Роки еміграції Євгена Маланюка



І. Перша зустріч Маланюка з Варшавою. (Знайомство українського митця з Польщею розпочалося з Кракова, куди 24 листопада 1920 року етапували інтернованих. Наступним містом була Варшава – Віденський вокзал, з якого купка вчорашніх бійців за незалежність відправлялась до таборів Польщі. Саме у таборах Варшави відбувається становлення Маланюка як письменника, бо “втрата Україною державності породила в поета прагнення творити державність духовну як передумову держави політичної”. Тому Маланюк обирає знаряддям боротьби за незалежну Вітчизну

замість стилету стилос, ставши в центрі таборового літературно-освітнього життя: виступає з рефератами, робить переклади з російської на українську мову, друкується під псевдонімом Військовий на сторінках “Українського сурмача” та “Нашої зорі”.)

II. Робота Є. Маланюка у літературно-мистецьких виданнях. (Є. Маланюк у 1921 році редагує літературний часопис “Всім”, перебуваючи у Пйотркуві Трибунальському. Цей часопис, що видавався культурно-освітнім гуртком офіцерів при штабі Армії УНР, вміщував поезії, повісті, оповідання, пісні, сатири, а також науково-публіцистичні статті про літературне військово-політичне

життя, щоденники та спогади учасників українських визвольних змагань. Пізніше це видання дістало назву “На хвилях життя”. У Каліші разом з Ю. Дараганом, М. Мирським, М. Гривою, М. Селегієм Маланюк видавав літературно-мистецький місячник “Веселка” (1922-1923), в якому друкувалися як його власні поезії, так і твори еміграційних письменників, статті суспільно-політичної тематики. З 1923 року Маланюк стає редактором “Веселки” і випускає невеличку збірку віршів “Озимина”, куди ввійшли його 8 поезій. Взагалі у таборових республіках протягом 1920-1923 років вийшло друком близько 70 українських періодичних видань, понад 40 книжок, працювали театри, національні таборові школи, гімназії і навіть народний університет.)

III. Активне культурно-суспільне життя Є. Маланюка. (Після того як Є. Маланюк закінчив навчання у м. Подєбрадах і отримав диплом інженера-гідротехніка, він активно поринає в культурно-суспільне життя Варшави. У цей період, що триває з лютого 1929 року до середини 1944 року, він має можливість творчо і плідно спілкуватися з польськими митцями: Ю. Гувімом, Ю. Лободовським, К. Вєжинським та ін. Видає збірки своїх творів, рецензує спадщину польських та українських літераторів, співпрацює з польською пресою, бере участь у роботі літературно-мистецьких груп “Танк”, “Ми”. Є. Маланюк сприяв популяризації української літератури в Польщі, намагаючись спростувати її так зване “хуторянство” і зробити сприйнятливою для європейського читача. Є. Маланюк і П. Зайцев “були чи не єдиними з українських літераторів у Варшаві, котрі намагалися вивести з “ізоляції” українське літературне життя еміграції… ” Критики про роки життя і діяльності Є. Маланюка говорили, що “він, один із небагатьох українських письменників-емігрантів, не ізолюється у Варшаві від польського літературного життя”. Поет мав можливість розробляти будь-які теми, порушувати певні проблеми, вільно висловлювати власну думку, на відміну від своїх колег-співвітчизників, що працювали при тоталітарному режимі.)

IV. Друга хвиля еміграції Є. Маланюка. (1945 року Є. Маланюк був змушений залишити домівку, сім’ю і податися в другу еміграцію. Саме з цього року для нього розпочався другий період блукань у Німеччині. І знову майже чотири довгих роки життя в таборах. У місцевій школі Регенсбурга Євген Филимонович влаштовується вчителем математики та української літератури. Навколо нього збирається гурт літературно обдарованої молоді з нової хвилі української еміграції – Л. Лиман, О. Зуєвський, Л. Полтава. Поет бере участь у створенні письменницької організації МУР (Мистецький український рух), що протягом 1945-1949 років працювала в Німеччині і стала цікавою сторінкою в історії української літератури у вигнанні.)

V. Третя хвиля еміграції. (Під кінець сорокових люди все частіше від’їздили з таборів: хто – до Латинської Америки, хто в Австралію, проте більшість прагнула потрапити у США. В одному із транспортів 1949 року відплив у свою третю еміграцію і Євген Маланюк. Нелегко складалося його життя в Америці. Спочатку довелося працювати фізично. Пізніше пощастило влаштуватися за фахом – на інженерну посаду в Нью-Йорку; в креслярському бюро він працював до виходу на пенсію в 1962 році.)

1. Перо Маланюка не знало відпочинку. (Ще виразніше проступив ліричний струмінь у цей період еміграції, тепер вірші його стали більш самозаглиблені. Останніми десятиліттями дедалі частіше Є. Маданюк підсумовує пережите і зроблене. Тільки в США з 1951 по 1964 роки було видано шість збірок поезій, а остання збірка віршів “Перстень і посох” вийшла в Мюнхені (1972) вже по його смерті.) 2. Спогади про чарівного співрозмовника, ерудита та незвичайну людину Є. Маланюка. (Словацький літературознавець Й. Кіршбаум писав: “Є. Маланюк був такою рідкісною людиною, яку ви з першого погляду мусите подивляти й любити. Високий і сильний, проте лагідний, з особливою теплотою в голосі та меланхолійною усмішкою”. Зворушливі спогади про поета написав Л. Полтава: “Маланюк потряс мене. М. Рильський якось відразу відійшов на другий план. Маланюк зайняв мій обрій… Велетень не лиш духом, а й тілом… Ерудит, енциклопедист… “)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аеаліз під чужим небом.
Ви зараз читаєте: Роки еміграції Євгена Маланюка