Маяковський – поет-новатор
МАЯКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР
(1893-1930)
Російський поет, лірик, представник школи футуризму. Починає творчий шлях із заперечення традицій старої класичної культури, вносить у поезію революційний дух доби, погляд його спрямований до майбутніх “мільйонів”. Він поет-бунтар, поет-оратор, поет-агітатор.
Перші твори були надруковані в альманаху “Ляпас суспільному смаку”, далі виходять поеми “Хмарина в штанах”, “Флейта-хребет” (1915), “Людина”, “Війна і мир” (1917), “150 000000”, “Володимир Ілліч Ленін” (1924). У той же
Маяковський – поет-новатор
“Дійсно сучасною поезією буде та поезія, що виразить те нове, чим ми живемо сьогодні…
Таким дійсно сучасним поетом, поетом-новатором і був Володимир Маяковський. Його творчість – це художній літопис історії народу в період найбільших революційних потрясінь.
Приєднавшись до футуристів, він опублікував свій перший вірш (“Ніч”) у збірнику футуристів “Ляпас суспільному смаку”.
Пошуками нових поетичних форм ранній Маяковський зближається з футуристами Д. Бурлюком і з великим винахідником слів В. Хлєбніковим. Маяковському імпонував творчий підхід Хлєбнікова до поетичного слова. Під його впливом він вводить у вірші неологізми, звертається до звукового інструментування, до вільного синтаксису, Проте між Маяковським і його “учителями” відразу відчувався помітний розрив. Футуристи проголошували чисто естетичний бунт, що знаходився, власне кажучи, у межах того ж декадансу, проти якого вони виступали. Для Маяковського поезія надихалася прагненням створити нове мистецтво. Футуристи виступали під прапором аполітичності мистецтва. Маяковський у всю свою діяльність уніс кипучу пристрасть, пафос протесту проти ненависного порядку життя, високу громадянськість. У статті “Без білих прапорів” (1914) Маяковський писав: “Нам слово потрібне для життя. Ми не визнаємо некорисного мистецтва”. Кращі вірші Маяковського відрізняються стислістю, динамічністю і глибиною думки:
Вы Думаєте, это бредит малярия?
Это было,
было в Одессе.
“Приду в четыре”, – сказала Мария.
Восемь.
Девять.
Десять.
Маяковський ввійшов у поезію як новатор віршування. Виразність його лірики зростала багато в чому завдяки його експериментам у віршуванні. Він змінив традиційну силабо-тонічну систему віршування і створив новий – тонічний вірш, де кожне слово було чітко виділене. Графічно це виразилося в заміні “стовпчика” “сходинками”.
Маяковський звертається до живої практики російської народної поезії у використанні тонічної системи, заснованої на визначеному чергуванні ударних складів при довільній кількості ненаголошених. От приклад з поеми “Хмарина в штанах”:
Как вы смеете называться поэтом
и, серенький, чирикать, как перепел!
Сегодня
надо
кастетом
кроиться миру в черепе!
Якщо перевести цю строфу на традиційний чотиривірш, то третій, четвертий і п’ятий рядки ритмічно утворять єдиний рядок.
З ім’ям Маяковського зв’язане новаторство в області віршованої рими. Його рима завжди свіжа і незвичайна. Поет відкинув умовність однорідних сполучень (жіночої з жіночою, дактилічної з дактилічною). Він широко використовує неточну, асонансну і приблизні рими. Наприклад: “голубо – любовь”, “тоска – в очках”, “спанья – коньяк”. Особливо багато зроблено Маяковським для збагачення поезії складеними римами. Вони різноманітні: “ад тая – проклятая”, “бумаги я – магия”, “груба как – рубака”, “ноги как – ложка”. У статті “Як робити вірші” Маяковський писав: “Я завжди ставлю найхарактерніше слово в кінець рядка і здобуваю до нього риму щоб там не було”. У тих випадках, коли поет домагається особливої значеннєвої підкресленості, він розкладає сполучення слів на складові частини й окремо заримовує кожну з них. Наприклад, ім’я і прізвище:
Европа.
Город.
Глаза домишами шарили.
В глаза
разноцветные капли.
На столбах, на версту,
на миллионы ладов:
Чарли
Чаплин!!!
Новаторство Маяковського пов’язане з традиціями російської класики. Ще Пушкін писав про стандартність римування: “Рифм в русском языке слишком мало. Одна вызывает другую. Пламень неминуемо тащит за собой камень. Из-за чувства выглядывает непременно искусство… ” Маяковський творчо продовжив кращі традиції російської поезії, він відкрив нові шляхи розвитку рими, показав необмежені можливості вірша.
Євген Євтушенко у вірші “Глибина” розповідає, як з пароплава на Ангарі він бачив дно ріки, незважаючи на величезну глибину. Такою чистою була вода. От так і поезія має бути
с неизмеримой глубиною
и с каждым
камешком
насквозь!
Мій життєвий вибір твір роздум.