Олена довганюк – Люди йшли з мого життя



Люди йшли з мого життя,
Лишаючи на серці шрами.
І залишились почуття
В щоденнику між сторінками.

Людей, що йдуть, я не тримаю,
Бо знаю, що напевне не дарма.
І тих, що вже пішли не повертаю,
Бо вже мене для них нема.

В душі вони прірву залишають,
Розпаливши в серці біль.
Почуття усі вбивають,
Не докладаючи зусиль.

І йдуть з життя твого усе забравши,
Лишаючи у серці пустоту.
І звичні фрази вже сказавши,
Й чомусь ту фразу непросту.

Наповнювались болем мої очі
І я втрачала сенс життя.
І відчувати

більш не хочу
Такі нестерпні почуття.

Так просто стало нам брехати,
Так важко зізнаватися у почуттях.
І біль так легко залишати,
З’являючись в чужих життях.

І знаючи, що болю не минути,
Ми повторюємо власні помилки.
За все простіше – обманути,
Сказати правду ж – навпаки.

Зникає до людей довіра,
Після численних зрад усіх.
Вже вимерла в кохання віра,
Від відчуттів гнітючих цих.

Все ваще стало довіряти.
Так важко відрізнити правду від брехні.
Все ваще стало пробачати
Тобі мене, тебе мені.

Я готова все оте забути,
Що ранило моє серце без жалю,
Заради того,

щоб з тобою бути,
Бути з тим, кого люблю.

Нехай раніше сумнівалася в тобі,
Не могла полишити минуле,
Знайшла проблему я в собі,
Образи всі свої забула.

Я зрозуміла, що сильніше почуттів
Не відчувала ні до кого й більш не буду.
І найтепліших твоїх слів
Ніколи більше не забуду.

(с )Мілена.

29.08.2012


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вірші, роздуми, осяяння.
Ви зараз читаєте: Олена довганюк – Люди йшли з мого життя