Гіпербола

Related posts:

1. Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
2. Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
3. Фейлетон Фейлетон (фр. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований 1800, коли при французькій газеті “Journal des Debats”, при якій з’явився листок-додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим “підвалом”, який мав конкретно визначене місце на полосі. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна […]...
4. Катахреза Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я […]...
5. Алкеєва строфа Алкеєва строфа – одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних) стоп; серед них розрізняється “алкеїв одинадцятискладник”, що містить ямбічні рядки з анапестом у четвертій стопі, “алкеїв дев’ятискладник” ямбічного вигляду та “алкеїв десятискладник”, в якому наявні два дактилі та два хореї (-∪∪-∪∪-∪ – -). А. с. запроваджена еллінським поетом Алкеєм (VII-VI […]...
6. Кондак Кондак (грецьк. kontakion) – основний жанр літургійної поезії, різновид поеми на біблійні сюжети, започаткований у VI ст., досяг розквіту у творчості Романа Солодкоспівця, невдовзі витіснився (VIII-IX ст.) жанром канону. К. охоплює від 18 до 24 строф, об’єднаних однаковою кількістю складів, однаковим ритмічним малюнком, однотипним синтаксичним членуванням. Перші літери К. витворювали акровірш, його метрика засновувалася на […]...
7. Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
8. Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
9. Іронім Іронім (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, вдавання та опута – ім’я) – псевдонім з іронічним або жартівливим змістом. Подеколи застосовується сатириками та гумористами. Наприклад, В. Еллан (Блакитний) підписував свої пародії І. “Маркіз Попелястий”, К. Буревій – “Едвард Стріха” тощо....
10. Історико-функціональне вивчення літератури Історико-функціональне вивчення літератури – розділ літературознавства, в якому вивчається функціонування художньої літератури у свідомості читачів, динаміка сприйняття художніх текстів, біографій письменників, перебіг художніх тенденцій. Найчастіше тут мовиться про сукупність критичної рецепції, зафіксованої у рецензіях, статтях, наукових студіях та інших документах, сприйняття певних творів у межах відповідної доби, позначених естетичними цінностями, рівнем культури їхніх авторів та […]...
11. Ваганти Ваганти (лат. vagantes – мандрівники) – мандрівні ченці, школярі, студенти Західної Європи ХІІ-ХШ ст. – автори вільнодумної, почасти баламутної, життєлюбної, далекої від аскетичних ідеалів ортодоксальної церкви, подеколи гостро сатиричної лірики. Тісно пов’язані з традиціями вченої латинської поезії каролінзького Відродження, вони сміливіше стали на шлях світської літератури, зважилися навіть пародіювати канонічні тексти та католицькі ритуали (“Євангеліє […]...
12. Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
13. Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. – неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, […]...
14. Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? I. Шевченко – визначна постать в українській літературі. (Майстер художнього слова, справжній патріот, син України.) II. Актуальність творчості. (Теми, порушені в творах, будуть існувати завжди; багатий світогляд.) III. Шляхи використання досягнень Шевченка. (Рядки з творів як епіграфи до власних творів; наслідування Шевченкових традицій; праці Шевченка, присвячені […]...
15. Експресіонізм Експресіонізм (лат. expression – вираження) – літературно – мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х. джерела Е. наявні в романтизмі, у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон, А. Шопенгауер та ін.), його естетика постала на запереченні не […]...
16. Епіграф, або Мотто Епіграф, або Мотто (грецьк. epigraphe – заголовок, напис) – напис, що розташовується автором перед текстом твору або його частиною; як правило, Е. – це цитата з відомого тексту, вислів з афористичним змістом, приказка тощо. У емблематичній поезії функцію Е. виконували “девізи” (“мотто”) – один із трьох (поряд із зображенням і підписом – епіграматичним віршем) компонентів […]...
17. Датування твору Датування твору – часове визначення етапів роботи письменника над певним твором від задуму до остаточного завершення тексту (чистовий рукопис або машинопис), яким виявлено останню волю автора. Задля підтвердження д. т. використовуються різні джерела: нотатки, щоденникові записи, листи, свідчення сучасників, відомості з періодики тощо. для історії літератури часове визначення етапів роботи письменника над твором допомагає з’ясувати […]...
18. Касида Касида (араб. – цілеспрямована) – урочистий жанр арабської, тюркомовної та перської класичної поезії. К. подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма К., зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це передовсім моноримічний вірш, у якому, як і в […]...
19. Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
20. П’єса П’єса (фр. piece) – різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру (“В катакомбах” Лесі Українки, “Потомки запорожців” О. довженка та ін.). Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні – стосовно будь-якого драматичного. жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву “П.” застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці). […]...
21. Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...
22. Фрашка Фрашка (інші назви:”двожанка” , “фіглик” ) – у польській поезії – коротенький жартівливий чи сатиричний твір як актуальної проблематики, так і етичних мотивів, подеколи з ознаками філософствування. Вживаний Я. Кохановським, А. Міцкевичем, Ю. Словацьким, Є. Пачковським та ін. Приклад Ф., написаної Ю. Тувімом (переклад д. Павличка): Чи пурхнув дух у потойбічність. Чи лиш землею тіло […]...
23. Кантата Кантата (італ. cantata від лат. canto – співаю) – великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору та оркестру; віршовано-музичний твір, що виконується переважно з урочистої нагоди. Власне, цим поняттям в античній поезії називали ліричний вірш, близький до оди. В ньому широко використовувалися міфологічні сюжети, алегорії, стилістичні фігури задля звеличення героїв та прославлення видатних подій. Згодом К., […]...
24. Микола Вінграновський – Ходить ніч твоя, ходить ніч моя Ходить ніч твоя, ходить ніч моя, Їм не велено ночувать. Коло кола ти, коло кола я – Велим-велено начувать, Що то ніч твоя, що то ніч моя, Що то ти є ти, а то я. Де рука твоя, де рука моя – Не живе там ніч золота. Коло кола ти, коло кола я, Заліта душа […]...
25. Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
26. Еквівалент тексту Еквівалент тексту (лат. aequivalens – рівноцінний) – авторські пропуски у тексті (рядок, кілька рядків, цілі абзаци чи строфи), за допомогою чого створюється ефект ліричного умовчання, фрагментарності тощо. Подеколи Е. т. спостерігається внаслідок втручання редакторів чи цензури. На місці пропуску ставляться крапки. Так, вірш В. Симоненка “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок” друкувався без досить промовистої […]...
27. Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені… ” І. Франка; “Моє […]...
28. Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще зображально-виражальними засобами. Це – базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику […]...
29. Літургійна поезія Літургійна поезія – лірика, розрахована на ритуальне вживання в межах християнської громади (в цьому вбачається відмінність Л. п. від християнської поезії взагалі). до даного жанру, невіддільного від музичного супроводу, належать гімн “Споконвіку було Слово… “, пісня Мойсея (Вихід 15.1-19; Повторення Закону 32.1-43), “Пісня над піснями” та інші твори, що складають церковну гімнографію. Л. п. підпорядкована […]...
30. Аугментатив Аугментатив (лат. augmentativus, від augmentum – нарощення) – слово з побільшеним значенням (вітрище, котяра, деревисько тощо): “Я твій” – десь чують дідугани” (П. Тичина). А. утворюється за допомогою епентези (грецьк. epenthesis – вставка), тобто появи додаткового звука в складі слова, зокрема “о” (О. Різниченко: “Сокира щугоне униз, / І череп, ніби диня, репне), суфікса “єн” […]...
31. Омограф Омограф (грецьк. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному, мають відмінні наголоси та зміст (замок – замок, мука – мука, кулик – кулик тощо). О. часто зустрічається в літературних, зокрема поетичних текстах: На юність молодість лягла – Її обличчя опівденне… Прийшла дорога дорога До нас – до тебе […]...
32. Міфологія Міфологія – 1. Сукупність функціональних міфів в обробці певної культури. 2. Наука, що вивчає особливості міфів. Найбільш цілісно збереглась і набула найширшого літературного переосмислення антична М., зокрема давньогрецька. На початку XIX ст. розпочалося вивчення та порівняльно-історичний аналіз давньоіндійської, давньоіранської, давньогерманської та античної М. Українська М. не зафіксована цілісно:, елементи давніх міфологічних уявлень, сюжетні мотиви ритуальних […]...
33. Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у фізиці тощо). Подеколи у літературознавстві І. називають надміру прикрашене зображення життя. Проблема полягає в тому, за яким критерієм відрізняти І. […]...
34. Секстина Секстина (італ. sextina, від лат. sex – шість) – строфа із шести рядків подовженого (п’ятистопного чи шестистопного) ямба, що складається із чотиривірша (катрена) з перехресним римуванням та двовірша (диптиха) із суміжним римуванням за схемою: абабвв; досить поширена в українській поезії: Щодень гостріші лінії руки, а Темніше – восковіюче обличчя. б І голос твій уже такий […]...
35. Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
36. Танка, або “Коротка пісня” Танка, або “Коротка пісня” – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Одиницею віршового метра у Т. вважається склад, велике значення відводиться музичній тональності. Т. виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у ІХ-Х ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (нагаута, седока тощо), розкрила свої можливості […]...
37. Українські колискові пісні Українські колискові пісні – це багата музично-словесна палітра щирої, безпосередньої і ніжної поезії. Частина К. п. оповита серпанком смутку, і ця тональність характерна і в літературних ремінісценціях (Т. Шевченко – “Ой люлі, люлі, моя дитино”, С. Руданський – “Над колискою”, збірка поезій П. Карманського “Ой люлі, смутку!” тощо). Спеціальні збірники і розвідки про К. п. […]...
38. Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
39. Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
40. Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...