Маньєризм



Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи настрої скептицизму, несталості, розпорошення,

покинутості в холодному, байдужому космосі. Ідеал аттичної ясності витіснявся переосмислюваними традиціями еллінізму, неоплатонізму, олександрійською культурою. Віра в науку сусідила із захопленням окультизмом (Піко делла Мірандола, М. Фічіно, дж. Бруно, особливо – Агріппа Неттесгеймський), переконанням у відносності суперечливих знань, у неподоланні протистояння духовних та тілесних чинників. Передовсім надавалося значення особистісній ініціативі митця, пошукам “внутрішньої ідеї” художнього образу, спалахам духовної напруги. На початках М. з’явився у малярстві (Рафаель, Мікеланжело, дж.
Базарі, котрий, до речі, запровадив цей термін, та ін.), перейнятому загостреним переживанням несталого буття. Літературному М. властива яскрава метафорична насиченість тексту, потяг до інтелектуального пафосу та експериментальної пристрасті, намагання якомога повніше актуалізувати можливості літературних родів, тропів, стилістичних фігур тощо, прагнення до оновлення традиційних жанрів (роману, поєднаного з пастораллю, діалогами, містерією і т. п.), поява доти незнаних жанрів (емблематична поезія). Новаторським характером позначена творчість Т. Тассо, М. де Сервантеса, Кальдерона де ла Барки, К. Марло, пізнього В. Шекспіра та ін., особливо дж. Маріно (від прізвища якого походить назва варіанту М. – марінізм) в Італії, пізніх “лизаветинців” та “поетів-метафізиків” в Англії, надто – Гонгори-і-Арготе (див.:Гонгоризм) в Іспанії, К.-Г. фон Гофмансвальда в Німеччині, Р. Гарньє, М. Сева, Ж. Пелетьє дю Манса (автора однієї з перших поетик М. – “Поетичне мистецтво”, 1555) та ін. дарма що у XVII ст. цей стиль поступово втрачає свою популярність, спроквола переходячи в бароко та зливаючись із ним, тоді з’явилися основні трактати М. (М. Перегріні: “Про способи проникнення”, 1639; Б. Грасіан-і-Моралес, котрий обгрунтовував концептизм як різновид М.: “дотеп та мистецтво вишуканого розуму”, 1642). Відгомін естетики М. вбачається і в українських поетиках XVII ст., у творчості Лазаря Барановича, Івана Величковського(див.: “Метафізична лірика”, Марінізм).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вірш альбатрос шарля.
Ви зараз читаєте: Маньєризм