Леся Українка – Забуті слова
То вже давно було. Мені сім літ минало,
А їй, либонь, минуло двадцять літ.
Сиділи ми в садку, там саме зацвітало,
І сипався з каштанів білий цвіт.
Вона не бавила мене і не учила,
Я кидала і забавки, й книжки,
Щоб тільки з нею буть, вона уміла
Єдину забавку – плести вінки.
Я подавала їй квітки, і листя, й трави
І з рук її не зводила очей.
Здавалося, вона плела не для забави,
А щоб зробить оправу для речей.
В її речах слова котились, наче хвилі,
Мов сльози по її замучених братах,
В вінку, здавалось, блідли квіти
І в’янули слова журливі на устах.
То знов зривалися слова палкі, ворожі,
Мов грізні вироки всім тим, що кров лили,
В вінку палали кров’ю дикі рожі,
Слова, мов квіти ярії, цвіли.
Шумів зелений лист, а голос той коханий
Про волю золоту співав мені, –
В вінку мінився злотом ряст весняний,
І золотим дощем лились пісні…
То вже давно було. давно пора минула
Таких червоних необачних слів;
Либонь, вона й сама про них забула –
Хто дбає про вінки, що замолоду плів?
І я забула їх, не пригадаю й слова
З тих наших довгих запальних розмов,
А тільки барва їх, мелодія
Тепер, як і тоді, мені бунтує кров.
І та мелодія не може заніміти:
Не раз, як тільки лист од вітру зашумить
Чи блиснуть проти сонця ярі квіти,
Вона зненацька в думці забринить.
Неначе хто її поставив на сторожі,
Щоб душу в кождий час будить від сна,
Щоб не заглухли в серці дикі рожі,
Поки нова не зацвіте весна.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Леся Українка – На давній мотив – На добридень, ти моя голубко! “На добридень, мій коханий друже!” – Що ж сьогодні снилось тобі, любко? “Сон приснився, та дивненький дуже”. – Що ж за диво снилось тобі, мила? “Мені снились білії лелії… “ – Тішся, мила, бо лелія біла – Квітка чистої та любої надії! “Мені снились білії лелії, Що хитались в […]...
- Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!… ” “Ти не хтів мене взять… “ Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі, Ти мені заповідав скрасити могилу твою В білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі, Ти мені заповідав носити жалобу мою Так, як носять в легендах царівни мовчазні, хороші. Довго ждать мені, друже, ще мармур не тесаний твій, Ще немає на чому повитись плющу жалібному, […]...
- Леся Українка – “де поділися ви, голоснії слова… “ Де поділися ви, голоснії слова, Що без вас моя туга німа? Розточилися ви, як весняна вода По ярах, по байраках, по балках. Чом не станете ви, як на морі вали, Не гукнете одважно до неба, Не заглушите туги прибоєм гучним, Не розіб’єте смутку моєї душі Міцним напрасним натиском бурі? Я не на те, слова, ховала […]...
- Леся Українка – В магазині квіток В великому місті в розкішну теплицю Дівчина прийшла молода, Бо серцем почула весну-чарівницю, Шуміла весняна вода. І ледве струмки задзвеніли співочі, Пташки заспівали дрібні, – Вчувались дівчині веснянки дівочі, Ввижались діброви рідні. І ледве натуру зо сну зимового Збудив поцілунок весни, – Дівчина запрагнула рясту дрібного, Їй проліски снились ясні. Тепер вона тут, в сій […]...
- Леся Українка – Пісня Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є в житті кращі літа Та над молодії? Цвітуть квіти веснянії, Швидко й посихають. Мої літа найкращії Марно пропадають! Не всихайте, пишні квіти, Цвітіть хоч до літа! Пождіть літа, доля прийде, Не тікайте з світа! Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В житті літа […]...
- Леся Українка – “Ой не зникли золотії терни… “ Ой не зникли золотії терни, Тільки почорніли, Ой не всохли кривавії квіти, Тільки помарніли. Зійди, сонце, під моє віконце Та й засвіти ясно, Позолоти мої чорні терни, Нехай буде красно. Загорися ти, моє серденько, Запалай пожаром. Коли ношу кривавії квіти, Нехай же недаром! 2.11.1904...
- Леся Українка – “Стояла я і слухала весну… “ Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно-тихо шепотіла. Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що давно мені співали мрії....
- Леся Українка – Сафо Над хвилями моря, на скелі, Хороша дівчина сидить, В лавровім вінку вона сяє, Співецькую ліру держить. До пісні своєї сумної На лірі вона приграє. І з піснею тою у серці Велика їй туга встає: В тій пісні згадала і славу Величну свою, красний світ, Лукавих людей, і кохання, І зраду, печаль своїх літ, Надії і […]...
- Леся Українка – “Квіток, квіток, як можна більше квітів… “ Скупа весна твого скупого краю Мені квіток багато не дала, Тим спогадом собі я серце краю, Як я тобі в дарунок їх несла. То був останній дар. “Квіток, квіток, як можна більше квітів І білого серпанку на обличчя, Того, що звуть ілюзією… ” Боже! Як часто ті слова вчуваються мені Посеред ночі: “Квітів, безліч квітів! […]...
- Леся Українка – На столітній ювілей української літератури У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Буди золотії віки, Як пісня і слово були у шанобі В міцних сього світу; не тільки на гробі Складались поетам вінки. За пишнії хрії, величнії оди Король слав поетам-спіщям нагороди, Він славу їх мав у руці; За ввічливі станси, гучні мадригали […]...
- Леся Українка – “Шлю до тебе малий сей листочок… “ Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю, Сею тріскою з нашого гаю, Наш далекий волинський куточок. Озовися, мій друже, до мене, Твого слова не чула я з літа, Бо я прагну від тебе привіта, Як дощу деревце те зелене. Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй […]...
- Леся Українка – Леся Українка – Камінний господар (4) Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає в скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо. Командор (увіходить) Чого […]...
- Леся Українка – Братові й сестрі на спомин Мені в сю ніч приснився ясний місяць, Високе небо, вільний винокол. Блакитне світло сяло і тремтіло, Немов огонь таємний чарівниці, А над тополею зоря світила, Моя зоря, що скрізь мені сіяла, Поки мене не замкнуто від неї В камінній клітці в чотирьох стінах. Мені приснилась, друзі мої рідні, Безсонна ніч одна, що так давно минула, […]...
- Леся Українка – Лісова пісня (додаток) Народні волинські мелодії, які Леся Українка вибрала до “Лісової пісні” 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Увага. Усі ці мелодії належить грати Solo, без оркестрового супроводу і без штучного аранжування; коли трудно переходити від одної мелодії до другої в такім порядку, як тут поставлено, без […]...
- Леся Українка – до товариша Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі, Як про вас я спогадую, хвора? Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі, Так обом нам бракує простора. Темна доля забрала життя мого рай. Вам його темна сила забрала. Через весь поневолений рідний ваш край Наче зла хуртовина заграла. Ох, тепера мене у недолі моїй Не […]...
- Леся Українка – Імпровізація В гаю далекім, в гущавині пишній, Квіти гранати палкі розцвітають, Мов поцілунки палкі на устах Іншим палким поцілункам назустріч, Мов поцілунки рубінових уст… Спи, моє серцеї нехай там у гаю Квіти гранати палкі розцвітають… Вітри північні тремтять, затихаючи, Між запашними кущами лавровими, Наче зітхання жаги, Наче ті лаври стрівання таємнеє Любо ховають од світу цікавого […]...
- Леся Українка – Sol (Rondeau) Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю, Та пісень тих я чуть не здолаю, І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаю, – Я не бачу весняного раю; Тії співи та квіти ясні, Наче казку дивну, пригадаю – У сні!.. Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю, – […]...
- Леся Українка – “Хто вам сказав, що я слабка… “ Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука Чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння, – То ж була буря весняна, А не сльота осіння. А восени… Яка журба, Чи хто цвіте, чи в’яне, Тоді й плакучая верба Злото-багряна стане. Коли ж суворая […]...
- Леся Українка – La (Nocturno) Лагідні веснянії ночі зористі! Куди ви од вас полинули? Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі, Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудові дівочі. Ще маревом легким над нами витає Блакитна весняная мрія, А в серці розкішно цвіте-процвітає Злотистая […]...
- Леся Українка – “Чи пам’ятаєте, коли я говорила… “ Чи пам’ятаєте, коли я говорила Замовкли молитви, озвались гучні дзвони І рушила серед юрби труна; Мені в душі озвались інші тони, І думка раптом стала голосна. Незчулася, коли заговорила Оті слова: “Якби мені знаття, Коли я вмру, я б заповіт зробила, Аби з музикою, що люба за життя, Мене ховали”. Тільки що злетіли Слова ті […]...
- Леся Українка – “Минаю я, було, долини й горн… “ Минаю я, було, долини, й гори, І моря гучного непевнії простори, Чужі краї обступлять навкруги, Захопить ніч; на горах чорні тіні, На морі хвилі, тумани в долині Здаються наче справді вороги. І серце, хоч і звикле до блукання, До чужини, до вічного змагання, Чогось, бувало, плаче в тій порі, Немов дитина, в темряві забута, Немов […]...
- Леся Українка – Коли дивлюсь глибоко в любі очі I Коли дивлюсь глибоко в любі очі, В душі цвітуть якісь квітки урочі, В душі квітки і зорі золотії, А на устах слова, але не тії, Усе не ті, що мріються мені, Коли вночі лежу я у півсні. Либонь, тих слів немає в жодній мові, Та цілий світ живе у кожнім слова, І плачу я […]...
- Леся Українка – Кассандра (Епілог) Діється в Елладі через довгий час після руїни Трої. дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах пишно заквітчаний знадвору, стежка від дверей до брами вистелена пурпурною тканиною. На небі громова туча. Блискає часом, але дощу нема. Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім. Клітемнестра (до Егіста) Такої зустрічі ніхто […]...
- Ірина Лахоцька – де ті слова В черговий раз розбився десь літак… І стигне кров… думками віє протяг. Там спори йдуть, війна то чи теракт? І знов душа вдягає чорний одяг. Така сумна повістка наших днів Руйнує вщент всю силу твого духу, А від смертей й підступної брехні Хочеться вити й затуляти вуха. Чи хто з них брав до рук “Святе […]...
- Леся Українка – Калина Козак умирає, дівчинонька плаче: “Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!” – Ой, коли ж ти справді вірная дівчина, Буде з тебе на могилі хороша калина. “Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха, Щоб я мала червоніти серед мого лиха? Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада, Щоб я […]...
- Леся Українка – “О, як то тяжко тим шляхом ходити… “ О, як то тяжко тим шляхом ходити, Широким, битим; курявою вкритим, Де люди всі отарою здаються, Де не ростуть ні квіти, ні терни! Здалека вабить, мріє те верхів’я, Що так палає золотим пожаром! Непереможно прагну я поставить Там високо червону короговку, Де й сам орел гнізда не сміє звить! Як порива мене палке бажання Піти […]...
- Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!… “ Уста говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Так завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружньо руку, Чи […]...
- Леся Українка – Грай, моя пісне! Досить невільная думка мовчала, Мов пташка у клітці замкнута од світа, Пісня по волі давно не літала, Приборкана тугою, жалем прибита. Час, моя пісне, у світ погуляти, Розправити крильця, пошарпані горем, Час, моя пісне, по волі буяти, Послухать, як вітер заграв понад морем. Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая, – Вона не питає, куди вона […]...
- Леся Українка – L? gende des si? cles Здавен, було, марю: коли б мені сила, То я б у той храм таємничий вступила, Де світять крізь пітьму науки дива, Де людська не хилиться вділ голова, А гордо здіймається чоло думливе, Знаття свого певне, і ясне, й щасливе, Де ллється у душу величний спокій, Немов легендарний цілющий напій. Гадала: замкнуся у тиху кімнату, На […]...
- Леся Українка – Ангел помсти У темряві таємній серед ночі До мене часто гість непевний приліта, Він поглядом жахає і віта, Мов зірка Марс кривава, сяють очі. Всміхається мені страшний посланець, Я бачу в усміху ненависть і любов, На білих крилах червоніє кров, Мов на снігу зорі вечірньої багрянець. Він промовля мені слова страшні й великі, В руках палає меч […]...
- Леся Українка – “Хотіла б я уплисти за водою… “ Хотіла б я уплисти за водою, Немов Офелія, уквітчана, безумна. За мною вслід плили б мої пісні, Хвилюючи, як та вода лагідна, Все далі, далі… І вода помалу Мене б у легкі хвилі загортала І колихала б, наче люба мрія, Так тихо, тихо… Я ж, така безвладна, Дала б себе нести і загортати, Пливучи з […]...
- Леся Українка – Останні квітки Ох, розкрились троянди червоні, Наче рани палкі, восени, Так жалібно тремтять і палають – Прагнуть щастя чи смерті вони? Не осиплються тихо ті квіти, Не настане життя в них нове, Ні, ударить мороз до схід сонця І приб’є поривання живе. І зчорніють червоні троянди, Наче в ранах запечена кров… Ох, нехай же хоч сонця нап’ються, […]...
- Леся Українка – На пам’ять 31 іюля 1895 року Тепер прощай! Хто знає, чи надовго. Миг може, хутко будем походжати По горах київських та по гаях волинських, А може, поки зійдемося знову, Води багато утече з річок І сліз з людських очей. Хто теє знає? Колись я думала для тебе на прощання Увити гарне рондо чи сонет І рифмами уквітчати навколо, Немов гільце весільне, […]...
- Леся Українка – “Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила… “ Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила, Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей, А тепера я в тебе остатню надію вложила. О, не згасни, ти, світло безсонних очей! Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари В серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть, Вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе […]...
- Леся Українка – “Я знала те, що будуть сльози, мука… “ Я знала те, що будуть сльози, мука, Багато праці марної, дрібної, Невидної і часто, дуже часто Даремне вжитої. Не тільки надгороди За все те я не жду, а ледве-ледве Від власного картання захищаюсь І ледве стримую докори свого серця За те, що завинила без вини. Коли часами в сутіні щоденній Яскрава квітка щастя процвіте, Її […]...
- Семенко Михайль – Тіні забуті Хмари над лісом пливуть в далину, Вітер свистить свою пісню сумну. Чую в тій бучі забуті слова, Часу далекого мла вікова. В річці над лісом тим плесо чорніє. Млин розвалився, в воді сутеніє. Чую я пісню – тужне голосіння, Скрізь розлилося таємне зомління. Що то за тіні? В час опівночі В небі я бачу заплакані […]...
- Леся Українка – “Люди бояться вночі кладовища… “ Люди бояться вночі кладовища, Жаских казок і непевних примар, Страшно і вдень їм сумних катафалків, Чорної ризи, і ладану, й мар. Я не боюся того, тільки смутно Поглядом поїзд сумний проведу; Любії тіні мене проводжають В час, коли я з кладовища іду… Я не боюсь їх, я з тугою руки Вдень і вночі простягаю до […]...
- Леся Українка – Голосні струни ( Нарис ) … І fiori nati dal mio cor, I versi che pensavi, ma che non scrissi, Le parole d’amore che non ti dissi. Stecchetti [Квіти, що народились в моєму серці, Вірші, що їх я придумав, але не написав, Слова кохання, що їх не сказав тобі. Стеккетті (італ.). – Ред.] Коли вона йшла вулицею, […]...
- Леся Українка – “Ти хотів би квіток на дорозі моїй?” Ти хотів би квіток на дорозі моїй? Нащо сипати їх попід ноги? Хай живуть вони в ніжній красі чарівній, – Я сама їх знайду край дороги. До маленьких, низеньких сама нахилюсь, До високих очима докину, Обережно та ніжно лицем притулюсь, Стрівши в білім убранні тернину. Будуть шарпати одіж суворі гілки І скривавлять колючками руки, Та […]...
- Леся Українка – “Якби вся кров моя уплинула отак… “ Якби вся кров моя уплинула отак, Як сі слова! Якби моє життя Так зникло непримітно, як зникає Вечірнє світло!.. Хто мене поставив Сторожею серед руїн і смутку? Хто наложив на мене обов’язок Будити мертвих, тішити живих Калейдоскопом радощів і горя? Хто гордощі вложив мені у серце? Хто дав мені одваги меч двусічний? Хто кликав брать […]...
Сочєнєніє на тему краса природа.