Вірш – Ниють рани дощів

Ниють рани дощів на шалених вітрах мого тіла
І гарячі думки обпікають мій мозок із зовні.
І колишніх дитячих мрій півонії повні
Наче кров пролились на мої білі крила.

І зтікають хвилини, на вічно, в далекеє Вчора
І холодні сніги замітають примарне Майбутнє.
Грає скрипка, а може то арфа чи лютня,
Чи сверло, що сверлить мені мозок в мінорі.

І коли опаде із душі останній листочок
Наче сльози того, кого не існувало в природі,
Закричу, як причинний, я при усьому народі
Бо зотлів вже на тлін той останній місточок.

І

коли захурделить, завиє холодна завія,
Серце битись почне по чиємусь чужому наказу,
То борделі і храми усі позникають одразу,
Лиш зостанеться доля – дешева повія.

Будуть знову нить рани дощів і снігів перелами.
І з очей потемнілих зтікатимуть сльози криваві.
І згорятиму я у чиїйсь ще не згаслій заграві.
Й заплямують мене “моїми” чужими гріхами.

Пустять крила мої на капелюшки панянки,
Позривають з корінням дитячих мрій повні квіти,
Заридають за мною мої ненароджені діти,
Мої ж судді, “безгрішні”, повернуться знову до п’янки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему рослинність моєї.
Ви зараз читаєте: Вірш – Ниють рани дощів
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.