Олекси Стефановича – Недобре
Багрим, недобрим колом,
Так, мов його не треба,
Так, як іще ніколи,
Сонце упало з неба.
Дням голова відтята,
Захід – кривава повідь.
Щоб море вогню залляти,
Вилили море крови.
Багато крови, багато,
Та ради не дасть огневі, –
От-от він прорве загати
І рине по всьому небі.
Пожар півнеба кривавить.
Мовчать на дзвіницях дзвони.
Ніхто не спитає навіть:
“Чом захід такий червоний?”
Багрим, недобрим колом,
Так, мов його не треба,
Так, як іще ніколи,
Сонце упало з неба.
Прага, 1923
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олекси Стефановича – Сон Перуна Зростає грім дніпрових струн, Замурували хмари обрій… Як ніч, нахмурився Перун, – Його обурив сон недобрий, Таке ввижалося йому: Чужий, нахабний хтось приходив І насміхався: “3атамуй, Коли ти бог, дніпрові води… “ І котить гнів стара душа, Кремінно витесана з дуба: У хмарах – темрява й пожар, У хмарах – рокоти і труби. Реве та […]...
- Олекси Стефановича – Жабиний хор не дасть собі спокою Є. Маланюкові “Занадто панська – Польща. З нею важко. Гидке – московське: вірний твій холоп, Сміття твоє, підніжок твій Івашко. З такими жить – добра нам не було б. Туди нам треба глянути, за море. Хоч і далися турки узнаки, Та тільки з ними лад якийсь утворим. О Боже, пронеси часи тяжкі”. І, може, й […]...
- Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А вдалині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. Прага, 1936...
- Олекси Стефановича – Юрій У силі своїй – всепотужний. Краса його – криці краса. В десниці спис харалужний І смерть на вістрі спися. Вже давнім затяте змагання, Та досі комонь пам’ята Храпке гадюче харчання, І кров, і хряскіт хребта… Німіють. В майбутньому зриться Борня незрівнянно тяжка, І лита з криці десниця Списа міцніше стиска. Прага, 1934...
- Олекси Стефановича – два Вони встають живими у словах: “Смієшся ти, а я ридаю, друже”. Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе, Так не сміявсь, не плакав у віках! З того плачу котився небом жах, Того сміху і пекло не заглуше… Їх два було, чиє ширяння – дуже, Чиє крило – напруга і розмах. Та рід й земля, що […]...
- Олекси Стефановича – Вічна слава Доби славної та великої Піднесемо ми корогви! Буде хвала йому, тому рикові, Тому львиному – “йду на ви!” Слава князеві недосягнена: Він як пард ходив, був як тур. Слава часові, коли загнано Руський цвях в царгородський мур. Слава лицарям: над їх чолами Нахилялась лише гроза. Їм за п`угари були ш`оломи. Годував їх кінець спис`а. Славмо […]...
- Олекси Стефановича – Плач Ярославни Мури якісь, хтось ридає на мурах, А перед мурами степ… Де б це, скажи мені, вірний мій джуро, Ми опинилися, де б? Мрія далека про соняшний виплив – Пасмуга світла бліда. Хто це отрути смертельної випив, Хто це так рано рида? Чуєш? Зозулею хоче злетіти, Хоче у далеч кудись… Чув те квиління жіноче, що вітер, […]...
- Олекси Стефановича – Сонет Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спуститься, Якій простір і вітер, а не сад. Хай вигнання часами у стократ Бува темніш і тяжче, ніж темниця, – Іще ясніш і різьбленіше сниться На чорнім тлі золотоверхий град. Давно душа подружена з піснями – І виться б […]...
- Олекси Стефановича – Сокіл Сокіл літа високо, Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться просто в вічі. Кігті – кігтити хмару, Дзьоб – щоб її клювати, Крил замашних удари – Рвати її на шмати. В кожную мить готовий Кинуть кубло колюче, – Зринуть, як стріл раптовий, Що неминуче влуче. Сокіл літа високо. Сонцю і бурі-січі Остре соколе око Дивиться […]...
- Олекси Стефановича – Молитва О Ти, що тамо, де Почаїв, Під небом вставши голубим, Далеко в простори засяяв Золотоглавієм своїм, О Найсвятішая, Єдина, До стіп схиляюся чиїх, Умилостив свойого Сина, Щоб від одра її воздвиг! Прага, 1926...
- Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – їх корогов, Та кожен, кожен із них Смертю смерть поборов. Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Прага, 1933...
- Життя і творчість Олекси Стефановича Життя і творчість Олекси Стефановича Олекса Степанович Степанович Олекса народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милитині Острозького повіту на Рівненщині в родині священика. У 1919р. закінчив Житомирську семінарію. В 1922р. емігрував, навчався на філософському факультеті Карловського університету в Празі, а згодом відвідував літературно – мистецькі курси Українського вільного університету. У 1944р. жив Міттенвальді (Німеччина), […]...
- Стеша Виноградова – ти знаєш, з тобою недобре Ти знаєш, з тобою недобре Без тебе погано І що тепер? На зміну холодному небу Приходить сонце, Та не завжди. Без тебе навчуся Я вкотре шепочу: “в мені ти вмер” У тебе свої кольори Своя королева Та в старості жодна Не дасть води. Бо королеви такі, Їм довіку падати в ноги. Вона полишає тебе І […]...
- Іван Андрусяк – Простацький силогізм Запусто не дістанеш нічого путнього Захід сонця запусто Значить захід туфта Але щоби обригати кльозет класної ресторації Треба заплатити за горілку Ergo Кльозет є кайф А захід сонця ні Та я вам скажу все це бридня Що захід сонця А що виходок в нічнім ресторані Принципової різниці не бачу...
- Твір на тему: Недобре слово вбиває Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити. На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, “красно дякую” може звучати […]...
- Серце його “тверде й недобре”. (Образ Сави за повістю О. Кобилянської “Земля”) У творі “Земля” О. Кобилянська поставила низку запитань, але не на всі можна знайти відповіді, бо життя має свої закони. І хто йде проти них – може загинути не тільки фізично, а й духовно. За якими законами жив Сава Федорчук? Народився хлопчик у чесній сільській родині, батьки тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб придбати землю. […]...
- Євген Маланюк – Ісход Не забути тих днів ніколи: Залишали останній шмат. Гуркотіли й лякались кола Під утомленний грім гармат. Налітали зловісні птахи, Доганяли сумний похід, А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід… І услід – реготався Схід. Роззявляв закривавлену пащу. П’яний подих нудив, як смерть. Де ж знайти нам за тебе кращу Серцем, повним Тобою вщерть? […]...
- Олек Ніколассон – Уявляєш? Уявляєш? Травень, година шоста, і призахідне сонце гладить вікна, А автобус котить собі на захід, несучи тебе до рідного міста. Ти ніколи в ньому не будеш гостем, твоє місто – вічне, і ти в нім – вічний; Ти ніколи там не відчуєш страху. І тебе повітря в обійми стисне. І тебе вітатимуть всі будівлі, кожна […]...
- Бути щасливим (за твором “Скарб” Олекси Стороженка) Олекса Стороженко народився 1805 року в селищі Лисогорах на Чернігівщині в родині офіцера, нащадка давнього козацького роду. Потім він навчався в губернській гімназії міста Харкова. Олекса також служив у війську, брав участь у російсько-турецькій війні. Після відставки він став чиновником. Спочатку Олекса писав російською мовою, зокрема це роман “Брати-близнята” і різні оповідання. Друкував він твори […]...
- Олександр Олесь – Ти не прийшла Ти не прийшла в вечірній час… Без тебе день вмирав сьогодні, Без тебе захід смутно гас І сонце сходило в безодні… Ти не прийшла в вечірній час. Тебе, здавалось, ждало море, І все не гасли скелі гір, І все дивилися в простори… І довго їх останній зір Шукав тебе і гас на морі. Ти не […]...
- Юрій Андрухович – Арія Олекси Розумовського Єлисавет божественна Феміна з меду й криці У вінку монархинь окраса белль-роз Аки змій залізши я до лігва цариці Арлекин єхидний підступний малорос Гоп-ля фортуни фаворит цур обаво згинь Голова відвалиться хіба від забав Напудрений троянець (троянський кінь) Августійше серце в кишеню забрав Похукав Розтануло Так зійшов указ Гетьман у перуці гуляй лицарство славне Голови […]...
- Біографія Олекси Слісаренка Олекса Слісаренко (1891-1937) Слісаренко Олекса Андрійович народився 28 березня 1891 р. на хуторі Конівцов, Шатовської волості, Вовчанського повіту на Харківщині (нині село Шипутове, Великобурлуцького району). Батько майбутнього письменника, Андрій Прокопович Снісар, назвав свого сина, свою п’яту дитину, Олексою. А під час хрестин глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря (звідси й пішло Слісаренко). Багатодітна сім’я Снісарів, […]...
- Без тебе Дивлюсь на небо – не бачу неба, Дивлюсь на нічого – бачу тебе. Дивлюсь крізь дим мрій та бажань, Життя не залишає жодних сподівань. Дивлюсь на тебе – бачу твої очі, Погляде мій, дивись у її очі, Тону в твоїх очах крізь темні ночі – Ще темніші вони без тебе. Без тебе сонце мені не […]...
- Хочеш бути щасливим – будь! (“Скарб” Олекси Стороженка) (1805-1874) Народився в с. Лисогорах на Чернігівщині в родині офіцера, нащадка давнього козацького роду. Навчався в губернській гімназії м. Харкова. Служив у війську, брав участь у російсько-турецькій війні. Після відставки став чиновником. Спочатку писав російською мовою (роман “Братья-близнецы”, оповідання). Друкував твори у журналі “Основа”. Окреме місце в доробку українською мовою займають гумористичні оповідання (“Скарб”, “Вуси”, […]...
- Біографія Олекси Тихого О. І. ТИХИЙ (1932 – 1984) Олексій Іванович Тихий народився 27 січня 1932 року на хуторі Їжівка біля міста Дружківка. Закінчив філософський факультет Московського університету, працював учителем, завучем. У 1956 році виступив з відкритою заявою проти окупації радянськими військами Угорщини, за що був засуджений несправедливим судом на 7 років таборів суворого режиму та 5 років […]...
- Тодось Осьмачка – Не можу пригадать, кого я ждав Не можу пригадать, кого я ждав На вулиці старого міста; З безодні висла гілка світова На захід, мов крижина чиста. Гойдав поволі вітер степовий Із неї сонце вечорове… Зів’яла мідь горіла од стіни Високої сумної школи. Душа боліла в мене і цвіла Сухими пелюстками думи: Що сонце пада з вічного зела За море, у вечірні […]...
- Короткий життєпис Олекси Ющенка ЮЩЕНКО Олекса Якович народився 2 серпня 1917 р. у с. Хорунжівка Недригайлівського району Сумської області. Закінчив філологічний факультет Ніжинського учительського інституту. Учасник Великої Вітчизняної війни. Член Спілки письменників з 1944 р. Лауреат літературних премії ім. П. Тичини, М. Хвильового, М. Коцюбинського, П. Артеменка. Автор багатьох збірок поезій, нарисів, спогадів, серед них – “До рідної землі”, […]...
- Олесь Гончар – Жнець Весняними ясними вітрами Наші перші овіяно драми, Наші перші щасливі незгоди, Наші чисті закохані гніви. Які в них були насолоди, Які у них чулися співи! Пронеслося, як сонячні зливи, На ниві чужій упало. І прийшов хтось інший, щасливий, У серпі його сонце сіяло, 1945, Мор (Угорщина)...
- Біографія Олекси Стороженка Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. в с. Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, що належала до старовинного козацького роду, відомого ще з XVII ст. Дитячі роки письменника минули в містечку Велик. Будища Зіньківського повіту на Полтавщині, де він одержав домашню освіту. Згодом навчався у “благородному пансіоні” […]...
- Короткий життєпис Олекси Влизька Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908 року в с. Коростень на Новгородщині в сім’ї дрібного службовця. 1917 року родина переїхала на батьківщину діда в Сингаївку Звенигородського повіту (Черкащина). Закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти. У 1928 році подорожував по Німеччині, згодом – по нагір’ях Паміру. Друкуватися почав 1925 року. Належав до літературної організації […]...
- Яновський Юрій – Романтика моря І Над морем летіла хмара, І крапля упала в море… О море, простий товариші Ой крапля, яка ти скора! Засмаглі твої плечі, Аж колють – твердії груди! Кажу я – усе не до речі… Люблю, та чи знаю, що буде? Про що ти, краплино, мариш, Коли пролітаєш над морем? О море, простий товариш! Ой серце, […]...
- Семенко Михайль – Атавіза Морок. Ніч. І блисне сонце, Зникне сну кошмар. Почуваю, що не сон це, Що в мені – пожар. Викличу я співи серця, Оживуть кущі. Ранок. Вранці сміле скерцо Скине обручі. Сиві прадіди забуті В грудях встануть враз. Встануть безвістю закуті, Вже в останній раз. Співи матері, почуті В колисковім сні – Всі слова перезабуті Забринять […]...
- Олесь Гончар – Був я в середні віки капітаном Був я в середні віки капітаном. Пропадав по тавернах веселих. І ще не дослідженим океаном Сміливо я плив на хистких каравелах, І відкрив я, упертий, мої острови, Де ні воєн, ні сліз не було, ні крови. Первісного неба краса полуднева, І вітер, і сонце, й зелені дерева!.. Коханка моя на імення Людмила Там щастя зі […]...
- Кость Москалець – Ранкове передмістя сну про тебе Ранкове передмістя сну про тебе Вертаюся до брами – і назад Бог загорта не дочитавши небо І кілька слів упало в білий сад І кілька солов’їв із інеєм на крилах Течуть у гнізда втомлено мовчать Неповерненна незбагненно світла І неминуча наче та печаль І сходить сонце Боже як це просто І вигорає місто до землі […]...
- Надя Ковалюк – Згорає сонце у долонях неба Згорає сонце у долонях неба, Вже ніч сплітає зоряні вінки. Ти знаєш, він у мене – те, що треба, І все б – нічого, але він – не ти… Чия вина у тім, що так буває? Будуй мости хоч до самих зірок, Кохання або є, або немає, Це те, що не поділиться на трьох. Здається, […]...
- За всіх скажу – Тичина Павло За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій Всього мене обняв, […]...
- Марта Тарнавська – Ти не знаєш Так до болю, до болю тужно, Так безмежно, жагуче жаль, Хоч і небо ясне-головокружне, І хоч дзвенить-співає зелена даль. Бо не знаєш ти, що саме в цю мить Вітер вістку нам приніс, Що востаннє вже так серце тремтить, І більше не треба сліз. Ти не знаєш, що розстання це час, Що холоне в жилах кров, […]...
- Олесь Гончар – В гори Угору та вгору, один за одним. Тисне нам сонце важке на плечі. І сонце здіймаєм! Катовані ним, Його ми возносим, його ми предтечі. У плечі солоні уївся станкач. Коней останніх покинули вчора. Не в силі впіймати уже передач Віддалених рація наша. А гори Зімкнулись, як вежі тяжкі, навкруги. Мало в нас неба! Мало блакиті! Впрігшись […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Захід Над лугом хмари кучеряві, Як вівці, що пасе їх місяць. Ростуть дівчата, наче трави, На втіху хлопцям і гульвісам. Воли рогами сонце колють, Аж з нього кров тече багряна. Зачервонились трави в полю – Це захід куриться, мов рана. 23 квітня 1935...
- Анатолій Качан – Щедре сонце З неба сонце променисте Зливою лилося На зелене буйнолистя, У дзвінке колосся. Ціле літо по краплині Сонце ми збирали, Обережно у корзини, В кошики складали. Зашуміли в косовицю Ниви урожайні – Це забили у пшениці Крилами комбайни. Трактори заскиртували Сонячне проміння, І над полем заблищало Срібне павутиння. Все тепло своє за літо Сонце розгубило, Ним […]...
Анализ твору рибалка гулак-артемовський.