Одвічна тема у мистецтві – покарання совістю (за віршем Б. Олійника “Крило”) (1 варіант)
З усіх моральних та естетичних чинників поет віддає перевагу першоджерелам народним, які для нього є безсумнівними у своїй чистоті й гуманістичній сутності. Ось що говорив сам поет: “Людство одвіку, при всій невпинності поступу, завжди спирається на ті морально-етичні якорі, які не дають йому змоги з вертикалі – чолом у небо – перейти на горизонталь, тобто на всі чотири. Ці точки відліку, універсальні на всі часи: любов до Вітчизни, вірність обов’язку громадянина, повага до старших, схиляння перед жінкою – матір’ю, жоною, коханою,
Саме з цих позицій виступає поет у своєму вірші “Крило”, сама назва якого символізує одвічне поривання людини до польоту, до подолання
З великим замилуванням красою пташиної ватаги розпочинає поет свій вірш:
Потяглися журавлі
Вдалеч плавко.
Доганяв їх листопад за селом.
А один, як сирота,
Гірко плакав
З перебитим у лікті крилом.
Поет показує, як була віддячена доброта хлопчика, який підібрав пораненого журавля, прихистив його у своїй хаті:
Мати вишила журавку сорочку.
Батько кеди з крамниці приніс.
Стало швидко крило заживати…
Журавль відлетів, але скоро повернулася на подвір’я ціла зграя птахів, і
Вийшов з гурту у кедах цибато
І сказав хлоп’яку:
– Не журись!
Щовесни прилітатиму, брате,
Бо крилом я до тебе приріс.
Журавлик навчив хлопчика літати, віддячивши йому у такий спосіб за те, що він врятував птаха. Таким чином, вміння літати стає символом вищості людини, яка осягнула необхідність доброти та любові до всього живого, людини, яка змогла пожаліти та захистити пораненого птаха.
Вищості душі хлопчика у творі протиставляється ницість його сусіди, людини жадібної та заздрісної:
А поруч жив сусіда-завидюх.
Стояла в нього на два ганки хата.
Добра усякого – аж розпирало
Суцільний мур.
Лиш де-не-де у шпари
Вужами витикалися антени.
Дітей у нього не було.
Отже, сусіда, у якого навіть не було дітей – це уособлення людського духовного зубожіння, коли матеріальні інтереси цілком заполонюють людину, позбавляють її польоту. І цей чоловік, несучи ввечері додому крадене, зустрів у полі журавлика:
Він до чоловіка
За звичкою довірливо ішов.
(Бо думав же – людина)…
Зеленим люто засвітились очі:
“Ага, так ось хто вистежив мене?!
То на ж тобі!” – ціпок зловісно свиснув.
І тільки зойк злетів. І… обірвавсь.
Ми бачимо, що мізерна людина готова покарати навіть птаха, якщо він є свідком її злочину. І, здається, сусіда тепер повністю убезпечений від викриття, але він сам викриває себе, бо совість його мучить напівптах-напівлюдина – юнак з крилом замість руки, символ правди й чистоти. І сусіда врешті був покараний самою совістю:
Одного дня, обходячи людей,
Поза хатами він прокравсь до суду
І, захлинаючись, шептав:
“Це я! Це я… убив”…
Злочинець хотів сховатися від своєї совісті в образі крилатого юнака хоча б у в’язниці. Але навіть у такому заспокоєнні йому було відмовлено:
“Бач, схотів чого:
В тюрмі сховатись. Пересидіть кару…
Не вийде, дядьку,
Ти таке вчинив,
Що і статті у кодексі немає,
За котрою судили б ми тебе.
Ти ж найсвятіше – небо, – дядьку вбив.
А це вже вище від людського суду.
Хіба що совістю тебе скарать?… “
Отже, ницому чоловікові, який вбив найсвятіше: небо, віру людини у Здатність літати, її дружбу, любов, немає пробачення. У вірші Бориса Олійника дуже красиво переплітаються два мотиви: мотив віддяки за добрий вчинок і мотив покарання за злочинний вчинок. Вони протистоять один одному і представляють два полюси людського світу – добро і зло.
Поезія Бориса Олійника “Крило” – це притча про людську доброту і підлість, про високий політ людської душі, про красу єднання людини з природою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Подальше життя нори.