Надзвичайно фальшивий вірш
Я так втомилась від усіх цих фальшивих усмішок.
Від руху м’яз губ заради “привіт”.
Так, може комусь і приємно,
Та потім знов інший світ
В голові, в думках, ну і в снах
У наших снах
Лиш там є ми.
А так завжди
Новенька маска, новий імідж, нова гра. І так кожен день спочатку –
На устах фальшива посмішка.
Всі ми герої
Поеми одної,
Що й пишемо ми.
Та в нас є рамки, ми як фотографії.
Шукаєм ідеали, та робим копії.
І ідеальний світ – світ копій!
Де думаємо чужими словами,
Чужими думками,
І знов проживаємо чуже життя.
Може, вам так до вподоби:
Фальшивий стан душі
І щастя фальшиве –
Можливо, це мода
На фальшиві почуття.
Зрадливі очі,
Награні усмішки – це реальність,
Та не життя.
І вся ця мода, думаєте,
Це сенс?
Так, така думка ваша.
Та це лиш
Існування
Під фальшивими масками
Із чужим життям…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Вірш Миколи Руденка – де люті хуги плутанку снували Де люті хуги плутанку снували, Де світла меншало із кожним днем, Камінні щелепи пережували Нас так, що видалось: не оживем… Ще всюди ніч, тривають наші муки – Та все ж пульсує в скронях свіжа кров: Із моря сліз, розлуки і розпуки Тюрма тебе на світ вернула знов. Я знов живий. Відпало геть змертвіння Душі і […]...
- Вірш Миколи Руденка – Від тебе, дитинство Від тебе, дитинство,- від тебе здаля Приймаю свідоцтва хлоп’ячого сприту: Як вабить напечена сонцем земля Оголену ногу, що ціпками вкрита! Є щось недитяче в дитячій ході – Таке, що під старість до сліз навертає. Можливо, це ж ми пізнаємо тоді, Як рідна планета до ніг приростає. І, може, тоді ми сягаєм основ, Котрі в незрадливій […]...
- Вірш Миколи Руденка – Кропива У зеків на травинку очі ласі – Обстежують, немов це диво з див. Отож коли кропива піднялася, Я старанно її обгородив. Бо знаю: невеселої години Це майже свійське зілля нас втіша. Сільська кропива – ніби член родини: Знайомі з нею шкіра і душа. Спочатку візьмемо на облік душу, Де є дитячих спогадів курсив: Я, спритно […]...
- Вірш – Стоїш над прірвою одна Стоїш над прірвою одна, В твоєму серці порожнеча… Це все – життя! Це все не гра! А смерть безглузда – просто втеча… Чому тебе не зрозуміли Найрідніші тобі люди? Чому так сіро у душі? Чому так сіро в серці, всюди? Ще крок зроби… і все-кінець! Нічого більше вже не буде… Життя зведеш ти нанівець А […]...
- Вірш про війну (вірш до дня Перемоги) В огонь закутана земля, Червоні маки, як жар, багровіють, Клич бойовий долітає здаля, Голі згарища де-не-де тліють. Юний хлопець іде з автоматом, Він один – із полону утік І тепер у загін із докладом Поспішає, як горний потік. Він долає і голод, і втому І, навчившись на біль не зважать, По дорозі заходить додому – […]...
- Вірш – Спогад. до болю. до крові Спогад. до болю. до крові. Розриває. душу мені. Ти пам”ятаєш. Вбиваєш. Мене. Просто так. Забавка. На тлі коханого минулого. Похибка. Розрада? Зрада? Що? Геть! до сказу! Ненавиджу. Заплутуюсь в думках. Топлюсь в сльозах. Згораю. Затухаю. Холодний мрець на порозі моєї душі. Вбивця його. І палач. То є ти. Ховаю подалі. Свою безнадію. Очі. Чужі. Мої. […]...
- Вірш – “Тепер, я не буду літати” Писати вірші із життя… Списати усі ті моменти… Коли, ще з тобою була. И серце розбила до щенту… Колись, ти мене ще кохав. Я мріяла ангелом стати. Та крила мої, ти забрав. Тепер, я не буду літати. До ангела, як до небес. Та можна лиш тихо сміятись… У світі немає чудес. Ми звикли самі добиватись. […]...
- Вірш – Ниють рани дощів Ниють рани дощів на шалених вітрах мого тіла І гарячі думки обпікають мій мозок із зовні. І колишніх дитячих мрій півонії повні Наче кров пролились на мої білі крила. І зтікають хвилини, на вічно, в далекеє Вчора І холодні сніги замітають примарне Майбутнє. Грає скрипка, а може то арфа чи лютня, Чи сверло, що сверлить […]...
- Вірш – Там можна вічно жити У вись взлетіти б, Розправивши широко крила. Там можна вічно жити, Була б лише пташина сила. Так легко, стримано та ніжно Відчути б на собі той дотик вітру, Який звабливо пестить моє тіло, Не знаючи, що хоче він: війни жорстокої чи просто миру. Прозорістю б легкою закрити очі. Що варто ще зробити? Можливо знов віддатись […]...
- Вірш Пала Тичини – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
- І знову день… І знову ніч І знову день… І знову ніч… І знов, і знов, і знов. Можливо і не в тому річ? Та де ж це щастя, де любов? І час летить, а на душі паскудно І в голові дурні думки Чи то так страшно, чи то просто нудно Незнаю… Залишитись чи піти Піти кудись шукати друзів Нових і […]...
- Вірш – А знаєш як болить у мене в серці? А знаєш як болить у мене в серці? Не знаєш… бо ніколи не боліло… Не відкривав душі своєї дверці І серце твоє ні за ким не мліло. Подумай, уяви лиш, що хтось любить Тебе більш за усе на цьому світі, Байдужістю твоєю себе губить, Не дже від тебе подарунків й квітів… А лиш чекає крапельку […]...
- Вірш – Коли помру я – ти заплачеш? За вікнами згустилась темнота. Скотилось сонце у небесну пустку. У ванній глухо капає вода, Моя душа взяла собі відпустку. І вже не страшно, ні, же не болить. Дивлюсь у зеркало-а там нікого. Мобільний сів, мобільний вже мовчить, Лиш аромат нагадує про нього. Один лиш дотик-холод у руках, Ну ось… моє зап’ястя вже червоне. Ти не […]...
- Вірш Миколи Руденка – Феномен людини Як тільки душу виповнить мою Космічний подих в зоряні години – Перед обличчям Всесвіту стою, Дивуючись феномену людини. Де, як вони вміщаються в мені – Сонця, сузір’я і оці тополі? Можливо, тільки звуком на струні Вони існують у всесвітнім полі? А може, й сам я звук, що дотепер Летить астральним зойком над лісами?.. В живій […]...
- Вірш Тараса Шевченка – В казематі (співає Скрябін) Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі. […]...
- Вірш Миколи Руденка – Вузлик на пам’ять Помруть чи ні римовані рядки – Істотно, Та не цим піклуюсь нині: Чим стану я, коли мої кістки Камінням зробляться в могильній глині? Невже нічим?.. Адже ж я жив, я був Не каменем в ярку, не мінералом. Чи марно я пекельний гарт здобув, Йдучи між лезом і зміїним жалом? Заради чого стільки сліз і мук, […]...
- Мій улюблений вірш французьких символістів Мій улюблений вірш французьких символістів Немає жодних сумнівів – це “Поетичне мистецтво” Поля Верлена. Сміливе до блюзнірства, воно наслідує відомі біблійні слова: “Спочатку було Слово”. Поет вимагає від колег зрівнятися з Творцем, бути творцями й побудувати власний світ за своїми уподобаннями. І він має бути заснованим не на слові, незграбній спробі людства відтворити красу, а […]...
- Наталія Пиж – І знову сни, і знову ти І знову сни, і знову ти І знову я не я… І знов весна, і знов сама І знову не твоя… . Лиш в снах одні На самоті З думками про життя Про те що ти не мій А я є не твоя… І знову сни, і знову ти Закохані… .щасливі… молоді… Залишимось такими як […]...
- Вірш – Відповідь Насправді не люблю, насправді не кохаю Насправді не обманював тебе Я полюбив свій спокій і словесні зграї Нічого душу непокірну не займе Але сьогодні, знаєш, я закоханий у вечір Але сьогодні, чуєш, я говорю про любов І в цю секунду ти приходиш не до речі І в цю секунду я іду до неї знов До […]...
- Вірш – Подарую тобі З часом я подарую тобі не планету, не зорі, не світ, А максимум власної віри, кохання і щастя. Ти посміхнешся мені і розтане у серці той лід, Що тримає у собі моє мінімальне нещастя. Я напишу про те, що сьогодні ти будеш чекати, На повернення вітру із країн невідомих мені. Ти напишеш мені, що стомилась […]...
- Вірш – “Єдине” Вдивившись у небо я бачу, як його затягують хмари Вдивившись у світ я бачу, як його затьмарюють гроші і влада Вдивившись у душу не бачу нічого… Лиш мертві надії замотані в сірі безколірні хмари… Це все що я маю, ці мертві надії, ці сірі безколірні хмари… І сум огортає, надії вмирають вже сонце не сяє […]...
- Вірш – Ось, ти прокидаєшся і бачиш Ось, ти прокидаєшся і бачиш його: З кирпатим носом та пошрамованими руками. І цілуєш у чоло такого сонно-усміхненого, твого. З ним буде приємно прокидатись роками. І ділити спільно серце, справи, ліжко… Можливо, навіть довіриш йому сплату боргів. Дозволиш іноді критикувати себе трішки, Наприклад, за пригорання у духовці пирогів. Ось, ти прокидаєшся і бачиш її: Без […]...
- Вірш Миколи Руденка – Світ крізь сльозу Світ крізь сльозу – то зовсім інший світ: Адже ж сльоза – не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт. І ти їй понесеш всього себе – Туди, де забринів твій перший виток. Твого життя не вельми мудрий звиток Вона у глині вимне й прошкребе. Збагнеш: це лоно неньки, далебі […]...
- Микола Руденко – Вірш, написаний на тюремній стіні Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша, Ніж усюди, де випало бути мені. В дверях клацає вічко… Пишу цього вірша, Примостивши папір на тюремній стіні. Я вже звик. Я умію продертись крізь цеглу, Власне тіло залишивши наглядачам. Дніпре! душу мою зустрічай непідлеглу, Де рибалки рушають в обійми ночам. Їхні руки розмірені та обережні. Заворожено […]...
- Катерина Лук’яненко – Як вірш болить, пусти його на волю Як вірш болить, пусти його на волю, Нехай собі із вирієм летить, В чужих думках свою знаходить долю, Кричить, співає, славиться, звучить! А, може, замовчить? І стане тихо… І стане боляче від втрачених надій, Бо тим віршем ти мучився і дихав, І скаржився, і плакав, і радів. Пусти його, і навіть не вагайся! Не сумнівайся, […]...
- Вірш – Це мій страх Це мій страх, і його обличчя втрати Підштовхує мене на безглузді дії: “Я мушу вже сьогодні єдину обрати, Єдину для життя, – не дівчину з мрії. Там може не буде рими і натхнення Й не писатиму вірші більше для неї, Там буде життя й відверте кохання, Що принесе дітей до спільної алеї”. У цих словах […]...
- Вірш Миколи Руденка – Збруцький ідол 1 Коли на мене впав отой удар, В якому я впізнав космічну руку – Найвища благодать, солодкий дар, Що згодом обертається на муку; Коли мене від психолікарів Вели мої опікуни дрімучі – Я в київському скверику зустрів Гранітну стелу, знайдену у Збручі. Напевне, копія. Та я завмер – Це ж те, що з мене хворого […]...
- Наталя Гуркіна – Вірш про вихователя Безліч зовсім різних мов вихователь знає, Бо до кожного з дітей він підхід свій має. Знов олівчика кладе до маленьких ручок: Додавать і віднімать вчить малих чомучок. Про усі земні дива дітлахам розкаже, Де єнотики живуть, кожному покаже. Наче мама, пригорне й обійме ніжненько, – Буде птахам-малюкам, мов в гнізді, тепленько. У любові цілий день […]...
- Олександр Олесь – “Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні… “ Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні Вогнем страждання запалить, Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні Душі моєї розбудить… Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу Весь світ чуттів і дум моїх, Щоб вічно я страждав по ідеалу І досягнуть його не міг. 1904...
- Вірш – Звертаюся до тебе друже Мій давній друже – Світ, Вкраїно Віршем не можна передати Той біль, ту жаль за Україну А з спогадів лиш мить забрати, І все зібрати воєдино Та вірш прекрасний написати, Я зараз в спогади полину І буду правдоньку шукати. Коли ж задумаймось про волю? Коли ж щасливії будем? А серце ранене до болю, А серце […]...
- Вірш Миколи Руденка – Геродот і таври Реміння, звившись, мов руда змія, Над веслами по голих спинах ляска. У колеса історії своя – З людської крові видобута змазка. Та все ж веселка набира снаги – Підводиться із хвиль, мов з пліч титанів. Відкрилися таврійські береги – Громаддя скель і тіні від платанів. Ледь ворушив орел крилом легким – Мов посланий, щоб гори […]...
- Вірш Миколи Руденка – Найважча робота Натомлена душе моя, не дрімай – Нікому не дай тебе. душе, приспати. Струмочок життя не до прірви тримай І не до болотної греблі-загати. Струмочок життя… Де увірвешся ти, Щоб, випаром ставши, полинути в небо? Натомлена душе, сягай висоти – Бо тільки вона є домівка для тебе. Хай кажуть, що ти ефемера, нехай Тебе не відчути […]...
- Вірш Миколи Руденка – Моє життя безрадісне було Моє життя безрадісне було – Можливо, на тім світі ліпше буде. Та часом вранці вийду за село І уклонюсь ромашці, ніби чуду. А потім задивлюсь на деревце, На річку, на гори зелену спину, – Чи легко буде покидати це, Коли на звіт до Сущого полину? Озвусь до пташки, усміхнусь бджолі І помолюсь пшеничним сходам дружним. […]...
- Любов це казка Одні говорять, що любов це казка Це не реальний і прозорий світ Розкриєш очі, краще глянеш І все зникає наче сніг. Хтось інший твердить, що це мука І що любити важко. Бо люблять тебе, чи любиш ти, Усе одно страждання є. Хтось взагалі не вірить В те, що кохання є Можливо колись і повірить Та […]...
- Вірш Миколи Руденка – Гроза в горах І тиша. І гори. І небо, й ріка, Що зорі шліфує в собі об каміння. В незрушнім повітрі сторожкість така, Мов скоїтись має якесь потрясіння. Вслухайся, завважуй: дихнув вітерець – І глипнуло око, що з обрію стежить. Провалля зітхнуло, як в темряві мрець, Котрому воскреснути зараз належить. Зненацька ножі полум’яні з-за хмар Відрізали землю від […]...
- Катерина Кочетова – Мало вірю словам Мало вірю словам – головне залишилось несказаним, Непочуті думки десь у грудях переболять. Ти приходь хоч у снах, може образом, може фразами, Може вітром, який я у коси буду вплітать. Чини згідно бажанням, а не так, як кажуть і треба, Щастя мають сміливі – про це ти завжди пам’ятай! Мало вірю собі, та продовжую вірити […]...
- Вірш Миколи Руденка – Хліб тридцять третього Жила Вкраїна. Плакала, стогнала. Проте я твердо свідчити берусь: За всі віки безхліб’ям не загнала Нікого в землю Україна-Русь. Від тих часів, коли з’явилось рало, Голодних мук не відало село. Хай неврожай – та люди не вмирали: З двадцятим віком лихо це прийшло. Ми ледь живі верталися зі школи – Де кропиви іще з десяток […]...
- Вірш Миколи Руденка – Чекання Берізки, що були засніжені допіру, Відчули сокорух – пробудження нове. Катунь – немов змія, котра міняє шкіру: Сповзає з неї і пливе. Гора звалила з пліч зими тяжкі вериги, Ось-ось на неї з хмар покотяться громи. Лише моя душа не позбулася криги – Вона блукає десь біля воріт тюрми. Але в якій із них тебе […]...
- Вірш Миколи Руденка – Без каяття Духовна суть – не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина. Я – той, що був, і той. що є сьогодні, – Це дві людські істоти чи одна?.. Я – комісар за класом і за змістом, Я – агітпроп і до промов мастак, Усе життя проживши комуністом, Звихнувсь на старості… Хіба ж не так? […]...
- Мій улюблений вірш В. Симоненка Я люблю поезію. І завжди з великим задоволенням читаю вірші. Тому, прочитавши вірші Василя Андрійовича Симоненка, я назавжди залишилася прихильником його таланту. Поезія Симоненка – ніжна, зворушлива, тонка. Вона самобутня, незвичайна, пристрасна. Читаючи її, завжди відкриваєш для себе щось нове, цікаве, потрібне. Мені дуже подобаються його вірші про кохання. Це зовсім не нова тема в […]...
П'ятнадцятирічний капітан скорочено скачати.