Павло Тичина – Закучерявилися хмари
Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить…
О милий друже, – знов недуже –
О милий брате, – розіп’яте –
Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.
Закучерявилися хмари…
Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…
З душі моєї – мов лілеї –
Ростуть прекрасні – ясні, ясні –
З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!
Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…
Я хочу бути – як забути? –
Я хочу знову – чорноброву? –
Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.
І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвете веселка дум…
Сум серце тисне: – сонце! пісне! –
В душі я ставлю – вас я славлю! –
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Вірш Пала Тичини – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
- Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
- Павло Тичина – Ой, що в Софійському Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині. Віднині Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі […]...
- Павло Тичина – Річка РІЧКА Хлюпоче синя річка – Ой річка, ой ріка! Юрба нас невеличка, Зате ж бо гомінка! І співи тут, і крики, І радість тут, і сміх. А вколо, як музики, – Гурти пташок дзвінких. І кожна ж то співає, І кожна поклика: “Ой небо, ой безкрає, Ой річка, ой ріка!” Он рибки затремтіли, Пливуть із […]...
- Павло Тичина – Квітчастий луг і дощик золотий Квітчастий луг і дощик золотий. А в далині, мов акварелі, – Примружились гаї, замислились оселі… Ах, серце, пий! Повітря – мов прив’ялий трунок. Це рання осінь шле цілунок Такий чудовий та сумний. Стою я сам посеред нив чужих, Немов покинута офіра. І слухає мій сум природа. Люба. Щира. Крізь плач, крізь сміх. Вона сама – […]...
- Золотий гомін – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари… “ Обтяжені світлом, вгиналися хмари, І срібло крізь отвори туго струмить, Спалахує біло на віддихах пара, І грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух білий їде, І срібні підкови в повітрі блищать, І ніби відлуння – зникає безслідно, Відбивши на грудях підкови печать… Проте не відчув я потуги удару, Що подих забив мені нагло […]...
- Коли в твої очі дивлюся – Тичина Павло Коли в твої очі дивлюся – Здається мені: Мов бачу я небо прозоре. Мов бачу брильянтових зір ціле море, Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!.. Ах, очі, ті очі!.. Кохана, Чом серце твоє не таке? Чому, як говориш – на думку спадає Те поле у жовтні. Туман поглядає. Суха бадилина хитається.. Спить груддя важке. 1911...
- Павло Тичина – Іній ІНІЙ Ой цвілось життя зелене – юнь моя – чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же – що зустрів я? Сивий впав на мене іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце,- цить! Чого ти спориш? В мене ж вік – новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш мислить розум строго – вічний. […]...
- Поліфонія Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, Викликала великий інтерес у романтиків, символістів та ін., І V зорієнтованих на потенціювання мелодійних можливостей фоніки “у ліриці. Особливо якості П. виявилися у доробку раннього П. Тичини, […]...
- Павло Тичина – З кохання плакав я, ридав З Кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став – (Мамуровим муром… ) Пливуть тужіння угорі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає лист на вівтарі – (Кучерявим дзвоном… ) Уже десь випали сніги. (Над бором хмари муром!) Розбиті ніжні вороги – (Мармуровим муром… ) Самотня ти, самотній я. (Весна! – світанок! […]...
- Павло Тичина – Розкажи, розкажи мені, поле Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки? – Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту, Бо той піт прилипа до брудної сорочки, Як плугатар кінчає роботу. Розкажіть, розкажіть мені, хмари: Ви чого це тікаєте далі? – Та хіба ми, нещасні та стомлені, знаєм? Он вітри там женуться, кричать: “ей ви, кралі! Почекайте, […]...
- Павло Тичина – Ах не смійтеся ви наді мною Ах не смійтеся ви наді мною, – Не для вас я Вкраїну люблю! Не для вас виливаю ці сльози з журбою, Що ніхто їх не бачить нічною добою, Коли довго від думок не сплю. Не чіпайте моєї Вкраїни! Хай, по-вашому, вмерла вона. Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини? Не чіпайте – просю вас – […]...
- Павло Тичина – Плач Ярославни ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок. День і ніч круг нього ходить, плаче голосок: – Ой князю, князьочку, чи ти за Дунаєм? чи ти на Дону? Дай про себе вісточку, бо умру. Прислухається княгиня – тільки сніг, тільки сніг та сніжок, та за полем та за лісом голос-голосок; Батька війна! Матері […]...
- Хор лісових дзвіночків (уривок із поеми) – Тичина Павло Уривок із поеми Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь! Тінь. Линьте, хмари, Ой прилиньте, хмари, – Ясний день. Окропіте, Нас нашелестіте: День! День. Хай по полю, Золотому полю, Ляже тінь. Хай схитнеться – Жито усміхнеться: Тінь! […]...
- Павло Тичина – Не дивися так привітно Не дивися так привітно Яблуневоцвітно Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози – Будуть знову сльози! Встала мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці… Що скажу їм? – все […]...
- Осип Маковей – Понад хмари Понад хмари! Понад хмари, брате! Вийди в гори з навісної хати! На верхах самітних там ще тихо, Не зайшло туди ще людське лихо. Не встають там ще весняні чари, Вітер там горою, низом хмари. Але кращі там сніги лискучі, Ніж на долах повінь, град і тучі. Краща студінь, пустка там сонлива, Ніж весна на долах […]...
- Ірина Саковець – ті хмари давно розлилися дощем … ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні Ще досі блукають між нами, забувши про час, Усе, що мені залишилось, – осіння картина І щему гіркого ковток на похмілля, хоча З грудей виривається сміх, а не розпачу стогін, Коли заболить, наче стиснуто кимось корсет, Бо врешті багата на спомин і дякую Богу: Ніщо не […]...
- Павло Тичина – Дух народів горить Дух народів горить, дух народів – “мов жрець”. Тільки в нас як було: ті ж раби, ті ж підгінчі… О прийдіть же, прийдіть, Маккавея мечі! Спалахніте, вогні Леонардо да Вінчі! Наша кров на полях, на полях на чужих. Наша кров, мов душа самогубця голосить. Заспокойте ж її, заспокойте скоріш. Чи ви й досі не вчули, […]...
- Павло Тичина – десь надходила весна Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах Їй спурхнуло щось усмішками – Й потонуло у душі… Наливалися жита. – Я сказав їй: золота! Гнівно брівоньки зламалися. Одвернулася. Пішла. Тільки довго оглядалася – Мов би кликала: іди! Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти! Стала. Глянула. […]...
- Хто ж це так із тебе насміяться смів? – Тичина Павло Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Виростали діти в хаті, як в гаю, Без ясного сонця в рідному краю. Накипіла злоба, сповнились серця – Гей, курки спустили в матір і отця! Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Засівали поле […]...
- Павло Тичина – На захист миру Браття! Друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими ми в Москві зібрались вмісті, щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – в нас одна мета, едина: жити в здруженій сім’ї. Проти воєн ми і гніту! Вільна щоб була людина Й […]...
- Павло Тичина – Перед пам’ятником Пушкіну в Одесі ПЕРЕД ПАМ’ЯТНИКОМ ПУШКІНУ В ОДЕСІ Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий! І ти, морська глибінь, і ви, одеські тучі! Я тут у вас в гостях, і всім я вам радий. Не гнівайтесь за сміх: іще ж я молодий. Залузаний бульвар. Бульчить калюжна плавань. І Пушкін на стовпі – пливе у грязь, як в гавань. […]...
- Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
- Павло Тичина – Читаю душі ваші, наче книги, я Читаю душі ваші, наче книги, я І сам цвіту – ридаю, як роса… Ах, на землі одна, одна релігія – Страждань краса. Ви ніжно-стомлені,- троянди зломлені: Ой, не цвісти вам знову, не цвісти. Кричать ножі, серцями в серце встромлені: Зглянись хоч Ти! Ріка біжить, хлюпоче, грається. На ній линяють весни, мов убір… Ви плачете. Вам […]...
- Гей, вдарте в струни, кобзарі… – Тичина Павло Гей, вдарте в струни, кобзарі, Натхніть серця піснями! Вкраїнські прапори вгорі – Мов сонце над степами… Гей, рясно всипте цвітом шлях, У дзвони задзвоніте! Вкраїнське військо на полях Йде, славою повите. Дзвенять слова мов у сріблі Братерськії, веселі. А десь на морі кораблі Розбилися об скелі… Земля схотіла жити знов – Шумлять потужно ріки. Благословіть […]...
- Павло Тичина – Війна І Кладусь я спать. Три янголі в головах стоять. Один янгол – все бачить. Другий янгол – все чує. Третій янгол – все знає. І приснився мені Син. Наче він сам проти ворога ставає. А той обступає, просто в груди рубає! (Перший янгол вид свій закриває). І ніби поле рівне, рівне та зелене. І вітер […]...
- Павло Тичина – Цвіт в моєму серці Цвіт в моєму серці. Ясний цвіт-первоцвіт. Ти той цвіт, мій друже, Срібляний первоцвіт. Ах, ізнов кохана, Де згучала рана – Квітне цвіт-первоцвіт! Слухаю мелодій Хмар, озер та вітру. Я бриню, як струни Степу, хмар та вітру. Всі ми серцем дзвоним, Сним вином червоним – Сонця, хмар та вітру! Десь краї казкові, Золоті верхів’я… Тільки шлях […]...
- “Блакить мою душу обвіяла” скорочено – Тичина Павло Блакить мою душу обвіяла. Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка. На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Скажи вранці світові “Добридень!” – і будуть добрими твій день, твоє життя. Поглянь навкруги, […]...
- Я так хочу Я так хочу бути з тобою Де-небудь лиш би бути завжди, Існувати одною душою, Бо не ділимся на двоє ми Ти для мене більше ніж всесвіт Безкінечна радість моя І так сумно у мому серці, Коли я лиш одна З тих зі ста. Я не вірю принаймні не хочу, Що для тебе назавжди чужа, Бо […]...
- Павло Тичина – Гаптує дівчина й ридає Гаптує дівчина й ридає – Чи то ж шиття! Червоним, чорним вишиває Мені життя. Танцюють звуки на дзвіниці, І плаче дзвін. Я йду. Мій шлях то із костриці, То із жоржин. Тумани линуть вгору, вгору, А хмари – вниз. Чому я не люблю простору, Як я без сліз? Я ввечері цілую рожу І кличу сум. […]...
- Вірш М. Лермонтова “Хмари” Вірш М. Лермонтова “Хмари” Серце його було розірвано, ще коли він був зовсім малий. Додайте до цього дівочу зраду, цькування, особисту ненависть імператора Миколи І, і стане зрозуміло, чому така трагічна муза цього поета. Йому навіть жити не дали… Скільки поетів складали вірші про природу, небо, хмари, – не перелічити. Скільки красивих і дуже красивих […]...
- Павло Тичина – душа моя – послухай! Душа моя – послухай! – Як яблуня в цвіту. Моє життя, – кохана, – Мов срібнотканий сон. Життя моє – молитва Всевладниці Красі, Горіння – розцвітання В огні квіток-думок. Я стежу за хмарками, Ловлю їх світлий сум. Ах, серце ж те все в пісню Чудову переллє! Як ніч розкриє книгу – Я радо йду в […]...
- Весна (пам’яті сестри Наталки) – Тичина Павло Чом мертві по плачуть, не стогнуть – Може б, скаргу почув я від тебе хоч раз! Під білим сіюм твоя могила І в ній ти з осені лежиш. Устану – думала – води внесу, Піду на буряки – по нолю – І заспіваю, братики, Й наплачуся уволю… Брунчать бруньки над водою, водою, Йде весна зеленою […]...
- Павло Тичина – Ви знаєте, як липа шелестить… (АНАЛІЗ) Аналіз твору Павла Тичини “Ви знаєте, як липа шелестить… ” 1911 р. Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: інтимна. Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі. Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про твір. Неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття (П. Хропко). […]...
- Поле чорніє. Проходять хмари… – Рильський Максим Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари.. Земле! як тепло нам із тобою! Глитає далеч. Річка синіє. Річка синіє, зітхає, сміється… Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато – серце порветься! 1911-1918 pp....
- “Гаї шумлять… ” скорочено – Тичина Павло Гаї шумлять Я слухаю. Хмарки біжать Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде Іздалеку. Думки пряде Над нивами. Над нивами-приливами. Купаючи мене, мов ластівку. Я йду, іду Зворушений. Когось все жду Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай Над річкою. Ген неба край Як золото. Мов золото – поколото, […]...
- Світає – Тичина Павло Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
- Павло Тичина – І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! … Стоїть сторозтерзаний Київ, І двістірозтерзаний я. Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! – Тумани, долини, болотная путь… Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,- Не може ж так буть! Не може ж так буть, о, я чую, я знаю. Під регіт і бурю, під […]...
- Соломія Володимирівна – Знов хмари смутку наді мною Знов хмари смутку наді мною Падуть на груди крапельками сліз.. Душа вмивається солоною росою, А серце тане, мов гарячий віск… Я так молилась, щоб з тобою Нас понад зорі вітер ніс, Щоб ніжний паросток любові В твоєму серденьку проріс. Та чи молилась не так ревно, Чи надто вірила в дива? Невже усе було даремно? Невже […]...
Быль в кладовой солнца.