Володимир Сосюра – Марія

Задуманий вітер над городом віє,
Ідуть перехожі невпинним прибоєм,
І я поміж ними йду, повний тобою,
Горять ліхтарі, мов шепочуть:
“Маріє!..”

І солодко серце стискає і мліє,
Мов сон мені дивний, невиданий сниться…
І хочеться в небо злетіти, мов птиця,
Де блимають зорі далекі:
“Маріє!..”

І пісня в душі наростає і спіє,
Мов вирватись хоче нестримно на волю…
Весна вже прийшла, та дерева ще голі,
Й гілля наді мною шепоче:
“Маріє!..”

Десь море на півдні шумить і синіє,
Там даль не така, як у нас, на Вкраїні,
Стоять кипариси, стрункі і незмінні,
І хвилі під ними шепочуть:
“Маріє!..”

Іду, поспішає, мов крилами мріє
Зоря, перед мене в простори щасливі…
А губи шепочуть в блаженнім пориві
Для мене єдинеє ім’я:
“Маріє!..”

Ви зараз читаєте: Володимир Сосюра – Марія