Акцентуація

Related posts:

1. Павло Тичина – Цвіт в моєму серці Цвіт в моєму серці. Ясний цвіт-первоцвіт. Ти той цвіт, мій друже, Срібляний первоцвіт. Ах, ізнов кохана, Де згучала рана – Квітне цвіт-первоцвіт! Слухаю мелодій Хмар, озер та вітру. Я бриню, як струни Степу, хмар та вітру. Всі ми серцем дзвоним, Сним вином червоним – Сонця, хмар та вітру! Десь краї казкові, Золоті верхів’я… Тільки шлях […]...
2. Алогізм Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці: Над криницею троє. Клубок І синя нитка. Поглянула жона на чоловіка, А в нього на обличчі Клубок І чорна […]...
3. Протеса Протеса (фp. prothese – додавання, приєднання) – долучення певного голосного, найчастіше “і” до приголосного, зумовлене не лише притаманною українській мові милозвучністю, а й вимогами віршового розміру: Ще як руку притулив К серцю ік свому (П. Тичина)....
4. JohenGefest – Я Тебе Люблю Скажу тобі такі слова… Ті що вже давно лежать у моєму серці… Ті що значать для мене дуже багото… Перше слово це… Я! Я це той хто неможе без тебе… Я це той хто завжди ціннить тебе… Я це той хто хоче бути всім для тебе… Друге слово це… ТЕБЕ! Тебе буду я любити… Тебе […]...
5. Інверсія Інверсія (лат. inversio – перевертання, переставляння) – одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: “Умовляють серця перебої” (В. Еллан) – тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова “серця”. І. вживається переважно в […]...
6. Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
7. Іван Франко – “дивувалась зима… “ Дивувалась зима Чом се тають сніги, Чом леди присли всі На широкій ріці? Дивувалась зима: Чом так слабне вона, Де той легіт бересь, Що теплом пронима? Дивувалась зима: Як се скріпла земля Наливаєсь теплом, Оживає щодня? Дивувалась зима: Як посміли над сніг Проклюнутись квітки Запахущі, дрібні? І дунула на них Вітром з уст ледяних, І […]...
8. Алітерація Алітерація (лат. ad – до та litter а – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П. Тичина: “Рокотання-ридання бандур”). Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні А. з асонансами (Т. Шевченко: “Гармидер, гамір, гам у гаї”). Подеколи поети, звертаючись […]...
9. Леся Українка – Забуті слова То вже давно було. Мені сім літ минало, А їй, либонь, минуло двадцять літ. Сиділи ми в садку, там саме зацвітало, І сипався з каштанів білий цвіт. Вона не бавила мене і не учила, Я кидала і забавки, й книжки, Щоб тільки з нею буть, вона уміла Єдину забавку – плести вінки. Я подавала їй […]...
10. Катерина Кочетова – Вечірнє місто зустрічає ніч Вечірнє місто зустрічає ніч, І цвіт дерев втрачає білосніжність, Танок пелюсток, наче віч-на-віч, Відкриє казку, де панує ніжність. А теплий вітер схопить у полон – Він передасть тобі мої вітання, Змалює місяць, наче тим пером, Весни чарівність у її світаннях. Лагідність сонця зробить день ясним, Твоя усмішка – світлим і яскравим, Мою ж цікавість словом […]...
11. Іван Франко – “Не винен я тому, що сумно співаю… “ Не винен я тому, що сумно співаю, Брати мої! Що слово до слова нескладно складаю – Простіть мені! Не радість їх родить, не втіха їх плодить, Не гра пуста, А в хвилях недолі, задуми тяжкої Самі уста Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий Склада їх – сум; Моя-бо й народна неволя – то мати Тих скорбних […]...
12. Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
13. Акаталектика Акаталектика (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, та katalektikos – усічений) – відповідність клаузули метричній структурі вірша, дотримання його схеми. Так, в акаталектичному ямбічному рядку два останні склади адекватні стопі ямба (константа): “Страшні слова, коли вони мовчать” (Ліна Костенко): ∪-/∪-/ ∪ -/ ∪ -/ ∪-/ ∪ -/ У такому значенні вживаються поняття: акаталектична клаузула, […]...
14. Атонування Атонування (грецьк. atonos – розслаблений) – своєрідність метричного стопного вірша, в якому відбувається послаблення або втрата наголосу у слові, що має другорядну роль у реченні. Відтак посилюється акцентність службових частин мови, приміром: “Стилет чи стилос? – не збагнув” (Є. Маланюк). Частка “не” в даному випадку набуває насиченого смислового навантаження....
15. Клімакс Клімакс (грецьк. klimax – драбина) – стилістична фігура, різновид градації, протилежна за значенням антиклімаксу, розкривається у поетичному мовленні в напрямку наростання його інтонаційно-смислового напруження: Як не крути, На одне виходить, Слід би катюгам давно зазубрить Можна прострелити мозок, Що думку народить, Думки ж не вбить! (В. Симоненко)....
16. Ліричний герой Ліричний герой – друге ліричне “Я” поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом з тим Л. г. не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті […]...
17. Ти завжди будеш жити в моєму серці Так, ось настав той час коли ти викреслила мене із свого життя назавжди..а що тепер? Ти підеш своєю дорогою, а я своєю..так жаль, що всі почуття в тебе пропали..а якщо казати по іншому-були фальшивими..розуміти що все що ти робила, казала і відчувала..для тебе це ніщо..не вже і я для тебе був пустим місцем.. Та ось, […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Шлюб За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні І кругле сонце золотим браслетом Заплетене у кучері левконій. І мох вогню, і вітру ясний галас, І буря світла на води дзеркалах, Мов зламана веселка, що упала На камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. дальній бубон Червоного майдану, де стрічаєм […]...
19. Тетяна Гапонюк – Яскраве сяйво в обіймах ночі Яскраве сяйво в обіймах ночі, І ми в той час не зімкнули очі, Які зловили те світло фари, Ідемо вулицями, мов примари. Твій ясний погляд тепер тьмяніє, І я любити більше не вмію, Не вмію мріяти і обіцяти, Тепер так мало є що сказати. Немає вітру, тут надто тихо, О ні, не треба нам цього […]...
20. Декаданс Декаданс (фр. decadence – занепад) – узагальнена назва кризових явищ у літературі, мистецтві, культурі. д. як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорстокі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як […]...
21. Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
22. Інтонація Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема […]...
23. Епод Епод (грецьк. epodos, від ері – безпосереднє слідування за чимось, додавання до чогось та ode – пісня) – приспів, власне, другий вірш ямбічного двовірша, складений із триметра та диметра; згодом – ліричний твір в античній версифікації, складений із двовіршів однієї метричної системи, в якому довгі віршові рядки чергувалися з короткими. Наприклад, “Еподи” Горація у модернізованому […]...
24. Дмитро Павличко – “Найдовша з усіх доріг… “ Найдовша з усіх доріг – Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць – Таємниця твого обличчя. Ми прощаємося на день, Ніби розходимось на віки. І твій слід на моєму серці Поглиблюють кожні очі....
25. Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- ∪ ∪ – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях від ритмометричної ямбічної схеми: Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, ЗО мною лиш моя печаль – Ти, […]...
26. Леся Українка – Романс Не дивися на місяць весною, – Ясний місяць наглядач цікавий, Ясний місяць підслухач лукавий, Бачив він тебе часто зі мною І слова твої слухав колись. Ти се радий забуть? Не дивись, Не дивися на місяць весною. Не дивись на березу плакучу, – На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу, Що збратала […]...
27. Сингаївський Микола – На порозі вічності Художнику і поету, побратимові моєму Анатолію Луценку. Давній звичай в серці молодому, Ідучи на зустріч, я беріг: – Чуєш, друже, мир твоєму дому! – Знову я ступив на твій поріг. Щоб з довір’ям батька і дитини Розділити радість чи журбу. Щоб усі ми – діти України, Наче хрест, несли свою судьбу. А хрестів, як долі, […]...
28. Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
29. Цвіт щастя (скорочено) – Лепкий Богдан Малий хлопчик запитав маму, що таке щастя. Мати, не знаючи, як пояснити, говорила дитині, що то доля, такий гарний цвіт, який важко дістати, але від нього на серці робиться мирно й весело. Хлопчик хотів принести того цвіту для себе й для матусі, але не знав, де він росте. І ненька показала йому луки за ставком, […]...
30. Перенесення, або Енжамбеман Перенесення, або Енжамбеман (фр. enjambement) – віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної паузи із смисловою, хоч рядок при цьому втрачає свою інтонаційну викінченість. Розрізняють три різновиди П. Найпоширеніший – rejet – фраза, що заповнює попередній рядок, а завершується на початку наступного. досить часто […]...
31. Сюжет життя (уривок) Під вітру холодного свист, тікав із життєвої драми хоробрий артист. А хмари похмурі – примари понурі, літали в істериці навіженої бурі. І грому удари всю силу та чари у неба забрали.. і сплеском емоцій на серці кували – нову ейфорію, незвідану мрію.. (далі буде) Автор: Хоманець Ярослав...
32. Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
33. Табу Табу (полінез. “many”) – заборонене слово на підставі релігійних, моральних, політичних та ін. чинників. З погляду теорії психоаналізу – витіснені у підсвідомість людські інстинкти, які призводять до неврозів. Т. має давню, від архаїчних часів, традицію, коли певний тотем задля запобігання можливої кари з його боку не називався своїм іменем, скажімо, ведмідь. Цей же принцип спостерігається […]...
34. Декламація Декламація – мистецтво виразного, художнього виголошення, читання літературного твору. Широко культивувалося в школах України ще з XVI-XVIII ст., в яких вивчали риторику і піїтику, виголошували “орації” (промови), декламували вірші під час вітання знатних осіб, урочистих церемоній, великих церковних свят. Поширеною була д. віршованих діалогів, шкільних релігійних драм. декламатори виголошували тексти піднесено, пишномовно, з трафаретними жестами, […]...
35. Риси до портрета П. Тичини Риси до портрета П. Тичини І. Дитинство і юність поета. (Павло Григорович Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині в багатодітній сім’ї сільського дяка, який був водночас і вчителем “школи грамоти”. Від батька він мав музичну обдарованість, від матері – любов до української пісні. Перші роки минули у світі чарівної природи. Матеріальна скрута змусила батька […]...
36. Гомерівський епітет Гомерівський епітет – поетичне означення, притаманне гомерівському епосу (“Іліада”, “Одіссея”), зафіксоване складними словами, що характеризують певного персонажа чи зображуване явище: прудконогий Ахіллес, срібнолукий Аполлон, хитромудрий Одіссей, світлоока богиня тощо....
37. Микола Луків – Не печалься, не журися, мила Не печалься, не журися, мила, Усміхнись і не корись жалю. Напинає доленька вітрила, Шепчуть губи: я тебе люблю. Дмуть вітри і підіймають хвилі, Океан житейський клекотить. Переможем чи впадем безсилі? Шлях далекий і важкий лежить. За кормою закипає піна, Хмариться на обрії блакить. Будь за мене впевнена й спокійна, Хай тебе майбутнє не страшить. Побажай […]...
38. Микола Руденко – день, який людство не забуде Боже! Ти є в небесах чи немає? Вийшовши в поле, молюсь, як завжди, Силі, що землю в долонях тримає – Доброму Богові Сковороди. Боже! Сьогодні достоту відомо, Чом Ти мене у окопах зберіг: Кривда вернулась до нашого дому, Лихо шкребеться на отчий поріг. Лихо, яке вже, здавалось, померло. Та не судилось його перейти: В сонце […]...
39. Богдан Кіселичник – Я залишаюся один Я залишаюся один Тебе немає біля мене Слова розвіялись як дим І ревнощів болючі сцени Я залишаюся один Немає тої більше ласки Нема прекрасних тих хвилин Не збудували ми своєї казки Я залишаюся один Ти теж від мене вже далеко Не знаю як ти, не знаю з ким Моїй душі не так вже й легко […]...
40. Микола Вінграновський – У лісі вже нічого не цвіте У лісі вже нічого не цвіте, Цвіте лиш дятел на сосні сумливій Та синій дзвоник уві млі у мливій, Це те цвітіння, але вже не те… Нога трави в багряне відійшла, Зозулина зоря останню росу гонить, Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить Качаточко шустінням в комишах… Та я ще не люблю! ані тебе, […]...