Олександрійський вірш



Олександрійський вірш – римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та Константинополь”). О. в. став панівним віршем класицистичної трагедії (П. Корнель, Ж. Расїн). У російській поезії – це шестистопний ямб із цезурою після

третьої стопи з римуванням аабб. “Улюблений розмір О. Пушкіна (понад 2000 віршів). Видозмінена форма О. в. Називається олександрином: п’ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римований за схемою абааб. до неї звертався І. Франко (“Каменярі”). О. в. у класичному вигляді застосовував М. Зеров (цикл “Олександрійські вірші”):

О. Бургардтові

Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,
Де розум і чуття – все спить в анабіозі,
Живем ми, кинувши не Київ – Баальбек,
Оподаль від розмов, людей, бібліотек
Ми сіємо пашню на неродюче лоно.
Часами служимо владиці Аполлону,
І тліє ладан наш на вбогім олтарі.
Так в давній Ольбії захожі різьбярі
Серед буденних справ і шкурної громади
В душі плекали сон далекої Еллади
І для окружних орд, для скитів-дикунів
Різьбили з мармуру невиданих богів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Думка гуморески самийленка патріот іван.
Ви зараз читаєте: Олександрійський вірш