Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Маньєризм
Маньєризм
Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи настрої скептицизму, несталості, розпорошення,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Теорія трьох стилів Теорія трьох стилів – вчення про стильові особливості різних жанрів художньої літератури і типів промов, сформульоване в працях античних філологів, авторів поетик і риторик (Аристотель, Горацій, Цицерон та ін.). Розвивалося в епоху Відродження, Просвітництва прихильниками класицизму (Н. Буало, Ф. Прокопович, В. Тредіаковський, О. Сумароков, М. Ломоносов). Класифікуючи систему жанрів на “високі”, “середні” й “низькі” відповідно […]...
- Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
- Народна творчість Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній грі, драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання, тощо. Поняття “Н. т.” має термінологічний відповідник – слово англійського походження “фольклор” (букв.: […]...
- Єдність часу, місця і дії Єдність часу, місця і дії – термін класицистичної драматургії, власне, закон “трьох єдностей”, який вимагав від драматурга дотримання таких принципів: розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії). Суворі вимоги Є. ч.,м. і д. були […]...
- Вставна новела Вставна новела – невеликий, відносно автономний твір (чи фрагмент твору) в межах роману, повісті, поеми, епопеї тощо, пов’язаний з художньою структурою цих жанрів, але відгалужений від неї своєю сюжетною лінією. В. н. відома з античних часів (“Золотий осел” Апулея), спостерігається вона і в творах нової та новітньої літератури (“Повія” Панаса Мирного, “Берег любові” О. Гончара […]...
- Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
- Ашуг Ашуг (тюрк, ашик – закоханий) – народний поет-співець у народів Кавказу та Туреччини, котрий виконує свої епічні сказання під акомпанемент саза, тара або кеманчі. Мистецтво А. має свою традицію (озани у Х-ХІ ст.), розвинулось у XVI ст. (ашуг Гурбані). Класиками ашугської поезії вважаються Саят-Нова, Н. Овнатан, Хаста Гасим та ін....
- Класицизм Класицизм – напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.), Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. для К. характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. […]...
- Богема Богема (франц. boheme – циганщина) – назва середовища художньої інтелігенції (письменники, художники, актори, музиканти), стиль життя яких різниться від загальноприйнятих норм невпорядкованістю, безпечністю тощо. В українському літературному житті прикладом можуть бути стосунки і побут учасників “Молодої Музи”, авангардистів та ін....
- Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
- Диван Диван (перс. – запис, книга) – у класичних літературах Близького та далекого Сходу – поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії (касиди, газелі, рубаї тощо) – за останніми літерами заримованих слів (редифами); кожен поет мусив мати бодай один диван. Цією формою зацікавився Й.-В. […]...
- Байка Байка – коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст,- один з різновидів ліро-епічного жанру. Складається з оповідної частини та висновку-повчання. У вчинках персонажів Б. – звірів, птахів, рослин – вбачаються і висміюються людські вади. Засновником Б. вважається легендарний еллін Езоп (VI-V ст. до н. е.), іменем якого (езопівською мовою) називають інколи підтекст […]...
- Поетизм Поетизм – слово або зворот особливого естетичного змісту, яке. витворює специфічне враження, породжує стан духовного. , піднесення. Це можуть бути назви різних міфічних істот (німфа, пан, див, мавка тощо), явищ природи (весна, гроза, “бабине літо” і т. п.), абстрактних понять, виповнених глибоким душевним переживанням (любов, ненависть, мрія і т. п.), настроїв, пов’язаних із романтичними поривами […]...
- Домінанта Домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – у мовознавстві – стрижневе слово синонімічного ряду, найбільш загальне за лексичним значенням, навколо якого групуються інші слова-синоніми. В літературознавстві д. вживається для виділення в системі жанрів, стильових течій певного напряму і періоду провідного жанру, стилю, до яких вдається багато митців, а також характеризує ту особливість індивідуального стилю, яка […]...
- Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
- Анімізм Анімізм (лат. апіта, animus – душа, дух) – світосприйняття, базоване на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту, Воно закладало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам’яті, у колективному несвідомому (архетипах). А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму та ін.), […]...
- Ізборник Ізборник – архаїчна рукописна хрестоматія, що містила різні вислови, уривки із богословських творів тощо, поширювалася на землях Київської Русі. Найдавніша така пам’ятка – “Ізборник 1073”, переписаний для київського князя Святослава з болгарського оригіналу, складеного на початку X ст., має понад 380 статей, що належать 25 авторам (переважно візантійським духовним письменникам), зокрема Георгію Хіровоску, котрий написав […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Міракль Міракль (фр. miracle, від лат. miracylum – чудо) – один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про “чуда”, здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в М. згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, […]...
- Літературні ігри Літературні ігри – термін має подвійне значення. По-перше, художня творчість – це гра мистецькими засобами за законами мистецтва, рівновелика будь-якій соціальній грі (політичній, виховній, спортивній тощо), однак відмінна за змістом – тут панують естетичні критерії. По-друге, Л. і. вживаються як узагальнена назва певних жанрів, які стимулюють інтелектуальну активність та розвивають естетичний смак: анаграма, буриме, головоломка, […]...
- Шарада Шарада (фр. charade, від Прованс, charrado – бесіда) – різновид версифікаційної гри, котрий полягає у відгадуванні закодованих слів чи виразів, сприяючи розвитку інтелекту та активізації мовного поля під незвичним, асоціативним кутом зору. Цей жанр здавен використовувався з дидактичною метою, викликав інтерес у літературі бароко, авангардизму тощо. Приклад Ш. – вірш д. Білоуса: Одне – сніп […]...
- Пародія Пародія (грецьк. parоdia – пісня навиворіт, переробка на сміш ний лад) – один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам. Інколи П. переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання, хоч не слід її плутати з […]...
- Літургійна драма Літургійна драма (грецьк. leiturgia – служба, богослужіння) – середньовічна театральна вистава, інсценізація євангелійних сюжетів, входила до складу різдвяної або великодньої служби (літургії). Спочатку виконувалась у межах католицького храму. З початком XIII ст. у Л. д. брали участь і миряни, а також ваганти та жонглери, вистави невдовзі розігрувалися на майданах, перетворювалися на містерії. Найзначнішим твором було […]...
- Інтрига Інтрига (фр. intrigue, від лат. intrico – заплутую) – спосіб організації подій у драматичному, рідше – епічному, іноді – ліричному творах за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів. І. – важливий складник композиції, особливо в драматургії, в детективній літературі тощо....
- Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
- Іконографія Іконографія (грецьк. eikon – зображення і grаpho – пишу, креслю, зображую) – перелік, опис і систематизація зображень певної особи, сюжету тощо; правила зображення певного сюжету чи особи, особливо дотримувані в середньовічному мистецтві, пов’язаному з релігійною тематикою....
- Мадх Мадх (араб. – славлення) – панегірик, поширений в арабській доісламській ліриці. Спочатку М. призначався для прославлення чеснот певного героя чи роду, а з VI ст. адресувався можновладцям, як, приміром, аль-Мусакай аль-Абді, котрий звеличував Амира ібн-Гінда. Невдовзі М. поширився і в тюркомовних літературах, ставши обов’язковим складником славослівної касиди, як, скажімо, “Полишила мене Суад… ” арабського поета […]...
- Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
- Твір на тему: Пісня (науковий опис) Пісня – одна з найдавніших форм народної творчості. Вона зародилася в трудовій діяльності людини і стала виявом почуттів, дум і сподівань. Тісний зв’язок пісні з трудовою і суспільною діяльністю людей спричинив до появи багатьох видів і жанрів народних пісень, які відображають історичні періоди розвитку народу, його боротьбу за національне і соціальне визволення, а також вірування, […]...
- Твір на тему: Іменні частини мови (повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі) Імена, тобто назви, мають багато частин мови. Імена предметів (це означає – їхні назви) мають іменники, наприклад: земля, вітер, Україна. Ці частини мови відповідають на питання: хто? що? залежно від того, означають вони живий чи неживий предмет. Імена ознак предметів (які вони?) мають прикметники, наприклад: рідна (яка?) країна, поривчастий (який?) вітер, веселе (яке?) свято. Імена […]...
- Дискурс – визначення Дискурс (міркування, промова, виступ, сукупність висловлювань) – способи, форми організації мовної діяльності (писемної чи усної), тексти. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті и структурі відображають часовий аспект Дискурс уживається як стиль (романтичний, модерний, постмодер – нии), а також як ідіолект – індивідуальний стиль […]...
- Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
- Кодизована мова Кодизована мова – засекречена мова певної соціальної групи (див.: Слово, Жаргон). Так, співочі братства XVII-XVIII ст., які строго регламентували діяльність кобзарів та лірників, мали свій статут, касу, корогву та особливу, “лебійську”, мову. У художній літературі К. м. має вигляд анаграми, глосолалії тощо, за нею простежується фольклорна традиція (замовляння, дитячі лічилки і т. п.), магія культового […]...
- Жан-Батіст Мольєр “Міщанин-шляхтич” “Сміх часто буває посередником У справі відрізнених істини від обману”. В. Г. Бєлінський Новий художній напрям у літературі XVII ст. – класицизм – знову, як і попередники, доба бароко і Відродження, звертається до античності як до естетичного еталона. П’єса відомого комедіографа Мольєра “Міщанин шляхтич” стала втіленням рис класицизму (лат. classicus – зразковий), якому притаманні нормативність […]...
- Геппенінг Геппенінг (англ. huppening – випадок, подія) – найпоширеніший різновид мистецтва дії (перформенс, мистецтво процесу, мистецтво демонстрації та ін.), один із проявів акціонізму, спрямованого на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою, спровокованою подією. Постав як форма авангардистського театру (тотальний театр) у Нью-Йорку (1957), але невдовзі змінив свою форму, здебільшого розігрувався безпосередньо на вулиці, в […]...
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Кульмінація Кульмінація (лат. сulmen – вершина) – момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв’язка. Термін “К.” використовується при аналізі сюжету епічного, драматичного та ліро-епічного твору. Кульмінаційні моменти притаманні й ліричним творам. К. виразніша у художніх текстах, де головна увага автора зосереджена на вчинках головного героя, […]...
Вірш альбатрос шарля.