Олена довганюк – Ти кажеш, що нічого вже нема

Ти кажеш, що нічого вже нема.
А так болить, що думаєш, дарма?
І як нестерпно душать ті слова…
Сказала б я, та знову неправа.

Ти кажеш, що минули ті часи.
Не вгасни тільки й серця не вгаси
Не утопи щось справжнє ти у болі
Не опинися в сумнівах неволі.

Ти кажеш, що було не повернеться,
А як ота душа крізь тіло рветься
І лиш слізьми рясними прокрадеться
І лиш на мить у сутінку проллється.

Щось не так і ми не ті – промовиш ти
І не бачу я проблем всіх широти.
Й не почую я серйозності тих слів
І навряд чи стану тим, що ти хотів.

Де б сховатися від лави злого люду,
Що литимуть у душу купу бруду.
Хто мріями зі мною ще блукатиме?
Хто зі мною поруч засинатиме?

Ти кажеш, це було не те, що зараз є.
Кому віддам я дихання своє?
Із ким я говоритиму й до кого йти?
І як тоді я житиму, якщо не ти?

Я до останнього гудка тебе чекатиму,
І до останнього рядка тобі писатиму.
Я так хочу все частіше утікти
В те місце, там де будеш тільки ти.

(с) Мілена

04.03.13


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Образ матері в творчості сучасних поетів.
Ви зараз читаєте: Олена довганюк – Ти кажеш, що нічого вже нема
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.