Мозолевський Борис – Балада про рідну пісню



То не лебеді кричали,
Не сполохані зигзиці.
То ловили яничари
Українок білолицих.

Степовими кураями
Налетіли, ніби круки.
Рвали тіло нагаями,
Ще й ламали білі руки.

Потішались до світанку,
Все спалили до билинки.
Йшли при конях полонянки,
Цебеніла кров на литки.

А коли дорога пізня
Відняла останні сили,
Забриніла раптом пісня
Та й звелася в небо синє.

Яничари, яничари!
Чи не так співали мами?
Яничари йшли й мовчали,
Тільки плямкали губами,

Ніби, вчувши голос мамин,
Пригорталися

до циці…
Першим кинувся отаман
Й заволав без тями:
– Цитьте-е-е!

Та мелодія широка
Залила ревіння кляте.
Забивали кляпом рота –
Виривалася з-під кляпа,

Зацвітала буйним квітом,
Билась в горі об причали…
То ж чиї, скажіть, ви діти –
Яничари, яничари?

Чи не кобзи і цимбали
Вам озвуться над світами?
… Пісню шаблями рубали,
Плюндрували копитами.

Вже й від бранок тільки шмаття,
А вона все лине й лине,
Ніби кара і прокляття –
Біла туга України.

… Не туман вставав із зілля,
Не сичі вночі кричали –
Серед степу з божевілля
Землю їли яничари.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір як пекти паски.
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – Балада про рідну пісню