Герасим’юк Василь – Старовинні забави



Покійник лежить у хаті,
А в темних сінях
Я повис на гаку
І кричу: “Я вишу!”

І крізь регіт і вівкання
Мене запитують:
“На кому висиш?”

Назвати мушу дівоче ім’я,
І мені пересихає в горлі,
Бо я ледь чутно
Називаю тебе.

Мене може зняти тільки поцілунок,
А ти не зможеш не поцілувати,
Бо вимажуть лице сажею
І виштовхають надвір.

Я чую церковні дзвони у грудях,
Бо ти підходиш і цілуєш…

Тепер повиснеш ти
І тебе спитають:
“На кому висиш?”

Я знаю, ти не скажеш,
І до ранку під розпач трембіт
Відмиватиму на потоці сажу
Із твого заплаканого обличчя.

А вранці
Покладуть рідні
На домовину свої голови
І тричі попрощаються з мертвим.

Він від бартки упав на храмі.
Помста пливе у їхній крові.

Я також із того роду,
Але мені зранку тільки відлунює,
Тільки видзвонює у вухах:
“На кому висиш?”

Я вишу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Концепція людини в олеся гончара будується.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Старовинні забави