Дмитро Загул – Сонце і серце

Високе сонце! Золотий вогонь
Ти вічно сієш у світи холодні.
Вони беруть тепло з твоїх долонь,
Як жебраки, обдерті та голодні.

Як жебраки, обдерті та голодні,
Беруть вони життя з твоїх долонь,
Хоча й нічим оддячитись не годні
Тобі за твій дармований вогонь.

Але в тобі, бездонне джерело,
Того тепла незгиблені безодні.
І скільки ти його вже розлило
Поміж серця убогі та холодні.

Та скільки б ти його не роздало,
Не вилляло на всі світи й безодні,
А вічно в тебе огненне чоло,
Нутро твоє гаряче й до сьогодні!

Роздарував і я свою любов,
Аж серце стало вбоге і студене.
І довго жду, чи не поверне знов
Хоч крапельнка тепла того до мене.

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, дИФІРАМБИ, 1926 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Євген маланюк поетична творчість.
Ви зараз читаєте: Дмитро Загул – Сонце і серце