциальная дворянская девушка из обычной семьи того времени. Становление души героини проходило в полной […]...
- Павло Мовчан – Край плеса Темні пасмуги вітру рябили ріку І до берега йшли – очерет хилитався, І ритмічно, як подих, на рівнім піску І твій час, і ти сам відбивався… Одночасно він ймення чиєсь розсипав І піску нагортав у бляшанку. А на тебе дивилася річка сліпа, Ніби чула твою лихоманку. Прохолонув і світ, і підсинена кров, І двобічно листки […]...
Кроки до злочину злочин і кара.