Євген Маланюк – Степова Еллада

1.

Повіє вітер з Понту. Скитський степ
Прокинеться, зітхне, і буйна тирса
Зеленим морем знов на нім зросте,
І побіжать зелені хвилі.

Ширша

За синє море встане широчінь.

О земле вічна, ти – одна на світі! –
На небі – глибочіє древня синь,
Внизу – прозора велетенська тінь
Від хмари, що жене південний вітер.

І при балках оселі заквітчав
Вишневий цвіт, розквітлий снігом сонця,-
Твій шлюбний цвіт – та срібная парча…
І чорні очі ваблять крізь віконця.

Ой, вийди в сад, що бджолами бренить,
Поглянь: земля справляє з сонцем шлюби!
Та вдарить час. Мов меч, упаде мить,
І нікому тоді оборонить
Твою весну від вихору і згуби.

2.

А може, й не Еллада степова,
Лиш відьма й сотниківна мертва й гарна,
Що чорним ядом серце напува
І опівночі воскресає марно.

В безбожній церкві – шабаш, шум і шал.
Кувінька кнур. Хтось бреше песім писком.
В живуче тіло мертвая душа
Вступає знов. І – ось вона! Так близько!

Труна свистить, колуючн. А Вій
Залізні вже розплющує зіниці.
Півнів не чуть. І в мутній голові
Горить одне, що все це – ні! – не сниться.

3.

Кричу в туман, в цвинтарну млу,
Та – ненамарне. день настане,-
Жбурнуть в розжарену смолу
Зухвальця тіло окаянне.

Під гул дзвіниць, під гомін міст,
В ім’я краси, життя і ладу,
Високий виставлять поміст –
Навік четвертувати зраду.

І хоч рубати буде кат
Гидку потвору вже на – амінь,
Та довго ще живучий гад
Підскакуватиме шматками.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Євген Маланюк – Степова Еллада