Леся Українка – Ізольда Білорука



Основа сеї поеми взята з середньовічного роману “Трістан та Ізольда”, що колись у численних версіях на різних мовах був широко розпросторений по всіх європейських, в тім числі і по слов’янських сторонах. Зміст його – фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої. Се кохання повстало з чарівного дання, любовного напою, випитого через помилку. В деяких версіях згадується ще й друга Ізольда – Білорука, що кохалася з Трістаном тоді, як він був у розлуці з першою милою – Ізольдою Злотокосою.

1

/> Трістан блукав по лісі,
Ловив зелений шум,

Хотів йому віддати
Своє кохання й сум.

Та ледве де береза
Лагідно зашумить,

Ізольдин голос любий
Він згадує в ту мить.

Крізь віття синє небо
Погляне в вишині, –

Ізольдині він очі
Спогадує ясні.

З одчаю на узлісся
Іде сумний Трістан,

Аж там злотистим житом
Лиснить розлогий лан.

Ізольду Злотокосу
Трістан і тут згадав,

Упав у борозенку
І тяжко заридав.

Прийшла дівчина жати
І постать зайняла,

Почула те ридання
І ближче надійшла.

Мов доля необорна,
Була її краса,

І чорна, мов те горе,

/> Була її коса.

Хороші в неї очі
І темні, мов одчай, –

Хто гляне в теє пекло,
То забуває рай.

А голос у дівчини –
Мов тої скрипки спів,

Що викликає мертвих
На танець із гробів.

І вивела Трістана
Вона з одчаю тьми

Лілейними руками
Та спільними слізьми.

Спитав він: “Як ти звешся,
Дівчино таємна?” –

“Ізольда Білорука”, –
Відмовила вона.

“Се ймення – найсвятіше
В сім світі і в раю!

Ізольдо! Ох, Ізольдо!
Прийми любов мою!”

2
“Ти пестив так ніжно мене,
Коханий Трістане,

А в очі так сумно дививсь,
Аж серденько в’яне.

Мені ти уста цілував
І руки біленькі,

А сльози на коси мої
Котились дрібненькі.

Мені ти слова промовляв
Палкої любови,

Чому ж вислухати не хтів
Моєї розмови?”

“Ізольдо, Ізольдо моя,
В очах твоїх темних

Хотів би я бачить блакить
Країв понадземних!

Ізольдо, Ізольдо моя,
Коли б твої коси

Мінилися золотом так,
Як житні покоси!

Твій голос, Ізольдо моя,
Рвачкий та жагливий,

Коли б він, як шелест берез,
Був тихий, пестливий… “

“Не варто журитися тим,
Коханий Трістане!

Хрещеная мати моя
Мені те достане.

Бо мати хрещена моя,
То фея Моргана”. –

“Біжи ж ти до неї мерщій,
Ізольдо кохана!”

3
“Ой матінко-феє Моргано,
Зміни мені вроду мою!

Хай буду білява та ясна,
Мов ангел у божім раю”.

“Ох, донечко люба Ізольдо,
Се ж я тобі вроду дала,

В колиску дарунок принесла,
Як ти там лежала мала.

Красі твоїй, доню Ізольдо,
Ніхто ще догани не дав”. –

“Журлива ся темная врода,
Мій милий від неї ридав.

Дай, матінко, злота й блакиту,
Нехай же я буду ясна,

Хай милий мені усміхнеться,
Як сяя весела весна”.

“Гаразд, моя доню Ізольдо,
Я золота в сонця візьму,

Блакиту морського позичить
Попросим русалку саму”.

“Навчи мене, матінко-феє,
Розмови берез у гаю,

Хай буде мій милий щасливий,
Як дрібна пташина в маю”.

“Ще краще, ніж тії берези,
Шумлять веретенечка фей,

Бо все наймиліше вчуває
В тім гомоні кожен з людей.

Що схочеш, коханая доню,
Тобі я зміню в одну мить,

Одного не зможе Моргана –
Твоєї душі одмінить”.

4
У темнім лісі знов Трістан
Самотну терпить муку,

І жде до себе і не жде
Ізольду Білоруку.

Коли щось шурхнуло, мов птах,
З кущів струсило росу,

І враз Трістан побачив там
Ізольду Злотокосу.

Ті самі очі і коса,
Та сама тиха мова…

Душа Трістана в небеса
Полинути готова!

“Се ти, єдиная моя?
Се ти, моя царице?

Сюди з-за моря приплила,
Кохана чарівнице?

Та як же випустив тебе
Король той недоріка?

Чи ти для лицаря свого
Убила чоловіка?

А де ж твій кубок золотий
І те дання уроче?

Тепер свідомо я до дна
Його доп’ю охоче!

Напій кохання нам заллє
І згадку про розлуку”. –

“Трістане! Ти хіба забув
Ізольду Білоруку?”

“Вона забудеться тепер,
Як ночі тінь минула!” –

“Трістане! Що коли вона
Про тебе не забула?”

“Нехай вона в Єрусалим
Іде на прощу боса.

Тепер до мене прибула
Ізольда Злотокоса!”

“Трістане! в тебе є гріхи,
Великі, непростимі.

На їх навряд чи проща є
В святім Єрусалимі”.

“З тобою, люба, я готов
Іти на вічні муки!” –

“Трістане! Годі вже розмов,
Поглянь мені на руки!

Згадай, кого ти посилав
Сьогодні до Моргани!

Куди ж тепер мене пошлеш
Загоїть в серці рани?

Хоч зникла тьма з очей моїх,
Зате лягла на душу.

Ти чорний камінь там поклав, –
Повік його не зрушу.

Нехай же знов моя коса
Чорніє, мов жалоба!

Я сеї барви не зміню
Віднині вже до гробу”.

5
Трістан у недузі лежить,
Ослаб, мов дитина,

Не служать нічого йому
Всі чари Мерліна.

А фея Урганда з-за гір
Сказала лукава:

“Тут може одна помогти –
Ізольда Білява.

При тій злотокосій тебе
І смерть не поборе”.

І вірного друга послав
Трістан геть за море.

І другові так наказав:
“Як згодиться мила, –

Ти свій корабель наряди
У білі вітрила.

Як ні – то напни лиш одно,
Велике та чорне,

Хай потім у ньому мій труп
Чорнява угорне… “

6
“Піди, піди на берег, Білорука,
Прошу тебе, молю тебе, піди!

Там є гора висока та стрімчаста,
На неї злізь і подивись туди,

Де море хвилю гонить із півночі.
Вертайся вмить і розкажи мені,

Чи не леліють білії вітрила
На видноколі в сизій далині”.

І мовчки йде Ізольда Білорука
На берег моря, на високий шпиль…

Ох, щось біліє здалека на морі!
Вітрила то чи тільки піна хвиль?..

Вернулася Ізольда Білорука.
Трістан питає: “Що? Яка яса?” –

“Щось мріє там далеко у просторі”. –
“Щось біле?!” – “Чорне, як моя коса”.

І враз душа Трістанова порвала
Ждання шнурок, що здержував її,

І злинула, мов пташка вільнокрила,
Далеко у незнанії краї…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

“Ходи, ходи, Ізольдо Злотокоса!
Тебе давно Трістан твій вірний жде.

Між скелями не бійся заблудитись –
Ізольда Білорука проведе.

Іменнями посестри ми з тобою
Так, як вечірня й ранішня зорі.

Чи то ж не диво, що тепер судилось
Розлить нам заграву в одній порі?

Колись і я була на час-годину
Такою ясною, як ти тепер”. –

“Посестро, голос твій мене лякає!
Скажи по правді! Мій Трістан умер?!”

“Ізольдо Злотокоса, бог розсудить,
Чий був Трістан, чи твій, чи, може, мій,

Та бути з ним аж до його сконання
Дісталося-таки мені самій.

Ти не привезла чорного вітрила,
Не жалібна – ясна твоя краса,

Та милий в гріб не ляже непокритий, –
Його покриє чорная коса”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сосюра третя рота скорочено.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Ізольда Білорука