Леся Українка – Іранці. Зороастр



Іранцями звуться народи арійської сім’ї, що займали велику країну між морем Каспійським, річкою Оксусом, морем Ерітрейським, між Тигром та Індом. Назвисько Іран єсть перекручене назвисько Аріана, деякі кажуть Єран. Іран країна дуже велика, а в ній багато незаселених сторін, на полудні Гедрозія – неродюча сторона, близько Аральського моря – Туранські степи, посередині Велика пустиня-солонець. В сторонах Персії, Мідії та Бактріані жили різні племена, мали різні звичаї, але все ж вони належали до одної родини, бо мали всі віру та мову схожу.

до нас дійшла тільки одна книжка про ту віру, писана тією мовою, власне Зенд-Авеста, свята книга давніх персів. Коли мусульмане завоювали Іран, то сливе всі перси прийняли магометанську віру, а ті, що зостались при давній вірі, помандрували на півостров Гузерат на західний край Індостану. Живуть вони там і тепер і доховують свою віру, мова ж у них вже дуже одмінилась проти давньої та й звичаї теж. Звуться вони парси або гвебри, огнепоклонці. В XVIII в. один молодий француз Анкетіль поїхав до Індії, придивлявся там до віри й звичаїв парсів і привіз звідти Зенд-Авесту. Розібравши мову ції книжки, вчені довідалися, що вона близька
до санскритської мови. Одкриття написів на руїнах давніх перських стін теж вияснило багато в історії перській.

Фрагмент рукопису Авести

Гвебри мають тільки частину Авести, уривки з неї, ціла ж Авеста не доховалось до наших часів. Мову, якою та книга писана, вчені звуть зендською (а через те і ціле плем’я зендським), але назва погано добрана, бо Зенд-Авеста значить “роз’ясненя (додаток) до закону”. Мова давніх перських написів на руїнах стін схожа до мови Авести, але ж не зовсім однакова. Та й сама Авеста писана не всюди однаковою мовою; єсть там п’ять гімнів, Гатас, що писані, як видно, дуже давньою мовою; три розділи Вендідад, Вісперед і Ясна (вони власне і складають Авесту, себто закон) писані мовою трохи пізнішою, а Бундегеш (збірник гімнів) дійшов у перекладі на мову пельвійську, ще пізнішу. Тепер і пельвійська мова уже мертва, а теперешні парси говорять мовою, що повстала з пельвійської. Авеста була складена не одним чоловіком і не за один раз, а була записана нехутко. Віра іранська повстала з арійської віри, але через довгий час так одмінилась від неї, що трудно було догадатись, де в ній заховались арійські віровання. Ще ж до того на неї мали вплив віри чужих народів, семітів кушітів і туранців.

В ведичних гімнах часто споминається про боротьбу Індри з Врітрою, отже ця боротьба і стала головною думкою іранської віри. Вони бачили боротьбу не тільки між ясним небом та хмарами, але і в цілій натурі всюди вони завважали боротьбу добрих, ясних сил з темними, лихими. З того почалась віра в двох богів, двох владарів світа, бога добра – Агура-Мазда і в бога зла Ангра-Маніу .

Один грецький історик розповідає, що перси вірили, ніби Агура-Мазда вродився з найчистійшого світла, а Ангра-Маніу з найчорнійшої темряви. Агура-Мазда створив шість богів добрих, Ангра-Маніу створив шість богив злих. Агура-Мазда побільшився втроє, полетів вище сонця, створив над сонцем зорі і поставив над ними сторожу, зірку Сіріуса. Потім зробив 24 боги і посадив їх у яйце . Ангра-Маніу зробив стілько само лихих богів, вони пробили яйце, влізли туди і зло змішалося з добром, через те й тепер на землі лихо живе побіч добра і перемішане з ним. Колись прийде час, коли Ангра-Маніу, навівши на землю хворобу та голод, сам згине і зникне. На землі повстане скрізь добро, люди житимуть під однією державою, говоритимуть однією мовою, матимуть однакові звичаї. добро і зло по черзі захоплюють землю під свою владу і панують кожне по тисячі літ, але в кінці добро має перемогти і зло згине, на землі не буде темряви, люди будуть щасливі і не потребуватимуть їди .

Іранці поділяли всі створіння на добрих і злих, чистих і нечистих, це навіть мусило так бути по їхній вірі. Шкідливі хижі звірі належали до Ангра-Маніу, отже були нечисті, люди (правої віри) і всі свійські та лагідні звірі належали до Агура-Мазди і були чисті. Кожні служили свому богові і помагали йому, борячись проти ворогів, чисті боролись з нечистими. Тим то, хто забиває чисте створіння, робить шкоду Агура-Мазді, хто забиває нечисте, робить шкоду Ангра-Маніу. Люди правої віри не сміють вбивати чистих створіннів, але чим більше хто заб’є нечистих, тим більшу нагороду матиме від світлого бога. Як що людина для їди заб’є чисте створіння, то мусить за теє вбити два нечистих. Найкраще можна спокутувати гріхи, йдучи на полювання на хижих звірів, або на війну проти безбожних людей.

Окрім двох головних богів Агура-Мазди та Ангра-Маніу, була ще сила менших богів, небесних духів. Агура-Мазда був старший над усіма богами світлими, Мітра вважався рівним Агура-Мазді, але потім почали вірити, що він був створений так як і другі боги і був підданим Агура-Мазди. Окрім богів, сил природи, було ще багато небесних духів Амшаспентів, що мали під своєю владою Ізедів – менших духів, окрім того ще було сила Феруерів, безсмертних душ людей, звірів, та птахів.

Були теж святі звірі, напр., собака і корова; уважалося, що собака своїм поглядом відганяє злих духів, і через те вона була потрібна при обходинах шлюбу, при погребі, при очищенні. Лихими уважалися хижі звірі, гади, комахи і вбивати їх радилося кожній правій людині. Люди можуть по своїй волі приставати чи до Агура-Мазди, чи до Ангра-Маніу, Після смерті прихильники Агура-Мазди підуть у рай до світлих духів, а прихильники Ангра-Маніу підуть до нього в пекло. Розділ мертвих і суд їх чиниться на мості Цінваті, на тім світі, там важать добрі і лихі діла людські.

В Авесті мало говориться про закони громадські, вона більше займається релігійними справами, а й те, що встановлено там про громадські закони, то встановлено недбало і не рівно, напр., тому, хто заб’є чоловіка, присужується 90 ударів , а тому, хто погано годує собаку, – 200, тому, хто її заб’є – 800 і т. д.

Вендідад – це закони про очищення, бо по маздейській вірі забруднитись було дуже легко і очищатись приходилось вельми часто. Найгіршою нечистю уважались мерці, до їх було гріх приторкатись, біля їх було гріх тримати вогонь або воду, люди що несли мерця, мали руки і рота зав’язані в шматки, але все ж після ще три дні були нечисті. Однак тільки трупи чистих створіннів були нечисті, через те, що їх убивав Ангра-Маніу, що на них була пляма сили нечистої, а нечисті за життя створіння уважалися після смерті чистими, бо їх убивав Агура-Мазда і своїм доткненням очищав їхнє тіло. Очищення після мертвого потребували довгих молитов, частого обмивання, і різних дрібних та заморочливих святих установ.

Нечиста людина не сміла дивитись на воду, на огонь, на сонце і на всі чисті та ясні створіння, для того мусіла сидіти скілька день у темній хаті, умисне для того збудованій, виходити по заході сонця на дике безлюдне, порожнє місце, де святець чинив над нею одправу очищення і потім вже зовсим чистий вертався до людей. Звісно таке суворе очищення було тільки для тяжко сплямованних людей, а для звичайних випадків вистачали молитви і просте обмивання водою. Найгірше нечистою уважалась жінка, що породила мертву дитину, вона не сміє пити води, аж поки не почне вмирати від згаги, тоді може напитися, але й то мусить потім спокутувати цей гріх проти води.

Ховати мертвих в землю, або палити їх не можна було; для трупів робилися осібні кладовища, дакмаси, це були місця за городом, де ніщо не росте, де люди не ходять, там вимощувався камінем круг, кругом вбивалися стовпи і на них накривався дах, щоб сонце не світило на нечисте місце, мертвих клали на той дакмас нічим не вкритих, щоб їх їло птаство та звірря, коли через якийсь час зоставались тільки кості, то ті кості зсипали в яму, викопану по самій середині дакмасу. Близько дакмасу ніхто не ставив собі хати. Хата, де хто небудь умер, три дні була нечиста, бо там побували злі духи. Людське дихання, слина, волосся і нігті важалися нечистими, через те не можна було дмухати на воду, плювати на воду, святець мусів стерегтися, щоб волос або обтятий ніготь не впав на землю.

Отже з усіх святих одправ одправа очищення була найсвятійша і найваговитійша. Кожна слабкість була теж нечисть і від неї більш запомогали молитвами та очищеннями, ніж ліками. Шлюб теж був святим і мав осібну одправу. Було ще дві однрави: уводіння молодих людей у віру маздейську і посвящения в святці. Уводили у хлопців і дівчат п’ятнадцяти літ через накладання святого пояса (як і у браманів), сорочки і мішечка, що накладався на уста, при тому вибирався названий батько, ніби як у нас хрещений батько. Рідних і хрещених батьків діти повинні були дуже слухатись, а непокірну дитину батько міг, як схоче, карати і навіть забити.

Вогонь був надто почитуваний у маздейців. А в церквах була осібна хата для найсвятійшого вогню, до тої хати ніхто не смів вступати, окрім святців, та й вони мусили перед вступлениям молитися, вмиватися водою свяченою, вішати на уста мішечок; скидати взуття і взувати жовті сандалії. Окрім того найсвятійшого вогню, в церкві було ще багато олтарів і на них горів вогонь для дня поданків, для очищення нечистого вогню і т. д. Кожний маздеєць не смів більше трьох разів варити страви на вогні, після трьох раз повинен був відносити свій вогонь до церкви до очищаючого багаття, а звідти приносити собі новий чистий вогонь; розпалюючи той вогонь, треба було слідкувати, аби не попало між дрова що нечисте, волосся, напр., за образу чистоти вогню були різні кари і покути; вогонь був чистійшє створіння Агура-Мазди.

Найбільше мусили дотримувати усіх святих установ та очищеннів святці, за теж вони були найміцнішим громадським станом. В Персії святці були мідійці; після того, як перси повоювали мідійців, вони, втративши громадську самостійність, захопили в свої руки владу і таким способом правили людом. Між святами і царями перськими нераз були великі змагання, як то побачимо далі. Авеста, була зложена на мідійській мові, тільки маги (мідійські святці) знали і розуміли її, для всього народу було скілька молитов на перській мові, але вся Авеста була для їх закрита (так же було і в браманів). Народ, хоч не вбив магів, але мусів терпіти їх і коритись їм, бо вони знали святий закон, святі одправи. вони показували людові дорогу до раю, до того ж вони були розумні і вчені над усіх.

Маздейці уважають пророком своєї віри Заратустру (Зороастра, як писали греки). Непевно, чи він справді коли жив на світі, але якщо й жив, то не так, як про нього розповідають святі маздейські книги. деякі вчені припускають, що він був першим провістником віри, що склалась між людом задовго до нього, другі думають, що він був тільки реформатором (себто, що він поправив і переказав інакше первісну віру), але ніхто не знає нічого певного, з якого племені був Заратустра і в який вік він жив; деякі говорять, що він був з Мідії, другі, що з Бактріани. Певнійше те, що його зовсім не було, а ті думки, які присвоюються Заратустрі, то просто думки, що складалися через довгий час між людом та між святцями.

Легенда про Заратустру ось яка. Перед тим, як мав уродитися Заратустра, Агура-Мазда, боячись, що нарожденний пророк пристане до Ангра-Маніу, просив богині Анагіти , щоб вона привернула до нього Заратустру:

“він приніс поданок… Ардві Сура Анагіті, він, Творець, Агура Мазда, він приніс їй Гаому (сік з ростини, брам. Сома), Міазду (жир з посвяченої на поданок звіріни), Баресму (дрова для святого вогню), святі слова і молився їй, говорячи: О, богине таємна, потужна, чиста, зроби мені сюю ласку, поможи мені привернути до себе сина Пурашаспи, святого Заратустру, щоб думав по закону, говорив по закону, робив по закону!”

Ардві Сура Анагіта вволила волю тому, хто чинив їй зливання, поданки та молитви. Заратустра пристав до Агура-Мазди. Злі духи прийшли, щоб забити його, але втекли, перелякавшись. Заратустра кидав проти Ангра-Маніу каміння здорові, як хата, але мав він ще потужнійшу зброю, святе слово Гоновер. В Авесті не один Заратустра виявляється таким сильним пророком, єсть там і Гайо Маратан, Йіма, Карпістан (святий птах), всі вони боряться проти сили злої, всі вони міцні, всі вони тверді в законі, але все ж Заратустра найвищий між ними всіма. За життя він змагався з Ангра-Маніу зброєю і словом, а колись в кінці світа його син Саошіт на віки поборе Ангра-Маніу, воскресить мертвих і визволить весь світ від лиха.

Що до моральних поглядів маздейської віри, то вони найбільше зверталися на привертання людей до правди. Брехня увижалась найтяжчим гріхом, присяга допускалася тільки в дуже поважних справах, а в щоденному житті людина не повинна була вживати для запевнення більшого слова над “так” і “ні”. Окрім того, кожний повинен був поважати життя земних створіннів, але ся повинність не так суворо була встановлена, як у браманів і відносилася тільки до життя чистих створіннів. Милостиня, молитва і покута признавалися так само конечними у маздейців, як і в браманів та буддистів. деякі погляди ми побачимо і зупинимося над ними краще тоді, як будемо говорити про звичаї персів і мідійців, у них же звичаї хоч і дуже залежали від їхньої віри, однак все ж не так були тісно з нею звязані як у індусів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Відгук про книгу маленький принц.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Іранці. Зороастр