Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Сфрагіда
Сфрагіда
Сфрагіда (грецьк. sphrаgis – карб, печатка) – згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі. Відома з античної доби (“Так сказав Фокілід”), але перетворена на обов’язковий атрибут у класичних арабських та тюркомовних літературах (“Пам’ятай, Махтумкулі, / Що ти гість на цій землі”). Прийом С. використовують й українські поети:
Антонин був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко
(Б.-І. Антонин).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, Квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, Де небо сонцем привалило білі села, Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935...
- Аруз Аруз – у тюркомовній, арабській та перській класичних літературах – система квантитативного віршування, базована на чергуванні довгих та коротких складів. Першим твором у тюркомовній поезії, написаним А., вважається поема Ю. Хас Хаджипа “Книга, що дарує щастя” (XI ст.). Хоч А. уже існував в арабській та перській ліриці, був систематизований віршознавцем із Басри Халілом-інб-Ахмадом аль-Фарагіді, який […]...
- Муназара Муназара (араб.: суперечка, диспут) – у літературах Близького й Середнього Сходу – давня віршова форма, побудована у вигляді суперечки між уявними опонентами, кожен з яких вихваляє свої чесноти. Один із найдавніших зразків цього жанру – поема “Асирійське дерево” – пам’ятка перської літератури III-IV ст. деякі поети (Асаді Тусі (XI ст.) – автор “Суперечки Ночі з […]...
- Рондель Рондель (фр. rondelle – щось кругле, від лат. rotundas – круглий ) – давньофранцузька віршова форма, яка набула поширення в новочасних європейських літературах; вірш із тринадцяти рядків, де обов’язкові римовані повтори з двох наскрізних рим. Він складається із трьох строф (перша і друга – чотиривірші, третя – п’ятивірш). Українські поети зверталися до Р. досить епізодично […]...
- Канцона Канцона (італ. canzone – пісня) – одна з форм середньовічної, лірики трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов’язана з культом дами. Вишукана будова К. була строго строфічною, позначалася незрідка наскрізним римуванням, але схема римування була у кожної К. своя, оригінальна. Остання строфа – торнада – виглядала коротшою, присвячувалася дамі серця. Із Провансу К. поширилась у […]...
- Відсторонення Відсторонення – художній прийом за суттю протилежний до уособлення. Якщо уособлення оживлює неживі предмети, персоніфікує фізичні явища, то В. представляє психічні процеси, стани як фізичні явища, зображує їх як нібито самостійно існуючі. За структурою В. – вид метонімії: Тріпонуться слова, мов бджоли на дощі, Вривається розмова, ледве розпочата, Спалахують думки й ховаються мерщій, І погляд, […]...
- Колаж Колаж (фр. collage – наклеювання) – прийом, запроваджений у малярстві за часів кубізму, закріплений та урізноманітнений дадаїстами, за яким на певну основу наклеювалися всілякі матеріали, відмінні за кольором та фактурою (П. Шкассо, Ж. Врак, К. Швіттерс та ін.). Техніка К. поширювалась і в поезії, зокрема таких авангардистів, як Г. Аполлінер, Б. Сандрар та ін., які […]...
- Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
- Микола Хвильовий – Весняне оповідання Гість-веснянка! Гість-веснянка! І полетіло по покрівлі злото. Ранком Цвіте глодом. Ранком Беру я квач, цебрайко І по дахах залізних В блакитній пісні Розстеляю і розстеляю фарби китайку. Гість-веснянка! Гість-веснянка! Моя паланка Червоніє… До мене, малеч, молодь… всі! Коханко-сонце, потруси Свої сріблясті, ясні вії. Малюю. По даху мій квач пливе, пливе… Чую… Неначе поруч хтось зі […]...
- Газель Газель (від араб. – ліричний вірш) – ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т. п. Викінчені за думкою строфи не пов’язані між собою […]...
- Паліндром, або Перевертень Паліндром, або Перевертень (грецьк. palindromeo – той, що повертається) – віртуозна віршова форма, в якій певне слово (тут, потоп і т. п.) або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту. П. відомі світовій літературі здавен, особливо поширені в Китаї. В Україні до П., що визначав інтелектуальні можливості версифікаційної практики та непересічний […]...
- Аналіз вірша “Вишні” Б.-І. Антонича Свідомість автора поезії ” Вишні” сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподібнення ліричного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення. Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру […]...
- Павло Глазовий – Золоті руки Поталанило зустрітись двом старим друзякам, Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком. Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі І тихенько розмовляють, збуджені і щирі. Гість любується портретом: – Гарна балерина! – Посміхається хазяїн: – То моя дружина. – Гість картину розглядає: – О, яка картина! Хто так здорово малює? – Теж моя дружина. – […]...
- Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
- Ямб Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний […]...
- Любов і туга за Україною в ліриці Т. Г. Шевченка Різні є дороги до величі, різні є зв’язки з батьківщиною. Українцям на протязі багатьох років – де там років, століть! – щоб вийти в люди, треба було зректися національної сутності. Навіть українські прізвища змінювали новонароджені пани та багатії – був Береза, а став Березовський, був Бетько, став Бетьков. Забита, покраяна на шматки сильнішими державами, що […]...
- Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. до Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Поетичне осмислення гармонійної єдності людини й природи в поезії Богдана-Ігоря Антонича АНТОНИЧ БОГДН-ІГОР (1909-1937) Народився в с. Новиці Горлицького повіту на Лемківщині (зараз територія Польщі) в родині священика. Навчався у польській гімназії в Сяноці, яку закінчив блискуче, на гуманітарному факультеті Львівського університету. Захоплювався музикою, малюванням. Рано почав складати вірші. За життя здобув славу одного з найкращих поетів, по смерті був надовго забутий. Автор збірок поезій “Привітання […]...
- Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
- Шумка, або Чабарашка Шумка, або Чабарашка – народна танцювальна та жартівлива пісня. Складається з однієї-двох чотирирядкових строф, це, власне, восьмискладовий двоколійний рядок, поділений на дві ритмічні групи (4+4), на які припадає здебільшого однакова кількість наголосів. Римування парне, клаузули окситонні та парокситонні: Ой мій милий // умер, умер Та в коморі // дуду запер, А я пішла і // […]...
- Мініатюра Мініатюра (лат. minium – червона фарба, кіновар) – невеликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який узагальнює чи типізує картини. Прикладом прозової М. можуть служити “Окрушини” Ірини Вільде, для яких характерні афористичність висловлювання, відсутність несуттєвих подробиць, вибухова кінцівка. Жанр М. апробовують також прозаїки В. Чухліб, Марія Цуканова та ін. Більшого поширення дістали вірші-М. до них […]...
- Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
- Романс Романс (ісп. romance, від лат, romance – по-романськи) – невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. Так називалися пісні народною мовою в Іспанії, на противагу пісням латиною, які пов’язувалися спочатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши відмінного змісту, ставши піснями про кохання (Англія, […]...
- Життєствердження в поезіях Богдана-Ігоря Антонича Мої пісні – над рікою часу калиновий міст, Я – закоханий в життя поганин. Б.-І. Антонич Богдана-Ігоря Антонина називають поетом-романтиком, поетом мислителем. Що дає підстави для такого твердження? Найперше – це світосприйняття митця, його особистісне відчуття в реальному техногенному світі: “Я розумію вас, звірята і рослини, я чую, як шумлять комети і зростають трави. Антонич […]...
- Ліна Костенко – Пісенька про космічного гостя ПІСЕНЬКА ПРО КОСМІЧНОГО ГОСТЯ Достигають яблука ранети. Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін? Знаєш, там туманність […]...
- Алітерація Алітерація (лат. ad – до та litter а – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П. Тичина: “Рокотання-ридання бандур”). Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні А. з асонансами (Т. Шевченко: “Гармидер, гамір, гам у гаї”). Подеколи поети, звертаючись […]...
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Диван Диван (перс. – запис, книга) – у класичних літературах Близького та далекого Сходу – поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії (касиди, газелі, рубаї тощо) – за останніми літерами заримованих слів (редифами); кожен поет мусив мати бодай один диван. Цією формою зацікавився Й.-В. […]...
- Схема римування Схема римування – схема розташування рим у віршовій структурі, позначувана літерами української (або латинської) абетки. Поширені в силабо-тонічній системі такі різновиди С р.: суміжне, або парне (аа бб… ), перехресне (абаб), кільцеве, або оповите (абба), тернарне (аабввб), кватернарне (ааабвввб). Трапляються й інші С. р. залежно від строфічної будови (терцет, сонет, секстина, нона, децима, онегінська строфа […]...
- Макама Макама (араб. – зібрання)- жанр крутійської новели, поширений у літературах азійських народів (арабській, перській, єврейській), створювався у стилі сидж, поєднувався у цикли з єдиним розповідачем та єдиним героєм. Відоме “Зібрання макам” арабського письменника Ваді аз-Замана аль-Гамадані (X ст.), “Гамідове зібрання макам” персо-таджицького автора Гамададдіна Балхі (XII ст.) та ін. Цей жанр сприяв появі крутійського роману […]...
- Тріолет Тріолет (фр. triolet, від лат. trio – троє) – восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб. Причому перший рядок повторюється тричі: Сонце і день – не мені. Сни – моя втіха єдина. Та не щастить і вві сні. Сонце і день – не мені. О, хоч у снах чарівні Сняться юнацтва години… Сонце і […]...
- Мадх Мадх (араб. – славлення) – панегірик, поширений в арабській доісламській ліриці. Спочатку М. призначався для прославлення чеснот певного героя чи роду, а з VI ст. адресувався можновладцям, як, приміром, аль-Мусакай аль-Абді, котрий звеличував Амира ібн-Гінда. Невдовзі М. поширився і в тюркомовних літературах, ставши обов’язковим складником славослівної касиди, як, скажімо, “Полишила мене Суад… ” арабського поета […]...
- Максим Рильський – У хутрі лисячім мене одвідав гість У хутрі лисячім мене одвідав гість Із люлькою в зубах і пойнтером Нероном. Тепер удвох сидять. Нерон поважно їсть. Пан п’є, – і тихий дім ввижається затоном. Навколо – вир снігів. Ще не дзвонило й шість, А темно надворі, і заходом червоним Нам знову послано про день бурхливий вість, Про вітер сніговий із рогом міднодзвонним. […]...
- Теонім Теонім (грецьк. theos – Бог і опута – ім’я) – назва богів. до Т. досить часто звертається художня література, передовсім поезія. Традиційним джерелом Т. є антична міфологія, зокрема бог мистецтв Аполлон разом з музами, богиня краси та кохання Афродіта та ін.: “І він спитав: – Яку б найти принаду, / Щоб привернуть тебе до рук […]...
- Іван Андрусяк – поети втікають від знуджених полчищ Толікові дністровому Поети втікають від знуджених полчищ Їм втомлені кості ніхто не полоще Заладили знову останні чи перші На голій долоні червоні черешні Губата подушка вкривається потом Блукає по світу глобальна скорбота І вірить не вірить і любить не любить Що в кожного слова покусані губи Поети повинні шукати гяура Їм горло надточує птаха похмура […]...
- Табу Табу (полінез. “many”) – заборонене слово на підставі релігійних, моральних, політичних та ін. чинників. З погляду теорії психоаналізу – витіснені у підсвідомість людські інстинкти, які призводять до неврозів. Т. має давню, від архаїчних часів, традицію, коли певний тотем задля запобігання можливої кари з його боку не називався своїм іменем, скажімо, ведмідь. Цей же принцип спостерігається […]...
- Рубаї Рубаї – чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемою римування: а а – а (різновид монорими). Р. як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, – одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному літературному середовищі (Захириддин Бабур) та іранському (Омар Хайям). […]...
- Бурлеск Бурлеск (італ. burlesque від bиrlа – жарт) – вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою. Найраннішим прикладом Б. вважається “Батрахоміомахія” – сутичка жаб і мишей, пойменованих за аналогією до персонажів “Іліади” Гомера. Б. набув популярності у європейських літературах XVII-XVIII ст., особливо у […]...
- Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
Не залежність млєї батьківщіни.