Василь Стус – дівчина довгошия, мов сарна
Дівчина
Довгошия, мов сарна,
Несла яйця
У червоному фартушку
I заворожені
Збентеженою
Цнотливістю,
Світліли
Похмурі люди
Люди,
Даючи їй
Дорогу.





(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть Вік би не бачити й не чуть Про тебе, скрипко чорна, А вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, Неначе кров із горла, І пахнуть рутою, котра Уже напівзабута, І пахнуть м’ятою. добра Сам Бог мені прелютий Був зичив, даючи цей хист Проклятий – віршувати На власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася […]...
- Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
- Василь Стус – Тато молиться богу Тато молиться богу, Тужить мама. Сестра Уникає порогу, Хоч вернутись пора. Уникає – радiє, Повертає – мовчить. Повечiр’я ще тлiє, Iще хвiртка рипить. Iще видно дорогу, Iще гусне жура. Тато молиться богу. I ридає сестра....
- Василь Стус – Еволюція поета Геніальний поет Роздвоївся (на себе і страх!) Півпоета роздвоїлося (на чвертьпоета і страх!) Чвертьпоета роздвоїлося (на осьмуху і страх) Осьмуха поета роздвоїлася (на понюху і страх) Тепер, коли він проходив вулицею, Над головою його Висів білий димок А перелякані зустрічні Шанобливо вступали йому дорогу...
- Павло Глазовий – Ласкава дівчина За прилавком у крамниці дівчина білява. Покупець до неї каже: – Ви така ласкава. А оті, що рядом з вами, старші продавщиці, Єй же єй, бувають часом люті, як тигриці. А дівчина крутить гудзик на новім халаті. – Так я ж, – каже, – на практиці, а вони вже в штаті....
- Василь Стус – Присмеркові сутінки опали Присмеркові сутінки опали, Сонну землю й душу оплели. Самоти згорьовані хорали Геть мені дорогу замели. І куди не йду, куди не прагну – Смерк сосновий мерзне угорі. Виглядаю долю довгождану, А не діжду – вибуду із гри. Аж і гра: літають головешки, Зуби клацають під ідіотський сміх. Регочу на кутні – буде легше (а як […]...
- Василь Стус – Сьогодні свято Сьогодні свято. Спереду трамвая Вчепили шмат полотна з написом: “Хай живе рідна КПРС!”. На зупинці, обступивши вагон, Один з-перед другого Люди пхаються у двері, А старий чоловік, Геть обвішаний медалями, Лишився в кінці натовпу І лається на чому світ стоїть. Він набрався ще зранку I ледве тримається на ногах....
- Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
- Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
- Василь Стус – Напередодні свята Напередодні свята, Коли люди метнулися по крамницях, Виносячи звідти шпроти, смажену рибу, Шинку і горілку з перцем, Якийсь дивак, обутий в модні черевики (такі тиждень тому були викинули В універмазі “Україна” – двадцять два П’ятдесят з навантаженням – дитячі штанці Вісімнадцятого розміру), облився чортівнею І підпалив себе. О, він горів, як порося, смажене примусом,- Налетів […]...
- Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
- Павло Глазовий – Вередлива дівчина В драматичному театрі – блиск і красота. Кучерявого студента дівчина пита: – Ну навіщо на гальорку ти узяв квитки? Сидимо тут біля люстри, наче павуки. Звідсіля я бачу сцену, наче з літака… – А студент: – Ну й вередлива ж, – каже, – ти яка! Зачекай, ось я з тобою у кіно піду. Там сидітимеш […]...
- Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
- Герасим’юк Василь – Монолог вар’ята Я від сьогодні служу водночас Чортові й богу. Дайте дорогу, братчики, раз. Дайте дорогу. Я не боюсь ні погроз, ні образ. Тільки – потроху. Навіть від вас. Але, братчики, раз Дайте дорогу. Сказ не минає – Хитнувся каркас – Валить “епоху”. Може, й не час, Але, братчики, раз Дайте дорогу. З вами лишається “дороговказ”. Пересторогу […]...
- Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
- Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, Мов хвиля об паром, Стрiчай, товаришу Хароне, З лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, Кудись торують путь, Уже й додому не вернуть, Додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, Колеса стукотять В христа, в вождя, в усiх божат I в мать i в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем I Попiв-острiв […]...
- Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
- Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
- Василь Стус – Мумiя 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: Гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, Пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : Те, що було 1968 року нової ери Вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, Подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув Збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, Пiдiйшов побачив, Нi […]...
- Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
- Павло Тичина – Гаптує дівчина й ридає Гаптує дівчина й ридає – Чи то ж шиття! Червоним, чорним вишиває Мені життя. Танцюють звуки на дзвіниці, І плаче дзвін. Я йду. Мій шлях то із костриці, То із жоржин. Тумани линуть вгору, вгору, А хмари – вниз. Чому я не люблю простору, Як я без сліз? Я ввечері цілую рожу І кличу сум. […]...
- Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
- Василь Стус – Перевиховання Пан-отця Обернули На войовничого атеїста Спочатку він опирався: Як це пройти До самого краю свого тіла Аби увійти в антисебе? Все одно, що бути Розстріляним Та з часом таки призвичаївся Замість звичайного хреста Тепер він носив хрест Іх впаяними по краях Гривениками Найостаннішої чеканки Перевихований Чувся щасливим Він легко мирився З єдиним клопотом: Найостанніше Було […]...
- Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
- Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
- Василь Стус – Виховання Подолай себе, грішнику, Правили вихователі, Шмагаючи йому спину Канчуками I бідолашний не витримав Добре натужився І посунувся з себе Поминаючи грішну плоть Відбігши на кількадесят метрів, Іще чуючи ляскання батогів, Він украй розгубився: Куди йому бігти – Уперед чи назад Повертати йому зовсім не кортіло, але залишатися Без шкіри не вабило теж Можеш бігати навколо […]...
- Іван Котляревський – Ой я дівчина полтавка Ой я дівчина полтавка, А зовуть мене Наталка. Дівка проста, некрасива, З добрим серцем, неспесива. Коло мене хлопці в’ються І за мене часто б’ються. А я люблю Петра дуже, До других мені байдуже. Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю І веселості не знаю. Я з Петром моїм щаслива, І […]...
- Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
- Василь Стус – Колимські закували зозулі Колимські закували зозулі, Шумує потік, молода шипшина Жовтавий стромить лист. Легкі хмарки На порцеляновому виснуть небі. А я на цій модриновій колоді Читаю про засланця-пустуна. Пусте, пустуне! Жити – пустувати, Награючи цимбальний свій стожаль, Губити, віднаходити, втрачати Й знову губити – наш веселий хрест. Ми двічі не вмираємо. Ми сущі Раз – і навіки, і […]...
- Василь Стус – Ось вам сонце, сказав Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi I витягнув п’ятака, схожого на сонечко. А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч, Носаком позначивши її межу. Щоб вам було радiсно – Вмикайте магнiтофони, транзистори, Берiть до рук iграшковi калатала, Бемкайте, хоч би й по головi. Щоб не хотiлося їсти й пити – Слухайте […]...
- Василь Стус – Чоловік підійшов до меморіуму Чоловік підійшов до меморіуму І прочитав на ньому власне ім’я: Вічна слава героям, Що полягли за незалежність Вітчизни. Йому приемно й боляче. Під однією сорочкою Колима і Ташкент. Та мешканці міста зігнорували його: Хто повірить цій байці? Якщо ти й живий – тим гірше для тебе: Вшановуєм тільки мертвих. Весь клопіт скінчився, коли видали довідку: […]...
- Василь Стус – Утрачено останні сподівання Утрачено останні сподівання, Нарешті – вільний, вільний, вільний ти. Тож приспішись, йдучи в самовигнання: Безжально спалюй дорогі листи, І вірші спалюй, душу спалюй, спалюй Свій найчистіший горній біль – пали. Тепер, упертий, безвісти одчалюй, Бездомного озувши постоли. Що буде завтра? дасть біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. […]...
- Василь Стус – Три скелети сидять за кавою Три скелети сидять за кавою I провадять про філософію Ніцше До них присідає рудава бестія І починає з одного кпити Що той недоладно грає Справжню людину. 25.2....
- Василь Стус – Сповнений почуття вдячностi Сповнений почуття вдячностi, Вiн захотiв переповiсти менi Всю свою iсторiю, Але виявилось, Що iсторiї нема, I вiн мусив був обмежитись Самими словами вдячностi....
- Василь Стус – Вміння бути циніком Вміння бути циніком Дається і без зусиль Бути людиною – Дертися по вертикальній стіні Сізіфова робота Звичайне глупство Кому то вдавалося – Дертися по вертикальній стіні 25.2....
- Василь Стус – день величався і пишався День величався і пишався. Ми ж, двоє піших пішаниць, Упали в небо горілиць, А світ, немов горіх, розпався. I вже ні неба, ні землі – Лиш ти одна, моя надіє, І та не жевріє – чорніє В опротипівнічній імлі. Та дякувати богу – вдвох. Наш день попереду – мов зараз. Ще й солов’їв любовна пара […]...
- Василь Стус – У Прохорівці – сни, мов ріки У Прохорівці – сни, мов ріки Напровесні: об груди б’ють, Як об пороги. думи йдуть, Неначе дзвони. I великі Тумани в головах ростуть. У Прохорівці сни, мов ріки. Так увижається не раз: Заснеш – не чути й третіх півнів, І сновигають тіні дивні – То Максимович і Тарас Бредуть Михайловим узвозом Угору й гору – […]...
- Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
- Василь Стус – Чого ти ждеш? Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, А най і стрінеш – віри не доймеш? Тамтого світу закуток глухий, А в ньому жінка, здумана зігзиця, Шепоче спрагло: боже, най святиться, О най святиться край проклятий мій. Ще видиться: чужий далекий край І серед степу, де […]...
- Василь Стус – Я сидів на весіллі Я сидів на весіллі Серед поважних молодиків – У того голос, наче в диякона, Той остаточно схрип від горілки й співу, А та в котрий вже раз переконувала присутніх, Що не така вже й дурепа, Як здається на перший погляд. Я вигукував з усіма “гірко!” І думав про Валентина Мороза, Згадував його лоб і волосся […]...
Харків моє рідне місто.