Іван Андрусяк – здається ми перестаємо слухати

Здається ми перестаємо слухати
Такою безневинною печаль
Скрадається вкороченими звуками
В яких живого імені не жаль

Код бездоріжжя: ребра і вино
Триматися як поручень на кризі
За те що доручити не дано
Своїй останній невмирущій книзі

За те що бог під ребрами зійшов
Гаряче лезо а кістки холодні
За те що не розсмоктується шов
У пращу галилейської безодні

Немислимо неміряно навспак
Губами жертву втомлену вершити
На тінь вершини наступити так
Немов на горло це несамовите

Немов по ребрах крила пір’я ніж
Вино червиве каменем і брудом
Неначе він цю істину возніс
А кожен ліс при ній лишився судом

Проповідає листя і смолу
Могилу теплу стеле перегноєм
І кожному пропащому ослу
Заповідає жити під горою

А слухати давно вже перестав
Та й ми самі також перестаємо
Немислимого духу золота
Печаль над нами стелиться незримо

І живемо – і бог і ліс і суд
Тоненьким швом помічені з безодні
Їмо се тіло і п’ємо росу
А може й кров вона також холодна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Весна найкраща пора року твір.
Ви зараз читаєте: Іван Андрусяк – здається ми перестаємо слухати