Сентименталізм


Сентименталізм (фр. sentimentalisme, від sentiment – почуття, чуттєвість, чутливість) – напрям у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., що розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. С. отримав свою назву за твором англійського письменника Л. Стерна “Сентиментальна подорож” (1768), невдовзі запанував і в інших жанрах – епістолярних романах, мелодрамах, пасторалях тощо. Тогочасне письменство відкрило здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань. Значними явищами цього напряму вважаються “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо (Франція), “Памела, або Винагороджена цнота” С. Річардсона (Англія), “Страждання молодого Вертера” Й.-В. Гете (Німеччина), “Бідна Ліза” М. Карамзіна (Росія), “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненка та ін. При цьому С. як напрям слід відмежовувати від сентиментальності як пафосу, що була притаманна письменникам різних епох. Цей пафос особливо характерний для схильної до емоційного “кордоцентризму” української ментальності, що засвідчує фольклор, передовсім народна пісня (“Та забіліли сніги”, “Ой матінко-зірко”, “Та нема в світі гірш

нікому” та ін.), що вплинула і на пісні літературного походження (“Гуде вітер вельми в полі”, “Коли розлучаються двоє” тощо). Тож не дивно, що С віднайшов в українській літературі сприятливий грунт. Започаткований І. Котляревським (“Наталка-Полтавка”), він одразу став панівним явищем, що найяскравіше розкрилося у творчості Г. Квітки-Основ’яненка (“Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Козир-дівка”, “Щира любов” та ін.), де змальована галерея шляхетних, мрійливих, душевно замилуваних, морально цнотливих. персонажів, що втілювали ідеалізовану душу * простолюду. С, що спирався на фольклорну літературну традицію зображення позитивного героя – носія вроджених високих етичних якостей, – укрупненим трактуванням чуттєвого світу багато в чому спричинив появу романтизму, однак не виявив різкого протиставлення класицизму та Просвітництву, як той же романтизм, був близьким до “просвітницького реалізму”. Інерція С. в українському письменстві, опертому на основи ментального, світосприймання нації, спостерігалася не тільки у XIX ст. ( “Люба-згуба” Ю. Федьковича, “Швачка” (“Рученьки терпнуть, злипаються віченьки… “) П. Грабовського та ін.), а й у XX ст. (Марія Проскурівна – “Пані писарівна”, “Од сіна до соломи”, “Уляся”), своєю надмірною чутливістю спаралізувала волю до життя, перетворилася на один із прикрих компонентів так званої неповноцінної “малоросійщини”, проти якої повстали І. Франко, Леся Українка, представники “розстріляного відродження” та “празької школи”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Велика поезія володимира сосюри.
Ви зараз читаєте: Сентименталізм