Микола Руденко – Ні перші, ні останні ролі грати



Ні перші, ні останні ролі грати
Не хочу ні у снах, ні наяву.
Замкнув себе за ребра, мов за грати, –
І так тепер живу.

На те, що нині діється довкола,
Ув’язнений поете, не зважай.
В собі самому обробляю поле –
Та чи зберу врожай?

Вигойдую в душі високе небо –
Ранкову синь далекого дніпра.
Хай чужина живе сама для себе –
Не для мого пера.

Роки неволі – мов слизькі химери,
Зрадливі хвилі в морі неживім.
Чи допливу на протилежний берег,
І що там є на нім?

Недобрим гомоном болючу душу крає
Обкрадених ночей волога каламуть.
Не забувай про мене, рідний краю.
Кохана, не забудь.

А там чи перші ролі, чи останні –
Не цим болію в снах і наяву.
Десь випаду росою на світанні –
І в травах оживу.

І мріяти не кину в вирі, в русі
Як про найвище, про святе добро,
Щоб та росинка, в котрій оселюся,
Вернулася в дніпро.

30.01.1978


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір за поемою гамалія.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Ні перші, ні останні ролі грати