Діалектизми

Related posts:

1. Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються […]...
2. Хрестоматія Хрестоматія (грецьк. chrestоs – корисний і mаnthano – вивчаю) – навчальна книга, укладена із систематично підібраних матеріалів – художніх, публіцистичних, наукових творів або їх уривків. Різновидом X. є читанки. Класичні взірці таких X. – книги К. Ушинського “Рідне слово” і “дитячий світ”. до X. прилягають також антології, які впорядковуються з відмінною метою...
3. Транскрипція Транскрипція (лат, transcribe – переписую) – 1) спеціальний запис усного мовлення за допомогою відповідної системи знаків з науково-лінгвістичною метою; 2) система знаків, що застосовуються для точного відтворення усного мовлення. Т. фонетична – спосіб запису усного мовлення з метою точнішої передачі особливостей вимови звуків. Т. фонологічна – спосіб запису мовлення з метою визначення фонемного складу слів […]...
4. Символізм в літературі Символ – (від давньогрец. Symbolon – знак, прикмета) – багатозначний алегоричний образ, заснований на подобі, схожості або спільності предметів і явищ життя. У символі може бути виражена система відповідностей між різними сторонами дійсності (світом природи і життям людини, суспільством і особистістю, реальним і ірреальним, земним і небесним, зовнішнім і внутрішнім). Символ тісно пов’язаний за походженням […]...
5. Інверсія Інверсія (лат. inversio – перевертання, переставляння) – одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: “Умовляють серця перебої” (В. Еллан) – тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова “серця”. І. вживається переважно в […]...
6. Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
7. Ономастика, або Ономатологія Ономастика, або Ономатологія (грецьк. оnоmа – ім’я та logos – поняття, вчення) – наука про прізвища й імена. 0. у художніх творах почасти вживається як стилістичний засіб для глибшого розкриття їхнього ідейного змісту. Таке функціональне призначення мають, скажімо, прізвища багатьох персонажів у драмах І. Карпенка-Карого: Калитка (“Сто тисяч”), Пузир (“Хазяїн”)....
8. Сатиричне зображення стяжателів, експлуататорів, міщан у п’єсі “Хазяїн” (6 варіант) У листі до сина Івана Карпенко-Карий писав: “Хазяїн” – зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної мети. Стяжання для стяжання”. Таким способом драматург сам визначив ідею своєї сатиричної комедії. Сатира пронизує всю п’єсу: вона наявна в зображенні головного героя – капіталіста-мільйонера Терентія Пузиря, а також його підручних – Феногена і Ліхтаренка, в змалюванні […]...
9. Сучасна українська література, її особливості Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати “провінційність”, “окремішність” нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально […]...
10. Літературознавці про значення творчості Шевченка Літературознавці про значення творчості Шевченка Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової українсь кої літератури. Хоча деякі тенденції її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменників, саме Шевченко перетворив українську літературу на явище літератури всесвітньої, його творчий геній ніби подолав звичні кордони. Саме в його творчості найповніше розвинулися засади, що згодом стали […]...
11. Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
12. Каталог Каталог (грецьк. katalogos – список) – систематичний перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення їх розшуку. В бібліотечній практиці складається з метою інформування про фонди даної бібліотеки і сприяння їх використанню. Розрізняють К. алфавітний, генеральний (центральний), службовий, спеціальний, предметний, систематичний, читацький. Зведені К. охоплюють фонди кількох бібліотек з метою кооперування зусиль […]...
13. МАРС – Літературне угруповання МАРС (МАЙСТЕРНЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО СЛОВА) У МАРС (Майстерню революційного слова) було реорганізовано 7 листопада 1926 р. літературне об’єднання “Ланка”. Метою організації було об’єднання революційних письменників і критиків Києва, а завданням – боротьба з графоманством і зарозумілістю в літературі. Покладаючи в основу своєї мистецької праці “засади комуністичної партії”, МАРС надавала своїм членам права використовувати різні літературно-художні засоби. […]...
14. Полісемія Полісемія (грецьк. polysemos – багатозначний) – багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Наприклад, слово “драматургія” означає: 1) драматичне мистецтво; 2) : сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи; 3) теорія побудови драматичного твору. Розвиток П. відбувається здебільшого на основі подібності або суміжності предметів чи явищ, які називаються […]...
15. Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
16. Деідеологізація Деідеологізація – процес вивільнення громадського життя, гуманітарних наук, літератури та мистецтва з-під засилля ідеології. Теорія д. має сенс, якщо ідеологію розуміють як сукупність ідей, вигідних певним групам людей, панівним верствам, як засіб маніпуляції масами, або в тому разі, коли насильно нав’язують людям якусь одну систему ідей, переслідуючи ідейних опонентів. Особливої шкоди було завдано українському письменству […]...
17. Ампліфікація Ампліфікація (лат. amplificatio – збільшення, розширення) – стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів – синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо. Наприклад, А. у творах У. Самчука: “Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла – гаряча, гнучка, тріпотлива… “; “Зовсім темно, хоч око виколи… “; “Жолобецький […]...
18. Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
19. Внутрішній монолог Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м. набирає все більшої ваги у творах українських письменників кінця XIX – початку […]...
20. Ідіолект Ідіолект (англ. idiolect, від грецьк. idios – свій та dialectos – розмова, говір, наріччя) – індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. І. як мовна характеристика особистості не тільки окреслює особливе, а й розкриває розмаїті аспекти мови як загальнонаціонального феномена, її невичерпний потенціал. Літературний І. в сучасній […]...
21. Сфрагіда Сфрагіда (грецьк. sphrаgis – карб, печатка) – згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі. Відома з античної доби (“Так сказав Фокілід”), але перетворена на обов’язковий атрибут у класичних арабських та тюркомовних літературах (“Пам’ятай, Махтумкулі, / Що ти гість на цій землі”). Прийом С. використовують й українські поети: Антонин був хрущем і жив колись […]...
22. Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? I. Шевченко – визначна постать в українській літературі. (Майстер художнього слова, справжній патріот, син України.) II. Актуальність творчості. (Теми, порушені в творах, будуть існувати завжди; багатий світогляд.) III. Шляхи використання досягнень Шевченка. (Рядки з творів як епіграфи до власних творів; наслідування Шевченкових традицій; праці Шевченка, присвячені […]...
23. Спільне й відмінне в романах “Вершники” Ю. Яновського та “Тронка” О. Гончара “Вершники” Ю. Яновського “Тронка” О. Гончара Спільне Порушення важливих суспільно-політичних і морально – етичних проблем. Через обидва романи проходить уславлення творчої праці людини, несумісність творення й руйнування В обох творах – гуманістичне розв’язання проблеми війни й миру. І хоч у романі Яновського – класова боротьба, а в “Тронці” – мирне будівництво, твори обох письменників наснажені […]...
24. Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
25. Кульмінація Кульмінація (лат. сulmen – вершина) – момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв’язка. Термін “К.” використовується при аналізі сюжету епічного, драматичного та ліро-епічного твору. Кульмінаційні моменти притаманні й ліричним творам. К. виразніша у художніх текстах, де головна увага автора зосереджена на вчинках головного героя, […]...
26. Прислів’я та приказки у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли… “ Пісня, казка, приказка, мов ті муровані склепи-схованки багато ховали в собі його (народу) сліз, його таємних надій, думок. Панас Мирний “У кожній роботі велику вагу має не тільки її зміст, а й те, як той зміст вироблено”, – писав Панас Мирний, маючи на увазі насамперед літературну творчість. Він був не лише першовідкривачем соціально-психологічної великої прози […]...
27. Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
28. Аланакара Аланакара (санскр. – прикраса) – система стилістичних правил в індійській літературі, розрахована на посилення художньої виразності, особливо в поезії. Розроблялася в поетиках Бхамахи, демдіна, Убхата (VIII-IX ст.), мала два різновиди: 1) шабдаланкара, що стосувалася художньої форми та ритмомелодики; 2) арталанкара, що спрямовувалася на збагачення змісту тропами....
29. Твір на тему: Мандрівка в минуле. Національний одяг Національний одяг – це мистецтво, що тісно поєднане з побутом народу, його звичаями, традиціями. Хоч наш народ і був під чуженецьким пануванням, все рівно він зберіг національний одяг як символ, що його він проніс через всі віковічні страждання й утиски. Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду. Національне […]...
30. Артурівські легенди Артурівські легенди – народні легенди кельтів Уельсу, які започаткували низку поетичних творів. В їх осередді – образ Артура, одного із бриттських королів (V-VI ст.), які боролися проти англосаксонських завойовників. Історичного Артура згадують кельтські та бретонські барди, починаючи з VIII ст., в “Історії королів Британії” (близько 1137) латинського хроніка Гальфріда Монмаутського. Перекази про ідеалізованого Артура та […]...
31. Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
32. Естетичний смак Естетичний смак – здатність людини до миттєвої оцінки дійсності, творів мистецтва крізь призму естетичних категорій і власного досвіду. Е. с. спрямовується естетичним ідеалом людини та її потребами, виявляється в конкретних актах естетичного сприймання і часто супроводжується інтуїтивним осяянням. Людина з розвинутим, сформованим Е. с. здатна самостійно орієнтуватися в мінливому світі художньо-естетичних цінностей, помічаючи серед них […]...
33. Епітет Епітет (грецьк. epitheton – прикладка) – один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. Як Е. переважно вживаються прикметники (д. Чередниченко: “Покличу тебе / до зеленого шлюбу”), переводячи свої другорядні лексичні значення на […]...
34. Екранізація Екранізація (від. фр. есran, букв.: заслін, ширма) – відтворення засобами кіно і телебачення творів іншого виду мистецтва (літератури, театру, в т. ч. опери, балету). Зводячись довгий час до ілюстрації, “живих картин”, навіяних сюжетом відомих творів, Е. поступово набуває все більшої глибини інтерпретації літератури та художньої самостійності. Витлумачення стає незрідка полемічним (фільм “Євангеліє від Матвія” П. […]...
35. Твір на тему: Використання вільного часу Вільні години… їх використовують по-різному. Одні ганяють у футбол, інші збирають фотографії кумирів, треті вчаться й читають книги. Страшно звучать слова: “згаяти час”, “згаяти вечір”. А час не зупинити. І якщо нічим гарним не цікавитися, то у людини замре душа, стане черствою, байдужою. А відпочиваючи цікаво, ми маємо змогу дізнатися про щось нове. Кожному треба […]...
36. Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів […]...
37. Пунктуація Пунктуація (лат. punctuatio, від punctum – крапка) – 1. Система графічних позаалфавітних знаків (розділових), які складають разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. – членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту. 2. Правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлення писемного тексту; складаються історично для кожної мови. 3. Розділ мовознавства, який вивчає […]...
38. Антропоніміка Антропоніміка (грецьк. dnthropos – людина та опута – ім’я) – розділ ономастики (галузь мовознавства, покликана вивчати назви родів, племен, націй, географічні назви та ін.), в якому досліджуються власні імена, прізвища, псевдоніми тощо як письменників, так і персонажів у художніх творах, розкривається їхній ідейний зміст (подеколи – символічне значення), як Калитка в драмі І. Карпенка-Карого “Сто […]...
39. Народність літератури Народність літератури – органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв’язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н. л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з’явилося в […]...
40. Ольга Кричинська – Бо справжні приходять мовчки Бо справжні приходять мовчки, немов додому, Скидаючи зайвий одяг, колишніх, страх, Лягаючи поряд з нами не через втому, Зникаючи десь опівдні в своїх світах. Мій справжній прийшов запізно. Або зарано. Без сумніву, став останнім з моїх причасть. Прийшов завдавати болю, ятрити рани. Любити до скону, або убивати час. Бо справжні – не завше кращі. Або […]...