Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Малишко – поет-лірик від Бога
Малишко – поет-лірик від Бога
Андрій Малишко
(14 листопада 1912 – 17 лютого 1970)
Андрій Малишко – поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті – Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, – постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням
Звичайно, кожна людина, поет тим більше, формує себе сама. Та все ж і життя, особливо дитинство, де закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру людини, де батько з матір’ю, перші друзі, теж важить так багато в долі людській.
Дитинство поета було важким, хоча й благополучним. З тісної селянської хати в невеликому селищі Обухові неподалік Києва, де народився
Жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім’я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики.
Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі. Та кликали його інші мрії, жив у юнаковій душі потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Тож і привів він Малишка на літературний факультет Київського інституту народної освіти (тепер – Київський університет ім. Т. Шевченка), де взяв його під своє могутнє крило Максим Рильський, який там викладав і вів літературну студію.
По закінченні ІНО деякий час молодий учитель викладає літературу в Овручі, на Житомирщині, пізніше працює в газеті “Радянське слово”. У 1934 – 1935рр. служить у армії, а потім переходить на творчу роботу.
Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поетова, Ївга Базилиха, як її звали “по-вулишному”, чудово співала. Андрій Самійлович в “Автобіографії” (1959р.) згадував, що її пісні врізалися в пам’ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака – поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку.
А трохи пізніше почав і сам вірші складати, записувати до клейончатого зошита… Але батько, а був він людиною крутою, не вподобав синового захоплення.
Та жага віршувати, творити не вщухала, і, власне, вона його й повела з Обухова до Києва. Перші друковані вірші студента А. Малишка побачили світ на сторінках журналу “Молодий більшовик” (тепер – “Дніпро”). А потім з’являється колективна збірка трьох авторів – “Дружба” (1935), і вже наступного року виходить книжка віршів “Батьківщина”, що засвідчила неабиякий талант молодого поета. Наступні збірки – “Лірика”, “З книги життя” (1938), “Народження синів” (1939) та інші – стали щабелями помітного творчого зростання.
Тематика довоєнних творів різноманітна: праця хліборобів, події революції та громадянської війни, чудові пейзажні поезії, де картини природи гармонують з ліричним настроєм, з розквітом першого кохання (“Зимове”, “Пейзаж”, “Дощ упав на край широкий”). Героями творів Малишка є “хлібороби й сівачі”, прості робочі люди. Оживає в його творах й історична пам’ять народу. Постають із рядків циклу “Запорожці” славетні прадіди наші, які кров’ю своєю боронили рідний край від ворогів.
Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з’явились “Україна в огні” О. Довженка, “Слово про рідну матір” та “Жага” М. Рильського, “Любіть Україну” В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – “Україно моя”.
Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію “Червоновишневі зорі віщують погожий схід… “, де інтимне “ти може, мене й забула: не бачила стільки літ… ” – тісно переплелося із суворо-солдатським: “Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач”. Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт. Як заклик до битви, як плач над розтерзаною Матір’ю-Батьківщиною зазвучали його збірки: “До бою вставайте”, “Понад пожари”, “Україно моя!”, “Битва”… І цикл “Україно моя” – чи не найсильніший з-поміж усіх, перейнятих болем та любов’ю до рідної землі могутніх творів його побратимів-поетів. Широкі епічні картини минулого й сучасного, пророчі візії майбутнього переплітаються з особистими спогадами й переживаннями поета. Романтична піднесеність і реалістична виразність, гнівна інвектива й ніжний ліризм утворюють широке багатобарвне художнє полотно вражаючої сили ніжності й любові:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Про силу впливу цієї поезії можна судити з листа Василя Стуса, який 13 грудня 1962р. писав Андрієві Малишку: “Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом – “Жагою” М. Рильського, Вашим віршем “Батьківщино моя”.
Може здивувати те, що Стус називає вірш дещо інакше – “Батьківщино моя”. Це вже справа рук компартійних цензурно-видавничих органів. У ті огненні роки вийшла-таки “Україно моя”, вийшла й покликала синів України до бою. А потім, після війни, схаменулися – а де ж тут “великий, єдиний”? І замість “Україно моя” з’явилось “Україно Радянська” або й просто – “Батьківщино”. Поет змушений був дописати строфу про “синів Росії”, з якими поряд стояли українці… А ще пізніше зазвучали й звинувачення в “українському буржуазному націоналізмі”. Хоча поет з пошаною й любов’ю ставився до всіх націй, включаючи й російську. Досить пригадати його поему “Прометей”, де поранений солдат-росіянин, порятований українською матір’ю, вчиться в Шевченкового Прометея мужності та незламності, а після того, як усе село, ризикуючи волею й життям, визнає його земляком, теж знаходить у собі сили віддати життя за рятівників.
По війні поет інтенсивно працює, виходять – як відгомін війни – збірки “Ярославна” та “Чотири літа” (1946р.), а далі нові книги, в яких Малишко творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників – не як бездушних “гвинтиків”, а як неповторні творчі особистості, закохані в землю, працю на ній, звертається до минулого України.
У збірці “Віщий голос” (1961р.) Малишко створює монументальний образ Тараса Шевченка, причому чує в вічному Кобзаревому голосі не тільки заклик “добре вигострить сокиру”, а й насамперед велику людську любов, яка й веде його в житті:
Тож стільки треба таїть любові
В своїй недолі, в солдатській скруті,
І так затятись на віщім слові,
Щоб з нього тліли й кайдани куті.
З роками голос Андрія Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське, йдучи “Дорогою під яворами”, як назвав він збірку (1964р.), що її певною мірою можна вважати етапною на творчому шляху, як і внутрішньо пов’язану з нею “Руту” (1966р.).
У циклах “Пісня дороги”, “Пісня яворів”, “Сонети обухівської дороги” поет наче дорослим повертається в своє дитинство, з вершин життєвого досвіду і мудрості осмислює минуле й сучасне, розмірковує над майбутнім. Він замислюється над своїм корінням, у ряді “Сонетів обухівської дороги” це видно вже з їх назв: “Я з тих країв, де сині оболоні… “, “Я з тих країв, де за Дніпром кургани… “, “І ти з такого ж поля” та ін. У цих же збірках А. Малишко створив яскраву галерею поетичних портретів своїх учителів та друзів, які назвав піснями: “Пісня Тараса Шевченка”, “Пісня Максима Рильського”, такі ж пісні Остапа Вишні, Олександра Довженка, зокрема щире й тепле “Пісня Олександра Довженка”, близького друга, з яким Малишко ділив і хліб, і пісню, й життєві незгоди. Та й у вірші “Рядок про Довженка” (зб. “Прозорість”, 1962) у небагатьох словах розкрита й світова велич геніального письменника та кіномитця, і його страдницький життєвий шлях.
Поглиблений філософський підхід Малишка до всього, що лягло йому на душу і перо, характерний для останніх збірок – “Синій літопис” (1968), “Серпень душі моєї” (1970), яка вийшла вже після смерті поета. Пристрасний лірик дещо поступається поетові-мислителеві, поетові-філософу, хоч лірична амплітуда віршів не спадає. Частіше трапляються характерні назви віршів: “Роздум”, “Медитація”, “Дума”, “Пам’ять”.
Андрій Самійлович зосереджується на найскладніших філософських проблемах буття, дошукується першопричин, витоків усього, що діється у світі. У циклі віршів про складний, насичений болями, злочинами, війнами двадцятий вік поет-гуманіст із надією вдивляється в те, як він, цей жорстокий вік, “гойдає мільйони колисок, Щоб дітей не збудити”, закликає його прийти в світ орачем, а не будувати “тюрем за гратами”.
Малишка завжди хвилювала проблема історичної пам’яті народу. Ряд поезій на цю тему – “В завійну ніч з незвіданих доріг… “, “Приходять предки, добрі і нехитрі… ” – здаються написаними у наші дні – настільки актуально вони звучать. Гостро, болісно відчуває поет свій, наш обов’язок перед далекими пращурами, котрих непокоїть, якими ми стали.
– Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!
Поет почуває свій борг перед минулим і майбутнім, перед усім, на світі сущим, – чорним хлібом і низенькою батьківською хатою, ручаєм і сосною, щастям закоханих… “А вже найбільше, чуєте ви, мамо, Я вам заборгував і не віддав Ні шеляга за перше рідне слово… ” – признається поет. Оцей мотив боргу, обов’язку перед цілим білим світом чи не найголосніше звучить у поезії останніх літ. Про це чудесна медитація – вірш “Роздум” (“Чи встигну я цей камінь обтесати”). Уже десь на останньому прузі замислився митець: а чи віддав я всі борги, “чи встигну я цей камінь обтесати?”, бо “поїзд мій вечірній у долині Не може довго ждати… ” А з каменя витесує він Людину – наче Бог творить Всесвіт. І ось “уже на камені засяли очі і налились блакиттю”, вже “уста людські жагою затремтіли і ожили… ” Та все одне – це ще мертвий камінь. Як же вдихнути в нього душу, життя? “Витесати слово хоч єдине і вкласти в очі, в губи кам’яні”, – ось чого домагається поет. Без мови все мертве. Без мови немає життя.
Тож і любив Малишко рідну мову, рідне слово і пісню над усе. Цією любов’ю осяяна поезія останніх літ, де він якось по-новому осягнув їх суть і значення. Коли ще в довоєнні часи він бачив поета лише як “сурмача”, “правофлангового рядового, заспівувача першого” – і таке бачення все ж якось звужувало роль мистецтва, то у вірші “Поезія”, яким відкривається “Синій літопис” (1968), вона вже стає всеосяжною, набуває вселенського значення – “І чорним попелом, і паростю Стоїть одвічно коло хати”, її нічим не можна купити – “ні цвітом провесен, ані горлянкою, ні чином”, бо вона насамперед – “діло совісне”.
Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Власне, більшість творів його інтимної лірики – це пісні, покладені або ще не покладені на музику: “Ти мене накличешся ночами”, “Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу… “, “Я забув, що й плачуть з поцілунку… ” Кохання – немов якась надприродна сила, яка все може, коли любиш і віриш:
Крикну: прийди! – і прийдеш неминуче,
Крикну: рятуй! – і воскресну в рятунку.
Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це – “Пісня про рушник”, яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно “Рідна мати моя… ” Це – гідний пам’ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна, її не можна адекватно перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов’язано все – від народження до останнього шляху. Хто буде судженим дівчині? “- А хто теє відерце дістане, той зі мною на рушничок стане”. Рушниками перев’язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у життєву дорогу – чи то добру, а чи й лиху, воєнну, – то ніс із собою материне благословення – рушник вишиваний… І нарешті – “рушниками, що надбала, спусти мене в яму”. І червоніє він на хресті над могилою… От тому й говорить поет, що на ньому оживає “все, знайоме до болю”, все життя, і пройдене, й те, яке ще судилося прожити. Спробуйте-но перекласти хоча б російською: “Песня о полотенце… ” Небагато у всій світовій літературі пісень, де так щиро й любовно возвеличено матір.
У більшості пісень Малишка – роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці. Ось “Вогник”. Ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополину під вікнами, а головне – батько й мати, “ота, що на світі одна”. Як багато говорить ця пісня вдячному серцю. Чудові ліричні пісні, створені здебільшого у співдружності з композитором Платоном Майбородою, супроводжували – та й зараз супроводжують – молодість цілих поколінь. “Ми підем, де трави похилі… “, “Київський вальс”, “Запливай же, роженько весела”, “Пісня про Київ” (“Білі каштани”), “Цвітуть осінні тихі небеса” (чудову музику до якої написав О. Білаш)… Зворушливою піснею “Вчителько моя” А. Малишко низько вклонився всьому вчительству за його многотрудну роботу.
У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу.
І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна “Стежина” (“Чому, сказати, й сам не знаю… “), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Поет А. Малишко: родом із дитинства Я з тих країв, де за Дніпром кургани І ворохобна тисяч літ хода, Де бунчуки татарські без пошани Земля покрила чорна і руда. Так писав про свою малу батьківщину видатний український поет Андрій Самійлович Малишко. Народився Малишко 14 листопада 1912 року в селищі Обухів, яке розкинулось на косогорах по обидва боки автостради Київ-Дніпропетровськ. Батько Самійло […]...
- В. Маяковський – поет-лірик В. Маяковський – поет-лірик Лірика – це особливий рід літератури, тому що об’єднує героя і автора в одне ціле, адже центром зображення стає внутрішній світ поета і тим самим його ліричного героя. Чи співвідноситься таке тлумачення лірики з творчістю В. Маяковського, якого багато разів називали трибуном революції, співцем соціалізму тощо? Гадаємо, що цього поета впевнено […]...
- Поет-лірик Олександр. Олесь Поет-лірик Олександр Олесь Cкладним і суперечливим був життєвий і творчий шлях талановитого українського поета-лірика Олександра Олеся, який увійшов у літературу напередодні революції 1905-1907 рр. Народився О. Олесь (справжнє ім’я і прізвище Олександр Іванович Кандиба) 4 грудня 1878 року в селі Верхосулі поблизу Білопілля на Сумщині. Тут минало й дитинство майбутнього поета. Від природи чутлива до […]...
- Архілох – воїн, аристократ, поет-лірик I. Антична доба славних воїнів і поетів. (Давньогрецький поет Архілох був уродженцем о. Парос, сином аристократа і рабині. Прожив бурхливе, сповнене небезпек життя. Найманим воїном брав участь у багатьох воєнних сутичках, об’їздив чимало країн. Добре знав ціну війні, миру і людському життю. Про це він писав у своїх віршах, яких збереглося понад сотню.) II. Віддзеркалення […]...
- Полум’яний сурмач Андрій Малишко Поезія Андрія Малишка – це його біографія. Із дитинства він виніс синівську любов до матері, і вершиною його поезії є вірш про неньку. “Пісня про рушник” – це зізнання в любові найріднішій людині, яка не досипала ночей, виховувала сина, а проводжаючи в далеку дорогу, дала на щастя, на долю вишитий рушник. Усе життя Малишка в […]...
- Сміливі захисники народу за віршем А. Малишко “Гомін, гомін по діброві… “ У XVII столітті Україна знаходилась під владою Польщі. Жорстокі й пихаті польські пани нещадно знущалися з українського люду. Але терпіння ввірвалося. В Україні почалася кривава війна. Першими пішли в бій запорозькі козаки. Саме про ці події, точніше, про важливу битву під Жовтими Водами, йдеться у вірші Андрія Малишка “Гомін, гомін по діброві… “. Початок вірша […]...
- Андрій Малишко – Поетичні твори. Літературно-критичні статті К.: Наукова думка, 1988. – 738 с. Ім’я Андрія Малишка вже давно й по праву вписане в історію української і всієї радянської багатонаціональної літератури. Але це аж ніяк не означає, що його художня спадщина належить історії,- краще з його доробку живе активним життям сьогодні і житиме завтра, бо не втрачає з плином часу, тієї ідейно-естетичної […]...
- Андрій Малишко – Пісня про рушник (Характеристика твору) Характеристика твору Андрія Малишка “Пісня про рушник” Поезія А. Малишка завжди була і, сподіваюсь, буде дуже популярною в народі, бо простота і прозорість її форми, тематика, мова близькі як сучасникам поета, так і нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своїх творах митець порушував морально-етичні та загальнолюдські проблеми сучасності. Гімном материнства називають величну поезію […]...
- Критика “Пісня про рушник” Малишко Вірш А. Малишка ” ПІСНЯ ПРО РУШНИК ” – це гімн материнства, сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії матір дарує синові “рушник вишиваний” як символ життєвої дороги, на якому “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї”. Цей рушник пов’язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і […]...
- Андрій Малишко – Пісня про рушник (АНАЛІЗ) Аналіз твору Андрія Малишка “Пісня про рушник” 1959 р. Літературний рід : лірика. Жанр : пісня. Вид лірики : особиста. Провідний мотив : материнська любов і відданість своїм дітям. Віршовий розмір : анапест. Тип римування: перехресне. Літературознавці про твір. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання […]...
- Малишко Андрій – Біографія Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця. Старший брат Андрія – Петро Малишко – став своєрідним народним месником – Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й […]...
- Детальний Аналіз “Пісня про рушник” А. Малишко ” Пісня про рушник ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, герої, проблематика та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури “Пісня про рушник”: інтимна лірика. Жанр “Пісня про рушник”: Ліричний вірш (пісня). Мотив “Пісня про рушник”: Материнської любові й рушника як символу життєвої дороги. Віршовий розмір “Пісня про рушник”: […]...
- Пісенна творчість А. Малишка Пісенна творчість А. Малишка I. Пісні на вірші А. Малишка – супутники нашого життя. (Основною ознакою поезії А. Малишка є її музикальність. На слова поета написано сто пісень композиторами О. Білашем, П. Майбородою та іншими. Найпопулярніші з них – “Пісня про рушник” (“Рідна мати моя”), “Вчителька”, “Пісня про Київ”, “Стежина”, “Ранки солов’їні” – стали народними […]...
- Образ матерї в сучасній поезії (А. Малишко, Б. Олійник, В. Симонеко та ін.) Образ матерї в сучасній поезії (А. Малишко, Б. Олійник, В. Симонеко та ін.). Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово – “від Бога”, образ матері стає домінуючим, набував символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин художньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка, І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспі-вали […]...
- Образ Бога у творчості Шевченка За радянських часів Шевченка представляли мало не атеїстом, який відобразив це у своїх творах, і, в основному, цитували його рядки про те, що він “проклене Бога”, коли він у відчаї звертався: Чи Бог бачить із-за хмари Наші сльози, горе? Так, ці рядки з віршів Шевченка, але ми не можемо стверджувати, що Шевченко відкидав Бога чи […]...
- Андрій Малишко – Пісня про Київ АНДРІЙ МАЛИШКО ПІСНЯ ПРО КИЇВ (Лірична) Білі каштани, Світлі огні, Де б не бував я, – Любі мені. Київські ночі, Зустрічі в саду – В серці, куди не піду. Гори високі, Синь дніпрова, Молодість наша Вічно жива. Київські ночі, Зустрічі в саду – В серці, куди не піду Ми покохались Там, де дуби, В київськім […]...
- “Рідна мати моя… ” (за поезіями А. Малишка) I. Образ Матері – образ берегині людства (образ Матері в піснях, молитвах, віршах, поемах, найкращих творах відомих світових митців; поезія Т. Шевченка і Лесі Українки, В. Симоненка і А. Малишка). II. Глибокі почуття любові у творах А. Малишка про матір (найніжніша любов і пошана до матері у поезіях “Не стій, мати, коло хати”, “Яблуні”). III. […]...
- Андрій Малишко – Вчителька (пісня) АНДРІЙ МАЛИШКО ВЧИТЕЛЬКА (Пісня) Сонечко встає, і в росі трава, Біля школи в нас зацвітають квіти, Вчителько моя, зоре світова, Де тебе питать, Де тебе зустріти? На столі лежать зошитки малі, І роботи час проганяє втому. І летять-летять в небі журавлі, І дзвенить дзвінок Хлопчику малому. Скільки підросло й полетіло нас В молодій весні, в […]...
- Павло Грабовський – лірик і громадянин Павло Арсенович Грабовський прожив усього тридцять вісім років, з них двадцять літ поневірявся в засланні, перебував у холодних тюрмах під наглядом царських посіпак. Але ніщо його не зламало. Не перестаєш захоплюватись цільністю й стійкістю революційних переконань письменника, його працьовитістю і надзвичайною порядністю. Твори Грабовського пройняті високими помислами, які тлумачаться просто: митець повинен служити своєму народові […]...
- Короткий життєпис Валентини Малишко МАЛИШКО Валентина Андріївна народилася 29 грудня 1937 р. у м. Києві в родині поета. Закінчила філологічний факультет Київського університету. Працювала в республіканській газеті “Зірка”, потім була на видавничій роботі (видавництво “Веселка”). Перше оповідання надрукувала у 1957 р., перший вірш – у 1959 р. в газеті “Радянська Україна”. Автор поетичних книжок: “Сашко – поет і сурмач”, […]...
- “А я так мало, небагато просив у Бога… ” (Т. Шевченко) Побутує така думка, що видатні митці обов’язково нещасливі в інтимних стосунках і що начебто це закономірно і навіть необхідно для того, щоб вони були видатними. Дивовижно, але є велика кількість прикладів на підтвердження цієї теорії. Доля Тараса Шевченка також не заперечує її. Але, мабуть, у цьому, як і в багатьох інших випадках, все не так […]...
- Вірші А. Малишка, що стали піснями Поезія А. Малишка – глибоко лірична, щира, безпосередня. Поет глибоко переживає те, про що пише. Його творам притаманна ліричність, емоційність, простота, прозорість змісту. Тому однією з особливостей поезії А. С. Малишка є її музикальність. Поет був сам музично обдарованою людиною, мав чудовий голос (баритон), добре співав. На слова А. Малишка написано понад сто пісеиь композиторами […]...
- “І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю… ” (2 варіант) Пісня супроводжує людину все життя, в ній і сум, і радощі, невдачі й успіхи. У своїй пісенній ліриці Андрій Малишко відобразив щирі людські почуття, тому немає такої людини, яка б залишилась байдужою до його чудових пісень. Пісням Малишка притаманні краса образів, мудра простота, щирість, глибина інтимних почуттів, чаруючі картини рідної природи. Не дивно, що багато […]...
- Андрій Малишко – Біографія (СКОРОЧЕНО) Андрій Малишко (1912-1970) Народився 14 листопада в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця. Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім – на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах “Молодий більшовик” та “Глобус”. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. […]...
- Пісні у творчості Андрія Малишка Пісні у творчості Андрія Малишка Пісня – це душа народу. У ній – його минуле, сучасне і майбутнє. У ній – тонка краса і переможна сила. Такими є пісні Андрія Малишка, які оздоровлюють мою душу, допомагають зберегти віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в силу світової краси. Сьогодні, коли ми будуємо незалежну […]...
- Авторська інтерпретація образу Бога у поемі Івана Франка “Мойсей” Порівняно із біблійною легендою, Франко змінює розміщення образів утворі, співвідношення між ними, їх ідейне навантаження, композиційну роль. У Біблії Мойсей – це посередник між іудеями і Богом, слуга вічного, виконавець волі Ієгови. Останній вершить долю Ізраїлю, а тому висунений у біблійному тексті на передній план. Так, Бог, звертаючись до Мойсея, каже: “Хто дав уста людині? […]...
- Андрій Малишко Реферат Андрій Малишко (14 листопада 1912 – 17 лютого 1970) Андрій Малишко – поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті – Максим Рильський, Павло […]...
- Ліна Костенко – тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру І. Безмежний дивосвіт лірики поетеси. (Поезії Л. Костенко про кохання цінні і як художньо довершене диво словесного мистецтва, і як твори, наділені здатністю ошляхетнювати людські почуття. І вже ніколи не стихне пісня любові для тих, у чиїй душі проросли рядки: “Я дуже тяжко вами відболіла”, “Я думаю про тебе весь мій час… “, “Моєму серцю […]...
- Юрій Федькович – як лірик Юрій Федькович – як лірик “Федькович – се талант переважно ліричний, – писав І. Франко, – всі його повісті, всі найкращі його поезії, навіяні теплими, індивідуальними чуттями самого автора так і здається, що автор співає і розказує всюди проте, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно лежить чаруюча сила його […]...
- Чим близький мені поет Василь Стус Чим близький мені поет Василь Стус Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу. У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печалями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів […]...
- Поет – друг і захисник народу (за поемою Лесі Українки “Давня казка”) Поему “Давня казка” Леся Українка написала у 1893 році. У цей час вона вже була відомим поетом. Про роль поета і його творів у суспільному житті Леся Українка і написала в поемі “Давня казка”. Саме тому головний герой твору – поет. В юності він славив красу природи, красу кохання. Його поезія була “і дзвінкою, і […]...
- Пісня про рушник (скорочено) – Малишко Андрій Рідна мати моя, ти ночей недоспала. Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й […]...
- Андрій Малишко – Важкі вітри не випили роси АНДРІЙ МАЛИШКО * * * Важкі вітри не випили роси, Черлені трави бродять буйним соком, І вдалині під обрієм високим Лугів осінніх теплі голоси. А при багатті хлопці косарі І комбайнери у спецівках синіх Вплітають сміх до цих лугів осінніх, Ведуть пісні під маєвом зорі. Булькоче, пріє каша в казані, А клен русявий хилить ніжно […]...
- І патріот, і лірик (за твором “Слово про похід Ігорів”) Давньоруська пам’ятка невідомого автора “Слово про похід Ігорів” є перлиною українського ліро-епосу. Ідея твору – єдність руських земель. Ця думка лейтмотивом проходить у розповіді про невдалий похід князя Ігоря на половців. Саме розбрат, егоїзм руських князів, їхні міжусобиці призвели до поразки Ігоревого війська. Невідомий автор залишив настанову і засторогу на всі часи для українського народу. […]...
- Андрій Малишко – Роздум АНДРІЙ МАЛИШКО РОЗДУМ Чи встигну я цей камінь обтесати У дві руки, із молотом одним? Бо поїзд мій вечірній у долині Не може довго ждати, в нього свій Маршрут і обрій. Лінія й робота. Уже на камені засяли очі І налились блакиттю, вже на нім Уста людські жагою затремтіли І ожили, як небо ожива, Повинуте […]...
- Пісенна творчість А. Малишка (1 варіант) Творчість Малишка розвивалася в річищі народнопісенної традиції. “Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка”, – проникливо відзначав Максим Рильський. Мабуть, тому його поезія, ніколи не втрачаючи з народною творчістю цього прямого зв’язку, так легко спромоглася встановити і зворотний: десятки Манишкових творів буквально “пішли в народ” і, покладені на музику, стали справді народними піснями. Наприклад, “Пісня […]...
- Андрій Малишко – Каменотес АНДРІЙ МАЛИШКО КАМЕНОТЕС Чи юга, чи день в проміннях косих, Чи зоря пливе вечірнім плесом, Сорок літ робив на хмарочосах, Сорок літ – усе каменотесом. У Чікаго шліфував граніти, У Нью-Йорку – “білдінга” підводив, Мертвий камінь був як самоцвіти 3 рук його, Америці на подив. А збери снагу його і змогу, Що лягла у камінь […]...
- “Не поет, хто забуває про страшні народні рани… ” (за твором Лесі Українки “Давня казка”) Лесі Українці було лише двадцять два роки, коли вона написала епічну поему “Давня казка”. Молода поетеса шукала свій шлях у поезії, уважно придивлялася до життя, аналізувала все почуте і прочитане. У кінці XIX – на початку XX століття серед письменників точилися суперечки про роль митця в суспільстві. Лунали заклики орієнтуватися на “чисте мистецтво”, “мистецтво для […]...
- Поет – головний герой “Давньої казки” Лесі Українки Поет – головний герой “Давньої казки” Лесі Українки Поему “Давня казка” Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті. Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька: На обличчі у поета Не и ціла […]...
- “Поет – насамперед людина, повна добра і любові” Перш ніж почнемо говорити про поезію Василя Стуса з точки зору її людяної інтелектуальності, безмежної любові поета до людей, згадаємо слова самого митця: “І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. […]...
В житах сюжет.