Амфіболія

Related posts:

1. Вірш Миколи Вінграновського – За гай ступило сонце, і пішло За гай ступило сонце, і пішло, І далину покликало з собою… В туман пірнає росяне село І повивається прозорою габою. В садах вечері: борщ або куліш… На крилах яблунь стомлені зірниці, І хтось питає тихо: земле, спиш? Уже спочила? дай води з криниці! І хтось питає, довго не вгава… Земля ж спочила тихо просто неба, […]...
2. Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
3. Транскрипція Транскрипція (лат, transcribe – переписую) – 1) спеціальний запис усного мовлення за допомогою відповідної системи знаків з науково-лінгвістичною метою; 2) система знаків, що застосовуються для точного відтворення усного мовлення. Т. фонетична – спосіб запису усного мовлення з метою точнішої передачі особливостей вимови звуків. Т. фонологічна – спосіб запису мовлення з метою визначення фонемного складу слів […]...
4. Твір на тему: Я слухаю джмелика (твір-опис окремих предметів у художньому стилі) Як приємно лежати в траві та слухати, що відбувається довкола. Ось далеко промчало авто. Десь угорі на дереві обізвалася синичка: цінь-цінь! Ніби каже: “Поглянь, я тут!” У траві, якщо лежати й уважно її розглядати, можна побачити безліч різних комашок, жучків, маленьких метеликів. Та раптом серед мовчазного трав’яного населення я почув дивний звук. Спершу подумав, що […]...
5. Тавтограма Тавтограма – див.: Алітераційний вірш, Алітерація, Анафора. Тавтологічна рима – римування одного і того самого слова, що не трактується як вада віршованого мовлення: І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки. Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Т. Шевченко). Т. р. спостерігається в деяких східних віршових формах (газель). Звертаються до […]...
6. Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
7. Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
8. Принеси води, юначе… – Анакреонт Принеси води, юначе, і вина подай швиденько І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись. Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо. Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом Давай пісню серцю милу. Про Ерота, що пов’язки із пахучих носить квітів, Пісню буду я співати: він володар над […]...
9. Сидить поет у мене в голові Сидить поет у мене в голові Сидить і пише про історії минулі Читає вголос І пише, пише по моїй літературі І хоче щось сказати той поет Які нікчемні і бездарні всі мої вірші Як засмердівся рими туалет Що чує запахи навозу на душі Шепоче тихо-тихо звуками у ніч І каже, що не слава і визнання […]...
10. Микола Вінграновський – дитиноньку мені носить Дитиноньку мені носить, Тихо плаче в ночі. Білий ранок рушник носить, Витирає очі. Витирає і не каже, Що сказати має. Де присяде, де приляже, Очі витирає. Ходять ночі без словечка, І дні не говорять. Виллялися з відеречка Із водою й зорі. Срібні кроки осокору Стихли біля тину. Рости, рости, сину, вгору, Виростай, мій сину. 1964...
11. Вірш Вірш (лат, versus – повтор, поворот) – 1) елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану. Приміром, у доробку В. Пачовського спостерігається такий випадок: Так ходила по алеї, та зайняти я не міг! […]...
12. Павло Мовчан – Біля дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, Де іскри святкують свою нетривалість, Блукаючий дим назустріч підводиться тихо, Високе полум’я, високий дим, і ми високі. Сягаємо один одного і рівність свою відчуваємо З березовим вітром, Що носить пригорщу солов’їв і не знає, Де їх посіять… Рівна земля під ногами – […]...
13. Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
14. Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “ Відкривши тихенько повітряні двері І звузивши очі, я в світло вступив: Літали ромашки легкі, білопері, Сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним – зелене; Сприймаючи світло, мій зір віддавав І смуток високий, і радість священну Так, ніби із мене ще хтось виглядав… Він світла боявся завжди, а сьогодні, Примруживши очі, так пильно […]...
15. Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
16. Дактилічна клаузула Дактилічна клаузула (грецьк. dactylos – палець і clausula – закінчення) – закінчення віршованого рядка, слова в якому мають наголос на третьому складі від його краю, збігається з дактилічною стопою, характерна для деяких поетів, зокрема для І. Багряного: “Гей, нема, нема. Тут страшна зима, / Мла, відчай і сон над оселями”, “Ой, летять два соколи з […]...
17. Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
18. Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
19. Асиндетон Асиндетон (грецьк. asyndeton – безсполучниковість) – будова переважно поетичного мовлення, з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу. Прикладів цього стилістичного прийому в українській ліриці достатньо: “Зимовий вечір. Тиша. Ми” (П. Тичина); “Зима. На фронт, на фронт!… а на пероні люди… ” (В. Сосюра); “Зціпив зуби. Блідий-блідий! / За байраком село палало. / Хтось […]...
20. Про зоряний Віз скорочено – Міфи та легенди українців Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях. Одна вдова захворіла без води. Тоді дочка, щоб урятувати матір взяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому. Аж тут назустріч один спраглий чоловік, що помирав без моди, а за ним другий, третій… […]...
21. Ліна Костенко – Гроза проходила десь поруч Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім. Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін. Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі. Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі. Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім. Гроза погримувала […]...
22. Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування: Був такий день, Коли не можна нічого тягти з […]...
23. Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, Хтось пір’я надмухав у щілини віч, Хтось стежку промів од книниці до ганку Та вибілив крейдою діл та лежанку… І рясно на шворку знизав снігурів, І висмикав дим нитяний з димарів… В забутім відрі було льоду кружальце, В щілинах очей – невида-невидальце, І стежка текла від криниці в […]...
24. О земле втрачена, явися!.. – Василь Стус О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурове простелися, Пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, Росою згадок окропи, Віддай усеблагій покуті І тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких пожиттєвих ерах Мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, Де чорне вороння лісів? […]...
25. Алла Вишня – Старий водій автобуса не курить сигарет Старий водій автобуса не курить сигарет, Він їде потихеньку й завжди зітхає тяжко, Шукає у автобусі знайомий силует І носить він штани лиш на товстих підтяжках. Водій киває сивістю всім пішоходам вулиці, І тихо посміхається до діток до малих, І зразу ж як дверцята автобусні розтуляться Бажає дня хорошого для добрих і для злих. Водій […]...
26. Діалогічне відношення Діалогічне відношення (англ. dialogical relation) – базове явище у сфері спілкування і художньої літератури, яке виникає між окремими висловлюваннями, що або належать різним суб’єктам мовлення, або існують всередині висловлювання між його складниками чи елементами композиції, за умови, що вони мають самостійне значення в позиції, яку займають у цілісній структурі вислову і до якої можна якось […]...
27. Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
28. Слово-привид Слово-привид – слово, що виникло внаслідок неправильно прочитаного певного тексту, чиєїсь помилки на письмі чи вигадки. Термін запровадив І. Качуровський. Так, М. Хвильовий, проголошуючи “азіатський ренесанс”, вигукував: “Гряде новий Рамаян!” Очевидно, йшлося про головного персонажа пам’ятки індійської літератури “Рамаяни” – Раму. У перекладі поезії Ф.-Г. Лорки, зробленому М. Лукашем, були такі рядки: Як змилить мило […]...
29. Тетяна Гапонюк – Яскраве сяйво в обіймах ночі Яскраве сяйво в обіймах ночі, І ми в той час не зімкнули очі, Які зловили те світло фари, Ідемо вулицями, мов примари. Твій ясний погляд тепер тьмяніє, І я любити більше не вмію, Не вмію мріяти і обіцяти, Тепер так мало є що сказати. Немає вітру, тут надто тихо, О ні, не треба нам цього […]...
30. Леся Українка – “За горою блискавиці… “ За горою блискавиці, А в долині нашій темно. У затоці чорні води Плещуться таємно. Блискавиця в небі лине, А в затоці потопає, В чорний гріб вода понура Ясную ховає. Аж тоді скориться світлу Темноводная затока, Як звоює небо ціле Буря ясноока, Як прониже блискавиця Води срібними мечами І на саме дно загляне Бистрими очами. Аж […]...
31. Парцеляція Парцеляція (фр. рагсеllе – частина) – фігура мелодики мовлення, в якій частини єдиного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення (на письмі – розділовими знаками): Дві паралелі, два меридіани – І от квадрат. Живи. Твори. Вмирай (Є. Плужник)....
32. Вірш Пала Тичини – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
33. Епітет Епітет (грецьк. epitheton – прикладка) – один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. Як Е. переважно вживаються прикметники (д. Чередниченко: “Покличу тебе / до зеленого шлюбу”), переводячи свої другорядні лексичні значення на […]...
34. Андрій Малярик – У кожного птаха є своя̀ пташка У кожного птаха є своя̀ пташка, У гордого во̀вка – вовчиця. У когось, мабуть, є улюблена чашка, У кожного пана – цариця. У ста̀рого дуба є довге коріння, У озера тихе є дно. У квітів тако̀ж є дрібненьке насіння, У жита – пахуче зерно. У кожної матері – любляча донька, У тата – коханий синочок. […]...
35. Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
36. Життя летить Життя летить, години мимоволі Підносять крила вверх і тихо вниз, Чи хтось із нас бажав такої долі!?? На кожного чекає свій сюрприз… Ти зводиш свої мрії в нескінченність, Ти прагнеш мати те чого не мав, Ти оптиміст в реалі песимізму, Мов спати з тим кого ти не кохав.!! В твоїх очах нема усіх моралей, Ти […]...
37. Семенко Михайль – Настрій Зміяться змії рівнобіжно. Навколить мла. Побіг експрес. За ним я мчу безшумногнівно І чуда жду з брудних небес. Ліхтарить світло. Блещуть змії. Зникають вогники у млі. І сльозять тихо мої вії, Бо мало місця на землі! 31. III. 1914. Київ...
38. Еколалія Еколалія (ісп. ecolalia – відлуння) – деформоване мовлення, що полягає у мимовільному повторенні звуків, складів, слів. Трапляється у малих дітей та в людей, схильних до затинання. У літературі Е. вживається як стилістичний прийом: “десь надходила весна. – Я сказав їй: “Ти весна!” (П. Тичина)....
39. Евритмія Евритмія (грецьк. eurhythmia – ритмічність, милозвучність) – гармонійна плавність ритмічної організації поетичного мовлення, породжена як вимогами віршової фоніки, так і евфонічними принципами української мови. У віршуванні вживається на противагу аритмії (див.: Віршовий розмір, Фоніка): “Неначе ляля в льолі білій” (Т. Шевченко)....
40. Павло Мовчан – Нічний гість (Балада) З губ знявши усміх, мов каблучку, Він без потайності сказав, Що вчора селезнем літав, Та хтось в крило йому улучив – Бо раптом рану показав… Та ще додав, що він – криниця, Та хтось прийшов води напиться І джерело замурував… – Нутро замкнуло крові краплю… – При сухорукому багатті Криниця пригадалась раптом, З якої води […]...