Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Катахреза
Катахреза
Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я вже човен в снігах. Я в сніги вже гребу” (М. Вінграновський).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – Дорога болю: Поезії Київ: Радянський письменник, 1990. – 256 с. Протягом довгого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса (1938-1985 pp.) повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Книгу “Дорога болю” складено з уцілілих рукописів і списків поезій В. Стуса, які збереглися в рідних […]...
- Оксиморон Оксиморон (грецьк. oxymoron – дотепна нісенітниця, від oxys – гострий, moras – безглуздий) – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо). Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використовується у художній літературі (В. […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Василь Стус – Вибрані твори Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2008. – 352 с. ISBN 978-966-481-088-0 Василь Семенович Стус – класик української літератури XX століття. Він став на смертельний двобій із тоталітарним режимом і залишився в пам’яті людській як нескорений поет-борець. До видання ввійшли вибрані поезії зі збірок “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, “Час творчості”, “Палімпсести”. Також книга включає публіцистичний лист Василя […]...
- Апофеоз Апофеоз (грецък. apotheosis.- обожнення} – власне урочисте прилучення до божественної громади. В античні часи до її складу обиралися засновники колоній, герої Пелопонеської війни, соратники Олександра Македонського та й він сам, пізніше – в римську добу – Юлій Цезар та ін. Нині це поняття вживається у переносному значенні: у розумінні певної урочистості, подеколи – як фінальна […]...
- Естетизм Естетизм – збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, “неокласики”, символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін “Е.” вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх […]...
- Оронім Оронім (грецьк. oros – назва окремих гір, кряжів, опута – ім’я) – назва гірської місцевості, у художній літературі подеколи набуває алегоричного чи символічного значення: “Парнаських зір незахідне сузір’я” – М. Зеров. Іноді 0. уподібнюється до високого ідеалу (“Мій недосяжний Монсальваж” – Ю. Клен), набуває конкретного змісту, як у пророчому зверненні І. Франка до України: “Труснеш […]...
- Характеристика творчого шляху Василя Стуса Збірки віршів: “Круговерть” (1965), ” Зимові дерева ” (1965), “Веселий цвинтар” (1971), “Час творчості” (1972), “Палімп – сести” (1986). Збірка ” Зимові дерева ” побачила світ за кордоном, у Брюсселі. Наступну збірку поет називає “Веселий цвинтар”, у якій посилюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського й творчого становища поета, а також духовною й політичною ситуацією […]...
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Поезія Поезія (грецьк. роіеsіs – творчість від роіео – роблю, творю) – художньо-образна словесна творчість. Термін вживається у багатьох значеннях. Передовсім він називає мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією “аристократизму духу”, або, як пише Ліна Костенко: Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. У вужчому розумінні П. – ритмічно організоване мовлення, постале […]...
- Багатоголосся, або Полілог Багатоголосся, або Полілог (грецьк. роlу – багато та logos – слово) – розмова, в якій водночас бере участь чимало співбесідників; художньо-стилістичний прийом, використовуваний у різних літературних жанрах, передовсім у прозових та драматичних, насичений репліками, вигуками, зауваженнями тощо, поданими у творі без вказівки на персонажа. Подеколи Б. вживається і в ліриці, посилюючи її експресивні зображально-виражальні можливості: […]...
- Рефрен Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
- Популізм Популізм (фр. populisme від лат. populus – народ) – французька літературна школа 20-30-х XX ст., обстоювала потребу реалістичного зображення знедолених, але без політичної тенденційності (А. Терів, Л. Лемоньє, М. Мардель та ін.). Цей термін вживається і в значенні опрощення мистецтва до рівня нерозвинених естетичних смаків простолюду, що було властиво народникам, а також у розумінні егалітаризації […]...
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Іронім Іронім (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, вдавання та опута – ім’я) – псевдонім з іронічним або жартівливим змістом. Подеколи застосовується сатириками та гумористами. Наприклад, В. Еллан (Блакитний) підписував свої пародії І. “Маркіз Попелястий”, К. Буревій – “Едвард Стріха” тощо....
- Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Алонім Алонім (грецьк. alios – інший, опута – ім’я) – друге ім’я особи (Юрій Георгій; Юрій Клен, “Колись страшну потвору Переміг /Святий Георгій у яснім шоломі” ; Є. Маланюк, “Ось світлий Юрій над забитим гадом, /Над тим, що звалось “І Петербург”; географічного об’єкта (Г. Чупринка, “дід дніпро, дніпро-Славута/смертно зблід”); слова не з спорідненим, а з тотожним […]...
- Вірш-діалог Вірш-діалог (грецьк. dialogos – бесіда, розмова між двома особами) – поетичний жанр, у якому зображено спілкування двох осіб, на відміну від полілогу чи монологу. Вживається не лише з метою зіставити різні, подеколи полярні погляди чи розкрити порозуміння між ними, а й задля пошуку істини: Перший голос У часи космічної ракети, Кібернетики та інших див За […]...
- Текст Текст (лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо; основна частина друкарського набору – без малюнків, приміток і т. п.; слова до музичного твору (пісні, опери); у поліграфії – шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм). Починаючи з 1960-70, Т. і мовні правила його побудови […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді… ” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на […]...
- Кінетична мова Кінетична мова (грецьк. kinetikos – той, що належить до руху, рухає) – спілкування за допомогою жестів рук, рухів тіла, міміки (інша назва – мова жестів). К. м. використовується у таких випадках: 1) глухонімими та сліпо-глухонімими. Існують спеціальна мова жестів, кодифікована, структурно незалежна від звукових мов, а також спонтанні системи спілкування за допомогою жестів, які складаються […]...
- Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування: Був такий день, Коли не можна нічого тягти з […]...
- Гетерофемія Гетерофемія (грецьк. heteros – інший, означає різнорідність; друга частина терміну походить від імені давньогрецької богині правосуддя Феміди) – помилкова заміна певного слова близьким йому за звучанням, але не за змістом. Так, словосполучення “духовне явище” стосується духівництва, хоч часто воно вживається у розумінні причетності до духу, що у цьому випадку мусило б мати відповідний вигляд: “духове […]...
- Метрика Метрика (грецьк. metrikаs – розмірений) – умовна назва системи версифікаційних правил певної національної поезії, передовсім теорія віршових розмірів. М. не охоплює всього віршознавства. Проблеми акцентуації у віршах, інтонації, інструментування, строфіки – поза її безпосередньою компетенцією, хоч вони постійно перебувають у полі її зору. В адекватному розумінні слова термін “М.” означає розгляд будови віршового рядка....
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Парадокс Парадокс (грецьк. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за […]...
- П’єса П’єса (фр. piece) – різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру (“В катакомбах” Лесі Українки, “Потомки запорожців” О. довженка та ін.). Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні – стосовно будь-якого драматичного. жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву “П.” застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці). […]...
- Епічний образ Епічний образ (грецьк. epos – слово, розповідь) – об’єктивно змальований образ у розповідному художньому творі (романі, епопеї, повісті, оповіданні, поемі, новелі, нарисі, притчі тощо). Від обраного письменником жанру залежить глибина описової докладності та обсервації певних подій, міра достовірності людських характерів та еволюції персонажів (див.. Епос). Термін “епічний” вживається і в значенні “панорамний”, “безпристрасний”, “статечний”....
- Алюзія Алюзія (лат. allusio – жарт, натяк) – художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст,. Подеколи вживається як особливий різновид алегорії, пов’язаної з фактами дійсності (“Піррова перемога”). Цікавий приклад А. спостерігається в поезії Юрія Клена “Шляхами Одіссея” (“… де […]...
- Абстрагування Абстрагування – (лат. abstractio – віддалення, відсторонення) – мислене виокремлення суттєвих, найістотніших ознак, прикмет предметів, явищ об’єктивної дійсності чи творів людської діяльності з неістотних, випадкових, другорядних їх ознак. Наслідком абстрагування є загальне поняття, категорія. Процес абстрагування можливий тому, що окремі властивості, ознаки, сторони предметів, явищ, творів, будучи у зв’язках з цілим, мають водночас відносну самостійність. […]...
- Перифраз, Перифраза Перифраз, Перифраза (грецьк. periphrasis – описовий вираз) – мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак. П. можуть бути як довільні, так і фразеологічні сполучення слів: майстер сцени – артист, театральний режисер; благородні птахи – лебеді; чорне золото – вугілля; бити себе в […]...
- Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
- Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Василь Стус та його час Василь Стус та його час I. Трагічна доля Василя Стуса. (Життя В. Стуса – це дорога крізь тернії до зірок, до посмертного його повернення до рідного народу. Йому судилося прожити 47 років, із них 23 – у неволі. Поета було несправедливого засуджено, він пройшов гулагівські табори і помер у неволі. За життя поета у нас […]...
- Секстина Секстина (італ. sextina, від лат. sex – шість) – строфа із шести рядків подовженого (п’ятистопного чи шестистопного) ямба, що складається із чотиривірша (катрена) з перехресним римуванням та двовірша (диптиха) із суміжним римуванням за схемою: абабвв; досить поширена в українській поезії: Щодень гостріші лінії руки, а Темніше – восковіюче обличчя. б І голос твій уже такий […]...
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки: Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду, Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Абетковий вірш, до […]...
- Інтерлюдія Інтерлюдія (лат. interludere – грати в інтервалах) – музична композиція, яка виконувалася між актами вистави для ілюстрації чи варіювання тональності п’єси, заміни декорацій або обстановки. В ширшому смислові – словесна чи мімічна сценка, яка перериває основну дію. В українській шкільній драмі XVII-XVIII ст. виконувалися сольні чи хорові канти (як правило, моралізаторські, оцінні за змістом), а […]...
Природа у повісті тіні забутих предків.