Казка про сім сестер і Чорного Князенка



Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки Червоної.
– Не віддамо,- кажуть Мати,- бо вона Любов, кохає Мак у полі.
Іди, іди, Чорний Князю, пріч – хай тебе кохає темна Ніч.
Через рік знову приходить:
– дозвольте заручитися з Оранжевою.
– А я піду за того, кого сама виберу: я доля. Хай тобі жоною буде Ніч!
Ти моєї долі не каліч.
Ще один рік пролетів.
– Так віддайте Жовту,- благає Чорний Князенко.
– А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися? Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч! Хай тобі жоною буде

Ніч.
Минає рік. Поклонився Чорний Князенко Зеленій.
– дарма,- впирається та,- я Надія. Буду свого Барвінка сподіватися, хоч би до смерті.
Тут тобі надії ні на гріш. Хай тобі жоною буде Ніч.
А ще через рік одмовляється Блакитна:
– Нікому не стану дружиною – я ж бо Воля. Ліпше голову згубити з пліч!
Хай тобі жоною буде Ніч.
Тоді мовить Чорний Князенко до Синьої сестриці:
– Я – Жалоба, а ти – Туга – не знаємо друга,-
А Синя на те:
– Не мені ся, Чорний Князю, річ. хай тобі жоною буде Ніч.
Залишилася найменша – Фіолетова. Коли прийшов Чорний Князенко заміж брати, вона й проситься:
/> – Не давайте мене! Я Тривога – пропаду без рідного порога.
Тоді Чорний Князенко ізняв із пальця срібного персня та й спересердя мовить:
– Не судилося мені у сій господі зятювати.
То хай котиться перстінчик до Ніченьки в гості.
От і місяць ізійшов.

Місяць світить, а ми загадки відгадаємо:

Золотий пішов, а срібний прийшов.
(Сонце і Місяць.)

Розколеш лід – візьмеш срібло, розколеш срібло – візьмеш золото.
(Яйце.)

А ці загадки з географії:
На півночі – Біле, на півдні – Чорне, що поміж ними?
(Між Білим і Чорним морями Європа.)

На сході Жовте,
На заході – Червоне,
Що поміж ними?
(Між Жовтим і Червоним морями Азія.)

*
Два брати з Чорногори зійшли,
До Пруту побігли:
Один Чорний, другий Білий.
(Білий Черемош і Чорний Черемош.)

Я не храм, що білий зверху, та зовуся…
(Біла Церква.)

Мала річка… наробила ляхам шкоди.
(Жовті Води.)

Дві пісеньки про синє

Приснилося дівчинці синє,
Вона розповіла пуп’янку,
А той узяв і розцвів
Синім дзвіночком.
Приснилося дівчинці синє,
Вона розповіла гніздечку,
А звідти випурхнула
Синя пташка.
Приснилося дівчинці синє,
Вона розповіла струмкові.
Тепер у синій хвилі і
Рибка синя.
Приснилося дівчинці синє,
Вона розповіла сопілці,
Тепер ота пісенька
Сумна-пресумна.
А що приснилося дівчинці –
Хіба вона пригадає?
Але квітка цвіте,
Пташка літає,
Рибка пливе,
Пісня ридає..
У синьої квітки
Золоте серце:
Вона любить срібну росину
І золоту осу.
У синьої пташки
Золоте серце:
Вона любить і золоте яєчко,
І сорокате.
У синьої річки
Золоте серце:
Вона любить і золоту рибку,
І рибку синю.
У синьої пісні
Золоте серце:
Вона любить і золоте слівце,
І срібну сльозу.
У нашої дівчинки
Найзолотіше серце,
Бо вона любить
І квітку з осою,
І пташку з яєчком,
І річку із рибкою,
І пісню зі смутком.

Як виглядав би світ, коли б раптом Чорний Князенко викрав усі Барви Райдуги і заточив би до темниці? А допомогли б йому в цьому Злі духи, які знають, як це чинити. Правда, ці духи у фізиці чи хімії зовсім не злі, а, може, навпаки, і звуться вони Разами, що Поглинають Кольори Спектру. Тобто Веселки.
Почалося б із викрадення Червоної – і став би її наречений Мак у полі сизо-чорним із розпуки. За Оранжевою затужив би Горицвіт, уже не Горицвіт, а Страдноцвіт із темним попелястим обличчям. А без Жовтої згас би Соняшник і золоте Поле стало би блек-лим, безбарвним.
Потім настала би черга на Трави і Листя, бо забракло би Зеленої – усе живе поникло б у жалощах. І діти не могли б закликати до гри:
Хто скорше до мене, тому дам зелене!
Без Блакитної – сіре водянисте Небо, мутна Ріка і вицвіла Незабудка. Почорніли б Волошка і далекі Гори на обрії і Смарагд став би чорним, бо пропала б Синя Барва. А Фіалка ще й перестала б пахнути без фіолету. Все навкруги як у чорно-білому фільмі. І тільки Сіре могло б розкошувати, добираючи собі всяких, але таки сіреньких відтінків і півтонів. Навіть Рожеві Окуляри нікому б не допомогли.
А в непросвітній темниці, де мстивий Чорний Князенко зачинив усі Барви, теж не грало, не сяяло, не переливалося кольорами: сестри бовваніли у тьмі каламутно-темними плямами, бо бракувало їм хоч би єдиного життєдайного променя Матері – Світла. У казках гТеремагає добро. Так і в душі Чорного Князенка взяла би верх краса: не радували б його карого ока ні бранки в темниці, ні барви попелу на Землі, Небі, Морю. Повернув би Веселку, сам би подружився з Ніччю.
А ось як про Веселку написано у Святому писанні – Біблії: Покарав Бог людей потопом, тільки дав змогу врятуватися праведному Ноєві з сім’єю і тваринами. 40 днів і 40 ночей лила вода із небесних шлюз, затопивши усеньку землю. А коли злива припини-
Лася і води почали спадати і входити в береги, з ковчегу Ноя вилетів Голуб. Він незабаром повернувся з гілкою маслини – вісткою, що Земля знову оживає. Це був Голуб Миру. А Бог пошкодував, що так страшно покарав людей, і на знак примирення і запоруки, що більше такого не повторить, перевісив людям Веселку,- нехай потішаться після 40-добової зливи.
Напевно від Бога і кольори нашого прапора, бо святі оті кольори – синій і жовтий.

Наш стяг

Звідки дзвінний,
Звідки звинний
Серед вітру
Вітрограй?
Звідкіля
Мені у віно
Житокрай і небокрай?
Звідкіля
У злотосині
Двоязикий
Стяг-прастяг?
Се для мене
Бог всесильний
Знаки милості
Простяг.

Пісенька на закінчення

– Веселко, веселко,
Чи маєш свою країну?
– А моя Вкраїна –
То небо синє
Після чорного.
– Веселко, веселко,
Чи маєш свого Києва?
– А мій Київ –
То хмара злоточола
І перлистий дощик.
– Веселко, веселко,
Чи маєш свого дніпра?
– А мій дніпро
На синім коні
Під Золоті Мости в’їжджає.
– Веселко, веселко,
Чи маєш свого Шевченка?
– А мій Шевченко
Сім небесних книг пише
Незгасним пером.

Якось дивлячись на вечорове небо, мені згадалося: .
..Як у дніпра веселочка воду позичає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Опис пам'ятки софіївський собор.
Ви зараз читаєте: Казка про сім сестер і Чорного Князенка