Ірина Лазоревич – ти складала усіх чоловіків на старій полиці



Ти складала усіх чоловіків на старій полиці
І лила за ними озера сліз
А потім в наступну на карті столицю
Тікала. в постійному русі валіз
*
Перший любив тебе так, як ніякий Бог
Не любить своє особисте творіння
Перший любив тебе. любить і зараз (за двох)
Ти для нього померла – чекає твого воскресіння

[ти живеш у ньому, наповнюєш сни
Що ж
Спаси його, Боже, і сохрани]
*
Другий боявся твоєї ніжності
[ти ще писала про нього книжку
Вивчила всіх хто у нього в ліжку]

Та раптом:

“вибач, між нами розбіжності
Як Гранд каньйон. краще будь одна
Ти настільки глибока – не бачу дна”
*
А третій любив казати що без душі
Та з тобою не так – з тобою вже сивий
Тому він пішов у обійми чужі
Й подивися який він тепер красивий

Ти народжуєш горе. ти носиш біду
З часом всі вони йдуть. й я піду

Я любив безліч дів. трохи навіть й тебе
Та просякнутий горем від твоїх стебел
В тобі надто багато болю. без меж

Розкажи, чорт візьми, як ти з цим живеш?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Поезія в моєму житті.
Ви зараз читаєте: Ірина Лазоревич – ти складала усіх чоловіків на старій полиці