Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Ксенії
Ксенії
Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Дохмій Дохмій (грецьк. dochmios – кривий) – стопа в античному віршуванні, що складається з восьми мор, поєднуючи в собі ямб та амфімакр ( ∪ – – ∪-). Можливість заміни довгого складу двома короткими (і навпаки) витворювала до 32 варіантів д., котрий здебільшого використовувався в ліричних та патетичних фрагментах античних трагедій. В українській поезії ця стопа майже […]...
- Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. до Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
- Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
- Гіперкорекція Гіперкорекція (грецьк. hyper – понад, лат. correctio – виправлення, поліпшення) – надмірне правлення слів, що не ВІдПОВІдІІГ нормам літературної мови. Часто такі випадки трапляються у ситуації абсолютизування чергування о та і у закритих та відкритих складах (гора – гір, але не “крів’ю” замість “кров’ю”), вони спостерігаються навіть у класичних творах: Степан: Я тут зостануся. для […]...
- Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
- Симетрія Симетрія (грецьк. symmetria – гармонія, розмірність) – розміщення частини художнього твору за принципом віддзеркалення. Прикладом С. може бути олександрійський вірш – дванадцятискладник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на шостому та дванадцятому складах. Симетричним вважається суміжне римування, кільце тощо. Вживається С і в складних композиційних формах, як стихолітія. Цікаві зразки С. спостерігаються і серед фігурних віршів, […]...
- Епітома Епітома (грецьк. epitome – надріз, витяг, стислий виклад) – скорочений варіант художнього твору, особливо поширювався у давній літературі, переписуваній від руки. Випадки Е. трапляються і в сучасній літературній практиці: “Калевіпоег” в переказі Е. Рауда (переклад О. Завгороднього), “Іліада” Гомера в переказі Катерини Гловацької, “Гаргантюа і Пантагрюель” Ф. Рабле в переказі Ірини Сидоренко та ін....
- Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -∪). В українській силаботоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі. Так, у […]...
- Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Епізод Епізод (грецьк. epeisodion – те, що сталося; вставка, додаток) – у давньогрецькій трагедії – акти вистав, між якими виступав хор, у сучасній літературі – одна з подій, відносно самостійний компонент сюжету в епічному, ліро-епічному та драматичному творі, органічна ланка в його загальній системі та композиції. Так, в оповіданні Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала” […]...
- Антиспаст Антиспаст (грецьк. antispastos – судомний, кульгавий) – чотирискладова стопа в античному віршуванні завдовжки в шість мор, яка поєднує ямб та хорей, подеколи так і називається: ямбо-хорей. В українській версифікації трапляється нечасто, здебільшого у фольклорі: І дощ іде, роса пада. В очереті сухо. Вийди, вийди, Марусенько, Наша голосухо....
- Амебейна композиція Амебейна композиція (грецьк. amoibdios – взаємний) – будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово: Загорнуте у сутінки обличчя, Мандрівки серед пожовтілих гір… (Такі осінні, суто романтичні Рядки собі лягають на папір). Подекуди листочки, наче […]...
- Секстина Секстина (італ. sextina, від лат. sex – шість) – строфа із шести рядків подовженого (п’ятистопного чи шестистопного) ямба, що складається із чотиривірша (катрена) з перехресним римуванням та двовірша (диптиха) із суміжним римуванням за схемою: абабвв; досить поширена в українській поезії: Щодень гостріші лінії руки, а Темніше – восковіюче обличчя. б І голос твій уже такий […]...
- Екфразис Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н. е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні […]...
- Гетерофемія Гетерофемія (грецьк. heteros – інший, означає різнорідність; друга частина терміну походить від імені давньогрецької богині правосуддя Феміди) – помилкова заміна певного слова близьким йому за звучанням, але не за змістом. Так, словосполучення “духовне явище” стосується духівництва, хоч часто воно вживається у розумінні причетності до духу, що у цьому випадку мусило б мати відповідний вигляд: “духове […]...
- Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
- Гаплологія Гаплологія (грецьк. haploos – простий та logos – слово) – спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням слів, як-от “трагікомедія” – “трагікокомедія”, “мінералогія” – “мінералологія”, “воєначальник” – “воєноначальник” та ін. Випадки Г. трапляються також у текстах художньої літератури, скажімо, слово “сагайдак” у поезії М. Бажана: “Ростуть роки. І […]...
- Епіграф, або Мотто Епіграф, або Мотто (грецьк. epigraphe – заголовок, напис) – напис, що розташовується автором перед текстом твору або його частиною; як правило, Е. – це цитата з відомого тексту, вислів з афористичним змістом, приказка тощо. У емблематичній поезії функцію Е. виконували “девізи” (“мотто”) – один із трьох (поряд із зображенням і підписом – епіграматичним віршем) компонентів […]...
- Панторима Панторима (грецьк. pantа – весь та rhythmos – узгодженість) – суголосся, що охоплює не лише окремі слова чи їх закінчення, а якомога повніше віршові рядки: Так важко на жорстокім камені Шляхів вирізьблювати грань. Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан). П. засвідчує тонке мовне чуття та вишукане опанування автора […]...
- Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. до автологічного письма зверталися Є. Плужник, д. Фальківський, Ю. Липа, П. дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
- Гекзаметр, або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після другого […]...
- Гімн Гімн (грецьк. hymnos – похвальна пісня) – урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо). Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества (Єгипет, Месопотамія, Індія). В Елладі вживав ся на честь Аполлона (пеан), діоніса (дифірамб) або у вигляді […]...
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- Аполог Аполог (грецьк. apologos – оповідь) – коротка морально-повчальна повість з підтекстом, близька до притчі. Героями тут виступають предмети, звірі, птахи, рослини. А. виник на Сході (“Панчатантра”, “Калила і димна” та ін.), його елементи спостерігаються у “Повісті про Варлаама та Йоасафа”, якою свого часу зацікавився І. Франко. Перші згадки про А. наявні в українських поетиках XVII-XVIII […]...
- Іронім Іронім (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, вдавання та опута – ім’я) – псевдонім з іронічним або жартівливим змістом. Подеколи застосовується сатириками та гумористами. Наприклад, В. Еллан (Блакитний) підписував свої пародії І. “Маркіз Попелястий”, К. Буревій – “Едвард Стріха” тощо....
- Алітераційний вірш Алітераційний вірш – давньонімецький вірш, який ще називають “штабреймом”, вживаний в давньонімецькій, англосаксонській та давньоісландській поезії (VIII-XIII ст.), в якому кожен віршовий рядок мав чотири наголоси, розмежовувався цезурою на два піввірші з довільною кількістю складів між наголосами. Обов’язкова вимога А. в. полягала у повторенні переднаголошеного приголосного звука на початку першого та другого піввірша (наприклад, у […]...
- Аритмія Аритмія (грецьк. а – не і rhythmos – розмірність, узгодженість) – порушення віршового ритму; вірш, написаний одним розміром, але в ньому трапляються стопи і рядки іншого розміру (див.: Амфімакр, Анакруза, Антианакруза, Гіперкаталектичний рядок, Каталектика і т. п.)....
- Міракль Міракль (фр. miracle, від лат. miracylum – чудо) – один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про “чуда”, здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в М. згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, […]...
- Буколіка Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., […]...
- Сентенція Сентенція (лат. sententia – думка, судження) – вислів афористичного змісту. Поширений у байках, де, набуваючи морально-повчальної тенденційності, називається мораллю (або “силою”). С спостерігається і в інших жанрах лірики, зокрема у медитативній, стаючи подеколи стильовим компонентом у творчості автора: О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами Хоч […]...
- Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
- Ритмічна проза Ритмічна проза – літературознавче поняття, вживане у різних значеннях. Часто трактується як перенесення на терени художньої прози віршових розмірів, фрагменти яких спостерігаються у новелі “Подвійне коло” Ю. Яновського (тонічний вірш): “І смерч розбився об купу коней і трупів… ” Такі фрагменти, що виконують стилістичну функцію, з’являються у прозових творах спорадично. Подеколи Р. п. застосовується як […]...
- Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
- Шванк Шванк (нім. Schwank – жарт) – жанр німецької середньовічної літератури, переважно сатиричне оповідання, подеколи у віршованому вигляді (XII-XVI ст.). Близький за мотивами до фабльо та прозової новели доби Відродження, ПІ. обмежувався епатуванням побуту клерикалів та лицарства, часто схилявся до відвертого цинізму. Найпомітнішим явищем цього жанру вважається збірка веселих, грубуватих Ш. мандрівного поета Штрікера під назвою […]...
Контраст у літературі.