Дактилічна клаузула

Related posts:

1. Дактилічна рима Дактилічна рима – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю, нагадуючи за побудовою стопу дактиля. І. Качуровський називає д. р. пропарокситонною), вважаючи її генетично позаукраїнською, хоча вітчизняні фольклорні джерела (фрагменти дум) спростовують такі припущення (“Плач невольників”: “Там багато війська понаджено: По два, по три укупу посковано, / По два […]...
2. Гіпердактилічна клаузула Гіпердактилічна клаузула (грецьк. hyper понад і daktylos – палець; clausula – закінчення) – закінчення віршового рядка, слова в якому мають наголос на четвертому, п’ятому, навіть шостому складах від краю, починаючи з останнього (інтонаційного) наголосу. Не часті випадки Т. к. трапля; у доробку П. Тичини: “Не дивися так привітно, / Яблунено цвітно”, “день біжить, дзвенить-сміеться, / […]...
3. Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
4. Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
5. Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
6. Іван Франко – “дивувалась зима… “ Дивувалась зима Чом се тають сніги, Чом леди присли всі На широкій ріці? Дивувалась зима: Чом так слабне вона, Де той легіт бересь, Що теплом пронима? Дивувалась зима: Як се скріпла земля Наливаєсь теплом, Оживає щодня? Дивувалась зима: Як посміли над сніг Проклюнутись квітки Запахущі, дрібні? І дунула на них Вітром з уст ледяних, І […]...
7. Володимир Лучук – Тепловоз Чи літо, чи осінь, Весна, чи зима, А для тепловозів Різниці нема: Летять тепловози На захід, на схід – Махає рукою Їм Ростик услід. Бува, як до них Не виходить хлопча – Чогось машиністам Не вистача: Гудок голосисто На цілу округу Привіт посилає Маленькому другу!… Як виросте Ростик – Крізь хуги й морози Водитиме вміло […]...
8. Христина Головко – Затулити снігом усі чорні діри Затулити снігом усі чорні діри, Забілити снігом усе чорне зло, Наче скоч прилипають до шкіри Ті хвилини, де нам всеодно Затулити снігом усі чорні діри, Затопити підлість, і її прогниле дно Посмішки летять у мить зневіри І суцільною ніччю буде зима – всеодно Затулити снігом усі чорні діри, Залити в вени твої вино Хай зимує […]...
9. Кватерна Кватерна (лат. quattuor – чотири) – своєрідність римування, де два тривірші мають по четвертому рядку, які також об’єднані римою. Кватернарне римування має такі різновиди схем – прямий (ааабвввб), обернений (абббаввв), кільцевий (абббввва)- Про неї, про колискову, а Про материнську мову, а Я думаю знову й знову… а Без неї в душі зима, б Без неї […]...
10. Павло Мовчан – дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки впали, ніби бренькіт, Упали так, як кінь з тремтливих ніг. І відізвався голосом тоненьким Гарненний день і тлустий, тлустий сніг. І було дивно (навіть смішно стало): Товстезний сніг, а голос […]...
11. Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
12. Павло Мовчан – Шовки Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповити Попалені горбки, пощерблене чоло. І пензель золотий відновлює на плитах Затерті імена і вибите число. Та падає листок і закрива століття,- Утворений провал їх миттю поглина. І промінь, наче перст, пронозить верховіття, І кам’яні карби промацує до дна. Зусилля твоїх рук чогось на світі варті? Де камінь родовий, де […]...
13. Герасим’юк Василь – Йде мати і дитя несе Йде мати і дитя несе, Ховається в дорозі. Її під зорями спасе Короткий сон у стозі. Якраз під зорями Різдва Я – стіг сухого сіна. Овеча тепла голова, Повисмикавши зліва Найтонші стебла золоті Дитину гріє, лиже. Я тут поліг. Я – сіна стіг. Зі мною веселіше....
14. Ольга Анцибор – Невідправлений лист (переклад з Андрея дементьева) Твоїм сльозам довіри вже нема, Твої слова у спогади відходять, І тільки там тепер їм є ціна, Бо в серці вони місця не знаходять. Твоїм очам довіри вже нема, Як бути душам, тугою прошитим, І хоч пройшла вже не одна зима, Я залишаюсь віч-на-віч з прожитим....
15. Микола Вінграновський – Вже ночі під листопадом ночують Вже ночі під листопадом ночують, Примерзла опустилася латать, І щуки воду слухають – не чують, І снігурі поміж сніжинами летять. Сміється заєць з морквою за вухом, Зеленим носом ловить сніженя… І пахне шишка біля себе сухо, І степ лежить від мене – до коня… Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком, Двадцятим віком почнемось – нема!.. Учоренько […]...
16. Гей, видно село (народна пісня) Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Приспів: Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха, гей! Дівчино, рибчино, чорнобривко моя, Вийди, вийди, подивися чимскоріше до вікна, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Гей, видно село, широке село під горою, […]...
17. Анна Багряна – душі дерев У задумі ліси і холодні колоди, Що оселями стали Для заблуканих духів… Вічні душі дерев, Які порубали Дужі сонячні душі, Дужі сонячні руки… Вони ходять самі І блукають укупі, І ховаються там, Де лукавлять криві… Вічні душі дерев, – Такі непідкупні І живі…...
18. Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “ Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, Судомлячи гілки, розчахнута верба, І срібний літачок у небі ледве мріє, І ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній струні, по променю тонкому Зісковзує униз не пташка, а сльоза. Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому, І покотилась вниз запалена сльоза. На шибці товща скло від краплі. […]...
19. Борис Грінченко – Сорока Покинувши ліси свої, Сорока в город полетіла. Там по садках тинялася без діла, Довгенько по гаях не бачено її… Всі думали: пропала Білобока,- Аж ось – сусіль!1 – вернулася Сорока! Вернулася і зараз крик такий Вона зняла, що ліс озвавсь луною: “Сюди! сюди! злітайтеся мерщій! Послухайте! до вас я з новиною!” От стрепенувся ліс, летять […]...
20. Борис Грінченко – Зима Зима навкруг… давно вже час Весні веселій розцвітати, А все мороз ще давить нас І не пуска з сумної хати. Зима навкруг… І де давно Вже пахнути повинні квіти, Там сніг лежить, як полотно, І сонце ще й не дума гріти. Зима навкруг… Якби не знав, Що мусить же весна ще бути, – Давно б […]...
21. Тарас Шевченко – Минули літа молодії Минули літа молодії, Холодним вітром од надії Уже повіяло. Зима! Сиди один в холодній хаті, Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись. Нема, Анікогісінько нема! Сиди ж один, поки надія Одурить дурня, осміє… Морозом очі окує, А думи гордії розвіє, Як ту сніжину по степу! Сиди ж один собі в кутку. Не жди весни – […]...
22. Горобці да вишня – Гребінка Євген Глянь, мянь, летять, да їх летить чимало, Куди оце летятьь з осели Гарвбці? Дивлюсь, у сад, побрались ївалодці. На Вишеньці їх сеть-то насідало, І бенкезараз підняли; Цвірінькають, джеркочуть, знай, на Вишні Із ранку самого до пізньої пори, Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі, Що Вишеньці моїй предобре у саду, Що їй превесело, […]...
23. Христина Головко – Навшпиньки підкрадається зима Навшпиньки підкрадається зима І стукає в мої ворота Мої думки а їх – катма Сідають ввічливо – навпроти Ми п’ємо час із ситця тканий І перечитуєм листи – Моя душа порти гаваней Де втоптані твої сліди Нашіптує зима минуле Гортає пам’ять як альбом Вже давно стара й сутула Покрита спогадів рядном Мої слова вітри без […]...
24. Ілля Манченко – Пожовклий лист летить самотньо з гілки Пожовклий лист летить самотньо з гілки, Холодний дощ пронизує наскрізь, З’явилась і сховалась швидко білка, Із шолудем на дерево шмигик. Трава пожовкла, небо темно-сіре, З листками грає вітер в піддавки, Розкрили хмари свої руки-крила, Й летять, летять по небу як птахи....
25. Дмитро Загул – “Понад пожовклим очеретом… “ Понад пожовклим очеретом, Високо в хмарі, верх землі, В далекий край повільним летом Летять журливі журавлі. Летять довгенькими ключами Понад розлогими ріллями… Кру-кру, кру-кру! В далекий край, в чужу землю… Ключами, довгими рядами Понад широкими землями Підняли лет легеньких крил… І в бога просять тільки сил, Щоби щасливо долетіти За море – там, до свої […]...
26. Юрій Федькович – дезертир Ой сів же він при столику, При світлі думав, Писаннячко дрібнесеньке, А він го читав. Писаннячко дрібнесеньке, Листочок – як сніг; Склонив же він головоньку К столові на ріг. “Ой ненечка старенькая Ми пише в одно, Що там зима тяженькая, А їй студено; Нема, нема єї кому Врубати дрівець, Бо їй синок один в дому,- […]...
27. Дмитро Павличко – На олімпійськім стадіоні На олімпійськім стадіоні Всі. Ні не всі! Чечні нема, Вона при броні в обороні Свободи, бореться сама, Волає цілий світ кричма І задихається при сконі, А світ – скала глуха й німа! Від крові гори там червоні, Там трупи купами! Чума Прийшла туди в старій короні Царів московських недарма… А тут знамена мчать, мов коні, […]...
28. Павло Мовчан – Зима поета Пам’яті П. Тичини Відчиняються двері: білих птиць білий вир; В тебе птиці сидять на руках і на віях; Білопташшя ув очі тобі хтось навіяв, – Як воно розшугалось довкруж голови! Примостився край столу… а птиці із рук, На краєчку зажури… а птиці додолу. Сам стаєш білим птахом, і криляний рух Переходить в круте лопотіння поволі. […]...
29. Мозолевський Борис – Зимовий етюд з горобиною Відбунтували, відлюбили, Все розгубили на бігу. Останні грона горобини Горять на білому снігу. Так первозданне, так світанно Зачарувала слід зима. – Озвись! – кричу тобі.- Кохана! Озвись!! – А голосу – нема....
30. Богдан Лепкий – де єсть твій дім, твій тихий дім? “де єсть твій дім, твій тихий дім? Скажи, мій любий брате… ” – “Ударив нагло ясний грім, Спалив мій дім, звалив мій дім, Нема де зимувати”. “де твоя жінка, діточки, Де вірна челядина?” – “Он бачиш тії могилки? Скиглять вітри, летять галки, Оце моя родина”....
31. Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем […]...
32. Гей, видно село (скорочено) – Лепкий Левко Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле. Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Приспів: Ха-ха, ха-ха. Ха-ха, ха-ха, ха-ха, гей! Дівчино, рибчино, чорнобривко моя, Вийди, вийди, подивися Чимскоріше до вікна, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Гей, видно село, […]...
33. Герасим’юк Василь – Верхи й ліси вже хтось нашепотів Верхи й ліси вже хтось нашепотів Своїми віршами… Не шумом вічним Я сповнений, а спійманий на відчай Незнаним гулом і слідами слів. Його не чую ще, але гілки Уже відхилені – пройшов між ними. Ми ще не вороги й не побратими. Стежок нема ще в нього. Навпрошки Ось повійнуло – по душі якраз! Ще перед […]...
34. Ірина Саковець – долаєш дикі гребні хвиль Долаєш дикі гребні хвиль, А я в’яжу зимові светри. У тебе сонця кілька миль – У мене снігу кілометри. Розріже океан пряма, Аби з’єднати нас на карті. Зима, зима… Мете зима Дрібного суму цілі кварти. Була весна, росла трава. Було, було… Не повернути. Печале, линь! Коли жива – Ще буде щастя сотні фунтів. Береться ожеледь […]...
35. Зачарована десна (народна пісня) Розшумілись луги Рясними калинами, І верби старі В задумливих снах. Де ходили з тобою Крутими стежинами, Рідним маревом хвиль Чарувала нас тиха десна. Вечір кликав дівчат Далекими зорями, З долин і дібров Пливла сивина. І співала про щастя Ночами прозорими Світла юність моя, Зачарована тиха десна. Промайнули літа Вітрами суворими, Вогнями калин, Як мрія ясна. […]...
36. Микола Луків – Весна Весна. Квітують вишні у саду. Прийшла пора свята, благословенна. Люблю тебе, красиву, молоду. Кохана, Наречена. Спливли вінки Купала по річках, Війнуло літо духом рути-м’яти. Люблю тебе із сином на руках, Дружина, Мати. Минуть поволі осінь і зима, І знову світ засвітиться в онові. Нічого в ньому кращого нема Од вірності, Любові. Нема. Не буде. Зроду […]...
37. Микола Руденко – дніпро взимку Нема дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм взялись. Там, де гойдались гори-хвилі, Курей селянських патра лис. Він озирається зловтішно: Ось що накоїла зима. Йому і боязко, і смішно: Де ж той дніпро?.. Нема, нема. В снігах немов […]...
38. Твір на тему: Як з’явилися проліски? (власна легенда) Розказують старі люди, що в давнину зима була дуже люта. Щороку Весна виходила на двобій із нею, але часто Зима перемагала, і тоді панувала увесь рік. І одного разу люта Зима знову взяла верх над ніжною Весною, закрила її в темниці і сказала: “Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли станеться диво – посеред снігу зацвітуть […]...
39. Агатангел Кримський – У горах ліванських Скали… Кедри… Скоро й вечір. Я сумна стою. В’ється стежка… Ох!.. чи йтиме ж Той, кого люблю?.. Тінь в долинах… Верхогір’я Наче золоте… Гасне сонце… Тоне в морі… Любий! де ж ти?! де?! Впала ніч… Шакали виють… Вітер… Мов зима! Я всі очі прогляділа, – Милого нема! 1897...
40. Антитеза Антитеза (грецьк. antithesis – суперечність) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! – Що тепер всім воля, Врізала вам поля, В головах тополя, А голів нема! (П-Тичина). Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, […]...