Алла Вишня – Стоп’ятнадцятий дощ

Дія перша.
Стоп’ятнадцятий дощ з карнизу йшов якось по-особливому, зривав усмішки з облич похнюплених
Себе називаючи сірою зливою.
Дощ відкорковував смуток ночі,
Розливав його на дахи й у душі,
Обіцяв зникнути, та знов обіцянку порушив.

Дія третя.
Все той же дощ, події в другій дії опущено,
Про них трохи згодом згадається,
Знаки пропущено.
Коти засинали під ковдрами й мріяли,
Зірки не згорали, невинні ставали повіями.

Дія тринадцята.
Щаслива, як І саме число,
Людям з божевілля почав подобатись дощ,
Вони уявляють себе у довоєнному тоді ще гарному кіно
Ганяючи ослаблих птахів миру із пустотілих площ.

Дія друга.
Та, що прогавлена,
Вона не для випадкових осіб,
У ній хтось витер з душі іншу душу,
Два поділилось на якийсь неправильний дріб
І частина із цілого впала у кому. іншій частині байдуже.

Навіть якщо у п’єсі тринадцята дія буде фінальною
І дощ перетворить у себе тонка завірюха,
То для частини дробу, мабуть, буде фатальною,
Не тринадцята.
Дія друга.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Шинель роздум.
Ви зараз читаєте: Алла Вишня – Стоп’ятнадцятий дощ
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.