Тарас Шевченко – Катерина (АНАЛІЗ)

Аналіз твору

Тараса Шевченка “Катерина”

1839 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: соціально-побутова поема.

Провідний мотив: зображення трагічної долі жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві.

Головні герої: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван.

Сюжет твору: кохання Катрі з офіцером – від’їзд москаля – народження нешлюбного сина – вигнання батьками дочки з дому – поневіряння Катрі на чужині – зустріч із москалем Іваном – самогубство героїні (в епілозі – сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком).

Про твір: у своїх творах Т. Шевченко втілює Україну в образі саме жінки. Поет усвідомлював, що Бог зможе порятувати те суспільство, яке духовно зростає. Так зростає, еволюціонує жінка в поемах “Катерина” (1838), “Наймичка” (1845) й “Марія” (1859). Зверніть увагу на слово “еволюціонує”, воно означає передусім удосконалення. Поеми написані на різних етапах творчості, тож у них по-різному втілено й жіночі долі: романтично – у поемі “Катерина”, реалістично-побутово – у “Наймичці”, із символічним узагальненням – у поемі “Марія”.

Поему “Катерина” Т. Шевченко написав у двадцятичотирьохрічно-му віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки

поетові був близький своїм трагізмом: багатостраждальною була доля його матері, яку “у могилу нужда та праця положила”, і рідних сестер, у яких “у наймах коси побіліли”.

Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатчен-ка в умовах тогочасного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжували позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки. Однак не Шевченко – він не тільки не цурається зганьблених жінок, а й стає на їхній захист.

Щирість почуттів Катерини тонко підкреслена в сцені зустрічі героїні з офіцером-кривдником: вона до останньої миті плекає надію на взаємне кохання, незважаючи на пережите: “Любий мій Іване!// Серце моє коханеє! // Де ти так барився?// Та до його… за стремена… ” У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида: “Дура, отвяжися!// Возьмите прочь безумную!”

У розпачі Катерина скоює страшний гріх – накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, а до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори на адресу нещасної жінки, навпаки – Шевченко її, грішну, жаліє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Тарас Шевченко – Катерина (АНАЛІЗ)