Дмитро Загул – На полях

І
Як вечір кулями плював
І ранки гаркали залізом,
Один на варті він стояв –
І не з рушницею – з одрізом.

Непереможні вороги
Порозіслали чати, стежі…
А він, в обірваній одежі,
Десь міряв межі навкруги.

І раптом куля – не в висок,
Не в груди – в задубілу ногу.
Упав з одрізом на дорогу
І в рану набивав пісок.

І з болю скреготав зубами.
Не крикнути і не піти.
Навколо прокляті кати,
І стогнуть села під панами.

Надбігло двоє. – Більшовик. –
Скажено клацнули затвори…
І пронизав останній крик
Задимлені простори.

ІІ
Горіли панські будинки,
А з лісу все бах та бах.
Топтали підкови стежинки
По золотих житах.

А в лузі за нашим селом
Лежали в ровах селяни –
У кого рушниця, а хто з ціпком, –
А пани гарцювали ланами.

І щось віщувала душа,
Що сина я вже не побачу.
В серці, мов вістря ножа,
Точило кров гарячу.

Ввечері – наші на межі –
Аж за ланами загуло.
Його в кривавій одежі
Внесли сусіди в село.

Не спиться мені по ночах…
Ні крику, ні зойку, ні сліз.
Такий одчай, неначе жах
Пройшов по селах скрізь.

Як зараз – в дірявій одежі,
А в правій – старий одріз,
Виходить мій син на межі…
Я знаю: на заріз…

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ дЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір вірний приятель-то найбільший скарб.
Ви зараз читаєте: Дмитро Загул – На полях