Леся Українка – “Квіток, квіток, як можна більше квітів… “



Скупа весна твого скупого краю

Мені квіток багато не дала,
Тим спогадом собі я серце краю,
Як я тобі в дарунок їх несла.
То був останній дар.
“Квіток, квіток, як можна більше квітів

І білого серпанку на обличчя,
Того, що звуть ілюзією… ” Боже!
Як часто ті слова вчуваються мені
Посеред ночі: “Квітів, безліч квітів!
Я ж так любив красу!..” Мій бідний друже,
Я принесла тобі всі квіти, що дала
Скупа весна твого скупого краю,
Я всі зібрала і в труну вложила,
Всю ту весну убогу поховала.
Як мало

нам квіток дало життя,
А ми ж їх так любили! Чом, мій друже,
Ми не зростили більше їх для себе
В якому зільнику?.. даремні жалі!
Ти спиш в землі між мертвими квітками,

І страшно думати мені про них
І про твій сон, я краще знов укрию
Серпанками ілюзії твій сон,
Щоб не чіпать страшних містерій смерті;
Я досить слухала її прелюдій,
Вони мені морозили всю кров,
Вони мене у камінь обертали;
Я досі того вимовить не можу,
Чого мене навчила пісня смерті.
Ні, ні, мій друже, спи спокійно, спи,

Я не скажу нікому слів таємних.
Квіток просив ти? дам тобі їх більше,
Ніж та ворожая весна дала,

/> Весна та люта, що тебе забрала.
Я дам живих квіток, зрошу їх кров’ю,
І заблищать вони, немов рубіни, –
Не так, як ті бліді, убогі квіти
Весни лихої, – і не будуть в’януть,
І в землю не підуть, і не умруть,
І ти знов оживеш в вінку живому

Живих квіток; ілюзії серпанок,
Серпанок мрій моїх тебе скрасить,
Та не закриє, будеш ти сіяти,
Як промінь сонця в мареві легенькім,
Що стелеться по золотому полі.
Нехай собі минає рік за роком,
Нехай мій вік уплине за водою,
Ти житимеш красою серед квітів,
Я житиму сльозою серед співів.

7.06.1901


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Портрет доріана грея за обсягом.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – “Квіток, квіток, як можна більше квітів… “