Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Ідентифікація
Ідентифікація
Ідентифікація (лат. idem – той самий, facere – робити) – уподібнення, ототожнення будь-яких об’єктів на підставі тих чи інших ознак. У соціальній психології – віднесення, зарахування особи до якоїсь групи подібних до неї людей. У цьому сенсі І. вживається в соціологічному літературознавстві. В дослідженнях читацького сприйняття І. – мимовільне або свідоме ототожнення реального читача і персонажа твору, що виводить такого реципієнта за межі естетичного сприймання художньої літератури як мистецтва слова.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві д.. конкретизується як художньо-естетичний д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого д. У структурі художньо-естетичного д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- Перевтілення Перевтілення – вживання однієї людини у внутрішній світ іншої, тимчасова ідентифікація з нею, виконання її рольових функцій. У літературознавстві термін П. вживається для пояснення психологічного механізму переходу фізичного автора на позиції автора текстуального, оповідача, розповідача, ліричного героя, персонажа тощо. Письменник немовби змінює маски, розігрує ролі різних художніх суб’єктів, тобто перевтілюється у ці постаті. Внаслідок цього […]...
- Рецептивна поетика Рецептивна поетика – розуміння поетики на засадах рецептивної естетики, згідно з якими всі зображально-виражальні художні засоби, елементи структури твору проектуються на реципієнта: є фізичною основою сприйняття, збуджують емоції читача, підтримують і динамізують його увагу, врешті-решт доносять до адресата авторський задум...
- Кореляція Кореляція (лат. со – префікс, що означає об’єднання, сумісність, і relatio – відношення) – співвіднесення процесів творення, виникнення та сприймання художнього твору. К. – процес багатогранний і поліфазний, виступає одним із механізмів оцінки художнього твору, інтерпретації його сутності і своєрідності. Корелятивність творення і сприймання виявляється в тому, що письменник певним чином орієнтується на реального чи […]...
- Соціальне замовлення Соціальне замовлення – у соціологічному літературознавстві – відповідність твору письменника панівній ідеологи, груповій експектації (очікуванню). У механізмі реалізації С. з. можна розрізнити такі ланки: 1) орієнтація письменника на смаки читачів і свідоме конструювання твору на догоду їм; 2) орієнтація на популярні зразки з метою досягнути популярності навіть усупереч своїм естетичним поглядам; 3) виконання прямого замовлення […]...
- Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
- Комунікація в мистецтві Комунікація в мистецтві (лат. соmmunісо – спілкуюсь, поєднуюсь) – своєрідний вияв суспільної природи мистецтва, твори якого виникають як результат співтворчості автора та реципієнта і виявляють свою естетичну вартість тільки в актах естетичного сприймання. У цьому сенсі письменник як автор твору спілкується з читачами – своїми сучасниками і нащадками, які, сприймаючи, інтерпретуючи по-своєму його твори, переосмислюють […]...
- Адресат Адресат – одержувач листа. В естетичній комунікації – сприймач художнього твору, його реципієнт. На відміну від психологічного (сприймач), прагматичного (споживач), соціологічного (реципієнт, публіка), літературознавче поняття А. розрізняє реальних адресатів (читачів фізичних), на яких свідомо чи потенційно розраховує письменник, пишучи твір, та А. як естетичну позицію, ідеального читача. Від характеру орієнтації на нього значною мірою залежать […]...
- Антиципація Антиципація (лат. anticipatio; ante – перед і сареге – брати) – випередження, здогад. У логіці А. називають теоретичне передбачення явищ або дій на основі попереднього досвіду. У системі І. Канта А. сприйняття називається твердження, в якому висловлюється все, що можна осягнути наперед, до пізнання через конкретні відчуття. В риториці А. – фігура, що виражає передбачення […]...
- Естетична цінність Естетична цінність – здатність будь-якого явища, насамперед творів мистецтва, викликати естетичне почуття, давати людині духовно-інтелектуальну насолоду (втіху), збагачувати її внутрішній світ. Така здатність зумовлена якостями, властивостями, особливостями тих явищ, які їм притаманні і мають значення, смисл для людини. Е. ц. художнього твору як цілісної структури відчувається читачами по-різному, але при цьому є один індикатор – […]...
- Сприймання творів художньої літератури Сприймання творів художньої літератури – опосередкований естетичним досвідом конкретно-чуттєвий, емоційно наснажений процес осягання тексту твору. Повноцінне С. т. х. л. складається як, власне, повторне читання, коли реципієнт відтворює у своїй уяві формально-змістову цілісність, художньо-стильову своєрідність самостійно сприйнятого твору в контексті творчості автора і т. п. Сприймання літературного твору в процесі читання відбувається як поступально-зворотний процес, […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Анахронізм Анахронізм (грецьк. ana – вверх та chronos – час) – культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності у художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення в літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Так, у драмі В. Шекспіра “Юлій Цезар” мовиться про дзигарі, яких не могло бути у Стародавньому Римі. Юрій Клен, пишучи про соняшник […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Аполітизм Аполітизм (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, відсутність, politike – політика) – відсутність зацікавлень політикою, політичною діяльністю, свідоме нехтування політичними проблемами. У літературі і літературознавстві А. свідомо культивується тими, хто розуміє мистецтво як незацікавлену естетичну діяльність, а політику трактує як безцеремонне маніпулювання масами задля власної вигоди чи задоволення честолюбства і тому самоусувається від активного […]...
- Детермінізм Детермінізм (лат. determinare – обмежити, визначити) – вчення про всезагальну причинну зумовленість, закономірний зв’язок усіх явищ у природі, суспільстві і мисленні. Наукове розуміння д. застерігає літературознавця від прямолінійного трактування співвідношення життя і літератури (за схемою “базис визначає надбудову”), літературного чи історичного процесів. д. конкретизується в традиційному літературознавстві при обговоренні проблем “обставини і характери”, “мотивація вчинків […]...
- Бібліологія Бібліологія (грецьк. biblion – книга і logos – слово, вчення) – комплексна наука про книгу. Термін рідковживаний, використовувався ще в XVI ст. у Франції, де Ж.-Ж. Рів (1730-95) застосовував його у значенні “мистецтва міркувати про книги і говорити про них з певністю чи то стосовно їхнього змісту, чи стосовно їхньої історії”. У 1931 О. Фомін […]...
- Художній світ Художній світ – створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо). Х. с. співвідносний з предметною, соціальною і психологічною реальністю, хоч наділений автором (творцем) антропоморфними і просторово-часовими вимірами, упорядкований композицією твору відповідно до задуму митця. У цьому […]...
- Еволюційний метод Еволюційний метод (лат. evolutio – розвиток) – метод у літературознавстві, що склався у 60-80-ті XIX ст. на основі культурно-історичної школи І. Тена, який в “Історії англійської літератури” спробував поширити закони природного добору на терени духовного життя, зокрема мистецтва. Його, послідовник Ф. Брунетьєр, автор книги “Еволюція жанрів в історії літератури” (1890), безпосередньо застосовував методи природознавства при […]...
- Сучасна українська література, її особливості Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати “провінційність”, “окремішність” нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Схематичність літературного твору Схематичність літературного твору – одна з основних властивостей літературного твору, яка випливає з його мовної природи, зокрема з умовності й асинхронності знаків усної і писемної мови, а також з природи зображеного у творі світу. Особливість мови полягає в тому, що вона позначає явища загально і неокреслено, а твір представляє окремі постаті і події шляхом відбору […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Монографія Монографія (грецьк. monos – один і grаpho – пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми виконане одним чи кількома авторами. У літературознавстві – поширений жанр для характеристики структури великих за обсягом історико-літературних і теоретичних видань....
- Дія Дія – акт драматичного твору (див.: Акт), перебіг подій у художньому творі, через які розкривається конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Представники різних стилів по-різному ставляться до д., особливо її абсолютизують класицисти, які, спираючись на своє тлумачення аристотелівської вимоги єдності д. у творі, тобто внутрішньої взаємозумовленості та взаємозв’язку зображуваних […]...
- Діяльність Діяльність – цілеспрямована витрата духовних і фізичних сил людини, підпорядкована пізнанню, перетворенню світу, створенню чогось нового. Розробка будь-якої теорії крізь призму діяльності, її особливостей і закономірностей дає можливість увиразнити процесуальність, динамічність виникнення і функціонування систем усіх типів і рівнів. В естетиці і літературознавстві категорія д. вияскравила однобічність гносеологізму, складну природу літературно-художнього образу, діалогу і діалогічності […]...
- Ява Ява – частина акту (дії) у драматичному творі, що визначається незмінним колом (кількістю) дійових осіб. Нова Я. розпочинається з виходом зі сцени чи появою на ній нового персонажа (або групи). Поділ драматичного твору на Я. відіграє композиційну роль, тому вона у п’єсах (зокрема XIX ст.) чітко фіксувалася, позначалася порядковим номером та перерахуванням дійових осіб. Сучасна […]...
- Класовість літератури Класовість літератури – у соціологічному літературознавстві – одна із псевдоестетичних категорій, яка утилітаризує поняття ідейності літератури, підкреслюючи залежність художніх явищ від класових інтересів основних верств суспільства, зокрема панівного класу. К. л. проявляється в тому, що, по-перше, література немовби відображає станове розшарування суспільства і класову боротьбу там і тоді, де і коли вона виникає; по-друге, письменник, […]...
- Внутрішній монолог Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м. набирає все більшої ваги у творах українських письменників кінця XIX – початку […]...
- Аксіологія Аксіологія (грецьк. ахіа – цінність і logos – вчення) – в літературознавстві і мистецтвознавстві – вчення про художні цінності. На основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл....
- Творчий задум Творчий задум – перший етап творчого процесу письменника як намір, бажання написати твір. Т. з. має образно-емоційну форму, це – ембріон майбутнього твору. Т. з. виникає індивідуально, або як свідоме наставлення на конкретну тему, проблему і відповідний жанр, або як невиразний потяг до творчості у певному напрямі. У першому випадку збирається матеріал, конкретизується задум; у […]...
- Семіотика (семіологія) Семіотика (семіологія) (від грецьк. semion – знак) – наука про функціонування інформаційних знакових систем, за допомогою яких здійснюється спілкування в людському середовищі (природна мова, система мистецьких та наукових, у т. ч. формалізованих, засобів передачі думок та почуттів, система жестових, світлових, тактильних, звукових, речових та ін. сигналів побутового, обрядового, сакрального характеру тощо), а також спілкування тварин. […]...
- Епізод Епізод (грецьк. epeisodion – те, що сталося; вставка, додаток) – у давньогрецькій трагедії – акти вистав, між якими виступав хор, у сучасній літературі – одна з подій, відносно самостійний компонент сюжету в епічному, ліро-епічному та драматичному творі, органічна ланка в його загальній системі та композиції. Так, в оповіданні Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала” […]...
- Транскрипція Транскрипція (лат, transcribe – переписую) – 1) спеціальний запис усного мовлення за допомогою відповідної системи знаків з науково-лінгвістичною метою; 2) система знаків, що застосовуються для точного відтворення усного мовлення. Т. фонетична – спосіб запису усного мовлення з метою точнішої передачі особливостей вимови звуків. Т. фонологічна – спосіб запису мовлення з метою визначення фонемного складу слів […]...
Контрольний переказ маруся.