Покотилася з неба

Покотилася з неба та в прОсідь
Наша юності пряна стежина
І неначе прудка горошина,
Лиш тонесенький слід полишИла.
Покотилася з неба та в осінь.

Поскакали рокИ як синички,
Цвірінчали у гаї розмАїм,
До весни вороття вже немає
І так швидко мов сонце сідає,
Все торкає, торкає обличчя.

Галаслива зростає малеча.
А на серце накочує хвиля –
Як любила… як ніжно любила,
Все плелА швидкоруч. Загубила
Золоту сокровенність лелечу.

Закрилили нас роки, зам’яли,
Обіймали і знову штурляли,
Закривали нам очі й манили,
Це не ми, це вони завинили

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Покотилася з неба