Дмитро Загул – І. “Порозпліталися гірлянди… “
Порозпліталися гірлянди
Білих лілій і білих бігоній, –
Буйно розвились червоні троянди,
Засміявся мак червоний.
Вихром півночі війну
Піду всесвітом цілим –
Я об’являю війну
Білим лілеям, бігоніям білим!
Янголом помсти понад степами
Порозсипаю квіти червоні…
Годі нам бути вічно рабами!
Кулаками долоні!
Треба пірвати ті вінки
З біли лілій і білих бігоній.
Хай розливаються наші квітки
Втіхи, безумно червоної!..
ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – “Із буйнесеньким вітром в погоні… “ Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг, – Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, затремтіло, Як в садочку побачив її, – А вона невесела сиділа І не глянула в вічі мені. Лиш голівку склонила в долоні, Похилилась, як в лузі лоза, Задрижали устонька червоні, […]...
- Дмитро Загул Реферат на тему Дмитро Загул (1890 – 1944) Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і […]...
- Загул дмитро – Біографія Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським (“не довіряв розумові, уникав злоби […]...
- Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
- Дмитро Загул – Перший мій погляд Мій перший погляд дитячий На заграву сонця впав, І промінь яскраво-гарячий Мої очі вперше скупав. Горіли вогні червоні В чоловічках моїх очей, І сонця рожеві долоні Доторкались дитячих плечей. Од ночі сонце втікало За далекі, сині шпилі І червоною кров’ю стікало Крізь повіки, в жили мої. Стікало краплями в очі І в серці палало вогнем, […]...
- Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
- Дмитро Загул – “На покоси… “ На покоси Впали роси, Гейби перли, Заясніли, Затремтіли І завмерли… Сходить сонце Із-за гаю, На покоси Посилає Ясні лучі, На росинки – Крапелинки Ті дрижучі… І цілує їх, І гріє, І голубить… Чи ж воно не розуміє, Що лучами, Як мечами, Їх загубить? І розбилися росинки Білим димом… Не дивилось сонце ясне, Як краса перлова […]...
- Дмитро Загул – Марійка І В вечірню, химерну годину, Як обрій гине в імлі, Не раз без руху застигну, І тужно стане мені. Згадаю зимовий вечір І фастівський вокзал, Здригнуться од холоду плечі, А в серце ввіп’ється жаль. І встане знову в уяві Той дев’ятнадцятий рік – Розправи, пожежі криваві І сотні мерців, калік… Тоді я зустрів на пероні […]...
- Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
- Дмитро Загул – “Гнуться високі тополі… “ Гнуться високі тополі З вітром буйним до землі; Гнуться народи в неволі, Вічно блукають у млі. Не нарікають на долю Ані на себе самих; Ждуть на обіцяну волю, Може, натрапить до них. Ждуть… а століття минають, Гаснуть довжезні віки, Та воленьки їм не вертають Ліниві, погані роки… Ждуть, чи колись не загляне Сонечко волі й […]...
- Дмитро Загул – Над морем Похмурий, гордий кобзарю, Море понурих дум! Шумом летить попід хмару Рокіт розгойданих струн. Ні, то не Чорне море, Не біла пінява хвиль! То струн голубих перебори, Дум стародавній стиль. Вічно поважні гори, Весела зелень верхів – Заслухані в синє море, Як кобзарський спів. Стоять кипариси горді І мрійно дивляться вниз, Де буряні, довгі акорди Громом […]...
- Дмитро Загул – “Не ходи, моя квітко, в садочок… “ Не ходи, моя квітко, в садочок, Де пахучі троянди цвітуть! Не зривай там весняних квіточок І троянд не пришпилюй на грудь, Бо на грудях вони помарніють, Без промінців, тепла і роси… І дрібні пелюстки почорніють, І не стане святої краси. Не ходи, моя мила, в садочок Під листочки розквітлих вишень! Я сплету тобі, квітко, віночок […]...
- Дмитро Загул – Сурмач Не крик архангельської сурми (Не вірю я в небесний суд), А тут ідуть народи бурні, Червоні маєва несуть. Хіба ж не це жертовна барва? В вогні і крові прийде він – Та не Христос! (Надія марна!) Не великодній ясний дзвін. То з робітничого кварталу Непереможна сила йде – Руйнує вицвіле без жалю, Будує світле, молоде. […]...
- Дмитро Загул – О моя остання світла мріє О моя остання світла мріє, За тобою мій співучий льот. Може, ще раз промінь твій зогріє І розтопить кількалітній льод. Ти вкриваєш млосною імлою Мій осінній неспокійний сон… Я так тужно тягнусь за тобою, Як зимою крізь вікно вазон. І уста в жагучому тремтінні Притуляю до тонкого скла, І збираю тремотливі тіні Деревин, що ти […]...
- Дмитро Загул – Заграли дзвони Заграли дзвони, заграли дзвони, Заграли… Із буйним вітром на перегони Помчали. Несуть розраду, несуть потіху З собою І під мужицьку обдерту стріху Спокою… Принесли щастє, принесли волю, Свободу, Прийшла надія на кращу долю Народу… Заграли дзвони, веселі дзвони Воскресні, Несуться світом шумливі тони Небесні… Коли ж для тебе заграють дзвони, Народе? Коли замовкнуть твої прокльони […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – Привіт осінньому … А було тихо. Було журно, Аж доки з нетрів городів, Мов свіжий вихор в хату курну, З потужним криком, грізно й бурно, Ти в наші села зелетів. Прийшов у стомлені оселі З юрбою радісних пісень, Заколихав трухляві стелі, Переорав сухі пустелі І засвітив веселий день. Вітай, великий чародію! Тобі, осінньому, хвала! Перетворив ти в […]...
- Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
- Дмитро Загул – ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі… “ Прийшов, як звір із нор пустелі, Я був, як єсть. І зрушив душі, Стер оселі, Переорав степи веселі. І честь. І нашу честь… Зів’яли ранки нерозквітлі, Стікають кров’ю вечори… А де ж надії заповітні? Розлізлися, Як воші, злидні, Вий вовком до зорі! Не сизі голуби блукали По небу голубім – Прийшли вовки, Пришли шакали, Когось […]...
- Дмитро Загул – HEIMWEH Десь до осель далеких, Аж за дністер і Збруч, Летить наш тужний клекіт, Як журавлиний ключ, Летить, як той трикутник, Над зеленню озер, До друзів незабутніх, До стомлених сестер. До нас їх крик донісся, І зойк їх прилетів, Як невесела пісня Невільних наймитів. З-під панських оборогів, З просяклих кров’ю піль Несеться довгий стогін Про їх […]...
- Дмитро Загул – Будка І Біжить божевільна машина По степу… по степу… по степу… Пильно свердлить очима Пітьму сліпу. Захекано стане й затрубить: – Я йду-у-у!.. – І в поспіху губить клуби Диму-вогню на ходу. Летить. А в кожнім вагоні По двісті-триста рушниць, – То йдуть червоні На строну границь… Стануть, як мур, на кордоні, – А кожен – […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Дмитро Загул – Іграшка All the king’s horses and all the king’s men Couldn’t put Humpty together again. Різьблена, дерев’яна, Цвяхована чорною бляшкою, Сувенір-люлька – родич привіз з України. П’ятилітній Іванко – внучок мій найстарший – Відкриває-закриває: Сподобалась іграшка. Раптом біжить переляканий – в оці тремтить сльозинка – В руках уламки люлечки, Шматки різьбленого дерева. Поламалося!… Бабо… Я не […]...
- Дмитро Загул – дифірамб водоспаду Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде, – […]...
- Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, Що на мої привітання Не відповіла мені? І тільки спомину промінь Єднає наші думки; А туга до серця дзвонить, Як дотик твоєї руки. Довго на тебе ждав я, І жервів […]...
- Дмитро Загул – Гімн-прокламація Благословенний піт, Благословенний труд, Благословенна рука Трудівника. В поті чола здобуваємо хліб, – Надії його не дадуть. Ти до праці прилипла, Як той поліп, Роботяща людино, Ти працювати привикла. Хто не працює – той осліп, Бо праця – добро єдине. Хто не працює – хай гине. Товаришу мій, селянине, До твого серця – про спільну […]...
- Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
- Дмитро Загул – На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. ІІ Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас прибула в гості Душа зажурена […]...
- Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
- Дмитро Загул – ІІІ. SIC TRANSIT На європейському цвинтарі Погасили ліхтарі; Заграла на своїй гітарі Скажена кров в німій отарі, Здригнулись вівчарі. На європейському цвинтарі Погасли ліхтарі… Прийшла година лютій карі, В руїнах вівтарі. Поблідли жемчуги в тіарі… Заграли блискавиці в хмарі, Заплакали царі… На європейському цвинтарі В руїнах вівтарі. ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS...
- Дмитро Загул – Веселка Соняшно. Мию авто. Пензель зеленого вужика Малює кольорову веселку. Милуюся. Чи моя саморобна веселка Менш реальна, як та, Що після дощу на небі? Наївна ти, оптимістко! Ілюзія – як її й не хвалити – Не більше, як тільки – ілюзія. 1985...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – Обжинкова Нехай гуде дзвінка Мелодія дротів, Як пісня юнака На радісний мотив, Потужно, як рука Селян, робітників. Дзвони, дзвони, о музико дротів, Над городом, над селами, простором… Бо в мене стільки сестер і братів Із серцем хворим і байдужим зором, – Хай розбудить цей потужний спів, Хай скаже їм, що кволим бути – сором. Ще тиждень […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – Шотландія Біле каміння серед рожевого вересу – чорноголові вівці й барани Вросли чорними ногами в дике узбіччя. Пасторальна симфонія: тиша, безлюддя. Підкорили вже клан Мекдоналдів: Про вбивство у Гленков нагадує тільки балада. Потвора Лох Несу не відстрашила ворога, Що переміг під Кулоденом, І міт про короля, що повернеться, Розплився у густих туманах Скаю. Нащадки Меклойдів і […]...
- Дмитро Загул – Сон лісів Мохнаті зітхання дерев – Шелест, шурхіт, шум… А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів – Веселий гудок машиніста… Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст По тонкій колії коліс… Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск, А далі – по-давньому – ліс. […]...
- Дмитро Загул – Лист до Ріо … жонглер водить пальцем по глобусі, А нас там нема. Віра Вовк. Триптих. Bliss was it in that dawn to be alive, But to be young was very heaven! William Wordsworth Віро, чи чуєш в далекому Ріо? Ми є! Ми з’явились на глобусі! Метеором несподіванки для світу, Що зустрів нас переляком, упередженням. Міняються скалі вартостей: […]...
- Дмитро Загул – два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далеко країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (діду! чого посумнів?). […]...
Народна пісня душа нашого народу.