Людмила Григоренко – Осінь



Сумні, старі тополі закряхтіли…
Сховавши сонце між розлогі віти,
Гадали так, що вистачить їм сили
Утримати, в обіймах тепле літо…

Та вітер хмари кублами збирає,
А осінь, притрусивши позолоту,
Нагонить літо, мов пташину зграю
І з радістю береться за роботу…

Чарівна господарочка, майстриня,
Достиглі дари з щедрих рук її,
Складаються в комірчики і скрині…
Горять, багрянцем вогняним, гаї,

Жовтіє листя по лісках кудлатих,
Готується до сну крихка рілля,
І небо пісню журавлів крилатих
Несе прощальним спогадом здаля

Сумні старі тополі запишались…
Що осінь їх ледь-ледь причепурила
І довго між собою спілкувались
Тоді взяли і літо відпустили…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...




Твір як я люблю природу.
Ви зараз читаєте: Людмила Григоренко – Осінь
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.