Дмитро Загул – два світи
– Розкажи мені, сивий діду,
Про свої парубоцькі дні,
Чи ганяв ти по білому світу,
Як ось довелося мені?
Я бачив далеко країни
(Ганяли мене по фронтах) –
У вихрах війни і руїни
Забув я свій рідний дах.
Палали вогні повстання –
Поїхав і я на панів…
А потім – воля настала
(діду! чого посумнів?).
І я молодими ногами
Переміряв горий степи, –
Не знаю ні батька, ні мами,
Ми росли, як у лісі гриби.
Тепер по всій Україні
Багато таких, як я,
І в великій оцій переміні
Є крапля крові й моя.
Я
Залізниці, мости, літаки, –
А ти – “на лоні природи” –
Грієш холодні кістки?
Я приїхав і знову поїду,
Заглядаю в кожний куток,
Не лишаю глибокого сліду,
Не збираю думок і згадок.
Бо не жалко колишнього світу,
За минулим не тужно мені.
Розкажи ж мені, сивий діду,
Про свої пережиті дні.
– Розповів би тобі, юначе,
Та чи ти зрозумієш мене?
Ти не знаєш, як вороном кряче
Старече життя сумне.
Розбіглись юнацькі надії,
На дрібницях розбилися дні…
Ні одної важливої дії
Не вдалося чогось мені.
Натрудив і я свої
Об каміння далеких доріг…
Промайнули давно ті дороги,
А не скажу я, скільки пробіг.
І тепер, коли сили немає,
Коли все розгубив без причин, –
Ні про віщо душа не згадає,
Не затужить уже ні за чим.
Це життя – мов гнила нетеча,
Болотяна, цвіла, мілка…
На серці глуха порожнеча
І втома така важка.
А в тебе – ти більше бачив,
Ти більше дня пережив, –
Розкажи ж мені ти, юначе,
Чи за чимось ти в світі тужив!
Чи гірку відчував огиду
До всього, що було і є?
… … … … … … … … … … … … ..
Ех! Марно ж ти, сивий діду,
Промарив життя своє!
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІдПОЧИНКУ
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – “Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш… “ “Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш, – Чи в горах, чи тут, при долині? Де стадо пасеш ти і де спочиваєш Опівдні в гарячій годині? Я так уморилась, я так утомилась, Що й ніг під собою не чую, Весь день за тобою, мій милий, дивилась… І нічку без тебе ночую. Чи ще мені довго […]...
- Дмитро Загул – “Не слухають мне дзвінкії рими… “ Не слухають мене дзвінкії рими, Не мож акорду вивести зі струн; Розвіявсь спів дорогами пустими… Нема веселих дум!.. Прощай мене, високий Аполлоне, Що в землю я зарив святий талан! Не винен я, що в грудях жар холоне, Що в серці тисяч ран. Прости мені, небесная богине, Що я тебе ненароком завів! Не винен я, що […]...
- Дмитро Загул – “Вже давно перестали морози… “ Вже давно перестали морози, Прошуміли холодні дощі, Розцвілись винограднії лози, Зеленіють в садочку кущі. Стала казкою ніченька ясна, Голос горлиці чути в саду. Встань та вийди в садочок, прекрасна, Я тебе на розмовоньку жду. Смоківниця листки розпустила, Вкрили землю квітки запашні… Чарівниця-весна наступила, По гаях залунали пісні. Мов голубка всю зиму на скелі, Ти ховалася […]...
- Дмитро Загул – Моя сердечна Україно Моя сердечна Україно, Країно юнацьких мрій! Не раз я падав на коліна І кликав: – Я твій! Я твій! Про тебе марив я наяві, Про тебе марив уві сні, Твоїй кривавій давній славі Складав свої пісні. А як брати мої вмирали В останній боротьбі, В моїй душі гули хорали На спомин по тобі. Там, де […]...
- Дмитро Загул – Лист до Ріо … жонглер водить пальцем по глобусі, А нас там нема. Віра Вовк. Триптих. Bliss was it in that dawn to be alive, But to be young was very heaven! William Wordsworth Віро, чи чуєш в далекому Ріо? Ми є! Ми з’явились на глобусі! Метеором несподіванки для світу, Що зустрів нас переляком, упередженням. Міняються скалі вартостей: […]...
- Дмитро Загул – На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. ІІ Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас прибула в гості Душа зажурена […]...
- Дмитро Загул – “Розіслалась далека дорога… “ Розіслалась далека дорога В непривітну чужину мені… Прощавай, моя хатко убога! Прощавайте, достатки мої! Я не знаю, коли ще побачу, Як сьогодні покину я вас. Та дрібними сльозами заплачу На чужбині за вами не раз. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІдГІР’Я”...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Світи, світи, місяченьку, та й на мій перелаз скорочено – Родинно-побутові пісні “Світи, світи, місяченьку, та й на мій перелаз, (2) Прийди, прийди, мій миленький, до мене ще хоть раз”. “Я до тебе більш не прийду, нехай хтось інший іде, (2) Єсть у мене друга дівчина, вона на мене жде”. “Ой коли б я крила мала ще й солов’я очі, (2) Я б до тебе прилетіла серед […]...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, Що на мої привітання Не відповіла мені? І тільки спомину промінь Єднає наші думки; А туга до серця дзвонить, Як дотик твоєї руки. Довго на тебе ждав я, І жервів […]...
- Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – “Грай, легкокрилий вітре, на полі… “ Грай, легкокрилий вітре, на полі, Думку тужливу, сумну, Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу – чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя зблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті […]...
- Дмитро Загул – “Пісні не списані… “ Пісні не списані, Сни заколисані, Лийтесь рядком на папір! Думи весняні, Мрії кохані, Нумо, летімо до зір! Найдемо доленьку, Найдемо воленьку, Найдемо щастя і рай! Сльози забудемо, Долю добудемо, Всюди засіємо май! В сонці купайтеся, З хмарами грайтеся, Жемчуги сійте свої, Росами сійтеся, Щастям засмійтеся, Пісні веселі мої! ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”...
- Дмитро Загул – “далеко від рідного краю… “ Далеко від рідного краю, На лоні розлогих степів Злітає у далеч безкраю Журбою окрилений спів. Як пташка за літом у вирій, Летять і кигичуть пісні І хочуть в розмовоньці щирій Розвіяти смутки свої. До тебе, моя Верховино, Зелене Підгір’я моє, Я їх посилаю щоднини, Як сумно на серці стає. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З […]...
- Дмитро Загул – “Розвійтеся з вітром, думки невеселі… “ Розвійтеся з вітром, думки невеселі! До мене назад не вертайте! Повійтеся в гори між бори та скелі І там, кілько воля, гуляйте! В душі молодій розвиваються квіти, Весело співають пташата, Я хочу співати, гуляти, радіти… Душа моя щастям багата. А горе задавлю словами шумними, Піснями веселими вкрию, А плач заглушу я грудьми голосними. Росою всі […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – “За непроглядною заслоною… “ За непроглядною заслоною Живуть такі, як я, – А тут чужою, незнайомою Сумує день і ніч Сумна душа моя… Я б’юся з тою перепоною Вже сотні тисяч літ, – Та думкою німою, нерухомою Не можу вибитись В потусторонній світ. Чи хто руками міцно-сильними Заслону зірве з царства дня? Хто дасть мені зійтися з вільними, З […]...
- Дмитро Загул – Марійка І В вечірню, химерну годину, Як обрій гине в імлі, Не раз без руху застигну, І тужно стане мені. Згадаю зимовий вечір І фастівський вокзал, Здригнуться од холоду плечі, А в серце ввіп’ється жаль. І встане знову в уяві Той дев’ятнадцятий рік – Розправи, пожежі криваві І сотні мерців, калік… Тоді я зустрів на пероні […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Дмитро Загул – Черемош У великому місті, Серед степів, Як на серце насунеться сум, Я чую твій рокіт, Твій вільний спів, Я чую твій вічний шум. З льодових верховин, З полонини Чорногори, В романтичнім дикім краю Несеш ти на доли Гуцульське горе І вічну тугу свою. А в тій тузі, В великому смутку Я впізнаю і ловлю Спогади друзів, […]...
- Дмитро Загул – Заграли дзвони Заграли дзвони, заграли дзвони, Заграли… Із буйним вітром на перегони Помчали. Несуть розраду, несуть потіху З собою І під мужицьку обдерту стріху Спокою… Принесли щастє, принесли волю, Свободу, Прийшла надія на кращу долю Народу… Заграли дзвони, веселі дзвони Воскресні, Несуться світом шумливі тони Небесні… Коли ж для тебе заграють дзвони, Народе? Коли замовкнуть твої прокльони […]...
- Дмитро Загул – “Із буйнесеньким вітром в погоні… “ Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг, – Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, затремтіло, Як в садочку побачив її, – А вона невесела сиділа І не глянула в вічі мені. Лиш голівку склонила в долоні, Похилилась, як в лузі лоза, Задрижали устонька червоні, […]...
- Дмитро Загул – “Я чую пісню, мов крізь сон… “ Я чую пісню, мов крізь сон Далекий Черемош гуркоче; Мені вчувається щоночі Той шелест листя, шум сосон. І щось тій пісні в унісон Так ніжно в серці зашепоче… Я чую пісню – мов крізь сон Далекий Черемош гуркоче. То спів засмучених флояр, То стогін журної трембіти, – Зашелестять шовкові цвіти І з серця скотиться тягар. […]...
- Дмитро Загул – “Як тільки на арфі плачевній… “ Як тільки на арфі плачевній Замовкне останній мій спів, В глибокій скарбниці душевній Багато ще лишиться слів. Слова ті намистом коштовним Осядуть, мов перли, на дні. Вони тягарем невимовним Давитимуть серце мені. Та більше ні скарги, ні жахів, Ні сміху зі струн не збуджу, – Намиста найкращих коралів Не вкину в безодню чужу. ІЗ ЗБІРКИ […]...
- Дмитро Загул – Різні мотиви Не в тишині формується поет, Не в самоті німих чернечих келій. В юрбі людей, бурхливий і веселій, Він розіклав барвистий свій намет. Його життя – це брук, а не паркет, Його палітра – площі та панелі, Де ловить він життя високі трелі І рух юрби до невідомих мет. Ні тріолет, ні станса, ні сонет Сучасного […]...
- Дмитро Загул – Над морем Похмурий, гордий кобзарю, Море понурих дум! Шумом летить попід хмару Рокіт розгойданих струн. Ні, то не Чорне море, Не біла пінява хвиль! То струн голубих перебори, Дум стародавній стиль. Вічно поважні гори, Весела зелень верхів – Заслухані в синє море, Як кобзарський спів. Стоять кипариси горді І мрійно дивляться вниз, Де буряні, довгі акорди Громом […]...
- Дмитро Загул – “Голубонько мила, не сердься… “ Голубонько мила, не сердься, Читаючи скарги мої, Бо кождий удар мого серця Про тебе говорить мені. Тобою живе моя пісня, – Ти кождої пісеньки ткань. Голубонько мила, не смійся З моїх нерозумних зітхань! О, якби ти тільки кохала, То ти не сміялася б, ні! А вкупі зі мною зітхала, Читаючи скарги мої. Голубонько мила, не […]...
- Дмитро Загул – “Ти приходиш до мене щоночі… “ Ти приходиш до мене щоночі В ту хвилину, як міцно я сплю, Зазираєш в заплакані очі І шепочеш: не плач… я люблю!.. Я слова твої чую душою І крізь сон усміхаюсь тобі, Твої очі горять надо мною В невимовній, глибокій журбі. Ти жагуче мене обнімаєш, В тих обіймах я млію вві сні, Поцілунками душу виймаєш, […]...
- Світи, світи місяченьку – Родинно-побутова пісня “Світи, світи, місяченьку, Ще і ясная зоря. Куди… куди їдеш, від’їжджаєш, Мій миленький, со двора? Куди… куди їдеш, від’їжджаєш, Мій миленький, со двора?” “А я їду, моя мила, На проклятую війну”. “Пере… переночуй, мій миленький, Хоч ще ніченьку одну”. “Пере… переночуй, мій миленький, Хоч ще ніченьку одну”. “Ой рад би я, моя мила, Хоч чотири […]...
- Дмитро Загул – “Ти звідки, пісенько веселе… “ – Ти звідки, пісенько весела, До мене пташкою прийшла? – Перелітала рідні села, Твоє коханнячко знайшла. – А що там, пісенько, чувати? Що діє дівчина моя? – Переказала привітати Тебе лебідонька твоя. – А як без мене проживає? Чи дуже журиться вона? – В пісні журбу переливає, Тебе чекаючи щодня. – А може, гарний подарунчик […]...
- Дмитро Загул – “Ти чудова, як вечір весною… “ Ти чудова, як вечір весною, Ти чарівна, як нічка в маю, – О, з якою гіркою журбою Я дивлюся на вроду твою! Як вечірня зоря над горою, Так твій погляд веселий горить, – Я багато хотів би з тобою Про любов, про печаль говорить. Наче сонечка захід рум’яний, Твої щічки принадні горять… Я тобою, красо […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – “Так любить душа одинока… “ Так любить душа одинока Далекий і тужний мотив: Журливе журчання потока І шелест пожовклих садів. Крізь шибку малого віконця Так любо дивитись мені В ту мить, як по заходу сонця Конають кроваві огні. В ту мить я пригадую знову Колишні щасливі часи, Пригадую давню розмову, Про що шелестіли ліси. І знову в душі невеселій Встають […]...
- Дмитро Загул – “Понад пожовклим очеретом… “ Понад пожовклим очеретом, Високо в хмарі, верх землі, В далекий край повільним летом Летять журливі журавлі. Летять довгенькими ключами Понад розлогими ріллями… Кру-кру, кру-кру! В далекий край, в чужу землю… Ключами, довгими рядами Понад широкими землями Підняли лет легеньких крил… І в бога просять тільки сил, Щоби щасливо долетіти За море – там, до свої […]...
- Дмитро Загул – дівоча туга Голосом горлиці Серце туркоче – Тремтить, як оголена Гілка в гаю… О моє бідне, Стурбоване серце, Як зустрічаєш ти Весну свою? Біле, пругке Моє тіло дівоче – Блискуче, мов перший сніг, Зворухнулося, Затріпотіло, Як перший листок молодий… Затремтіли тонкі волоконця Щонайтонших нервів моїх. Од променів сонця Розтанув мій сніг, І тоскно, і млосно, І тужно […]...
- Дмитро Загул – “З глибин руїни і пустелі… “ З глибин руїни і пустелі, З долини смутку і плачу В краї надзоряні, веселі На крилах пісень і я лечу. Думками лину над землею. Мені так тісно на землі! А разом з піснею моєю Летять у вирій журавлі. Їх крик бентежить мою душу, Та з ними враз не закричу! Ще вище вилетіти мушу Від журавлиного […]...
- Дмитро Загул – О моя остання світла мріє О моя остання світла мріє, За тобою мій співучий льот. Може, ще раз промінь твій зогріє І розтопить кількалітній льод. Ти вкриваєш млосною імлою Мій осінній неспокійний сон… Я так тужно тягнусь за тобою, Як зимою крізь вікно вазон. І уста в жагучому тремтінні Притуляю до тонкого скла, І збираю тремотливі тіні Деревин, що ти […]...
Аналіз вірша шопен.