Христина Сирх – Ти вже не хочеш до ранку говорити



Ти вже не хочеш до ранку говорити про смак моєї осені,
Про те, як зупиняється вулиця і розлючено б′є по клітинах,
Як помалу оживають слова, які ще вчора були протерті і зношені,
І якби не щоденна реставрація розтеклися б аквареллю в картинах.

Ще хотів мені якось розповісти про долоні, про химерні сни,
Які переслідують кроками, ніяк не відхворіють у скронях
Лякаються горизонтів, лякаються буднів, губляться між прийди
І причаївшись серед безкінечності стають схожі на злодіїв.

І цей вчорашній підігрітий вечір змушує знову

з′їсти емоції,
Змушує і без того приблизитися до відвертого краху.
І хай, навіть, прозорі лінзи захищають червоні очі
В мені так забагато тебе від якого біжу на зустріч страху.

Триста відстаней треба було пережити і помножити років на п′ять
Щоб навчитися комусь любити, щоб навчитися розлюбити
Щоразу дихати і намагатись підкорити колишнє серце, просту стать.
І без вагань через зими розкидати змуровані сірі плити.

Ти не бажаєш бачити в мені посмішку, чиєсь сонне лице
І ці надруковані фрази, які проходять спокійним тоном
І досі від мене забираєш моє найдорожче, моє найживе
Мій, майже, світ, що був на одному рівні з твоїм озоном.

Уже й тобі болить роз′єднювати на половини моє серце
Стискати руку коли під повіки вдирається сон
Якось змотати б цю відстань наче нитки, відверто
І цю спотворену реальність закинути за горизонт.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вірші про природу лесі українки.
Ви зараз читаєте: Христина Сирх – Ти вже не хочеш до ранку говорити