Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Літературознавство
Літературознавство
Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер науковості Л., тобто про місце і співвідношення
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Академічне літературознавство Академічне літературознавство – наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б. Грімм, Т. Бенфей, І. Тенн, […]...
- Літературознавча історіографія Літературознавча історіографія – допоміжна літературознавча дисципліна, яка описує, систематизує, аналізує й оцінює літературознавчі праці. Від бібліографії відрізняється своєрідним критицизмом, оскільки покликана дати уявлення про зміст і характер, жанр літературознавчих праць, визначити їх вартість стосовно піднятих у них проблем, аналізованих творів, з урахуванням рівня науки часу, коли ті праці з’явилися, і часу, коли створюється нова історіографічна […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Критерій оцінки літературного твору Критерій оцінки літературного твору (грецьк. kriterion – мірило, засіб судження) – система засобів (принципів, зразків, норм, канонів, аргументів) для визначення своєрідності художніх творів, оцінки їх естетичної досконалості чи недосконалості, належності до сфери мистецтва. Термін “К.” етимологічно і понятійно пов’язаний із терміном “критика”: критика – судження, оцінка, К. – засіб судження, мірило оцінки. Якщо предмети матеріальної […]...
- Біографізм Біографізм (грецьк. bios – життя і grаpho – пишу, зображаю) – комплекс літературнознавчих понять, що мають відношення до життєвого шляху письменника та його творчості. Включає власне біографію (життєпис), автобіографію (життєпис, належний самому автору), біобібліографію (поєднання біографії з бібліографією творів митця). Як методологічний інструмент науки про літературу та критику, Б. має давню історію, чи не найвиразнішою […]...
- Оцінка літературного твору Оцінка літературного твору – встановлення, фіксація, усвідомлення його художньої цінності (вартості). Цінність властива творові як об’єкту сприймання. О. л. т. дається реципієнтом на основі осягання цінності, неможлива без його безпосереднього сприймання. В структурі оцінного акту (Процесу) взаємодіють: суб’єкт оцінки (читач, критик); предмет оцінки (твір, компонент твору, творчість письменника); основа оцінки (естетична платформа, переконання, ідеали, навіть […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Теорія літератури Теорія літератури (грецьк. theoria – спостереження, дослідження) – галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів; одна з трьох основних ланок літературознавства (поряд з історією літератури і літературною критикою). Т. л. як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формується поступово на основі роздумів, аналізу […]...
- Літературознавча методологія Літературознавча методологія (грецьк. methodos – шлях дослідження; logos – слово) – система методів, які використовуються в науці про літературу; теоретичне осмислення суті цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання. Л. м. тісно пов’язана з теорією літератури, історично змінюваним розумінням природи і специфіки художньої літератури. Перефразовуючи відому тезу Г.-В.-Ф. Гегеля, що метод – це теорія, […]...
- Компаративістика Компаративістика (лат. соmраго – порівнюю, фр. la litterature соmраreе – літературна компаративістика, порівняння) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). К. у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Бібліографія Бібліографія (грецьк. biblion – книга і grаpho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) […]...
- Аксіологія Аксіологія (грецьк. ахіа – цінність і logos – вчення) – в літературознавстві і мистецтвознавстві – вчення про художні цінності. На основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл....
- Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
- Сучасна українська література, її особливості Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати “провінційність”, “окремішність” нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально […]...
- Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
- Антипод Антипод (грецьк. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїм змістом, поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому. Наприклад, у народних казках яскравими образами-антиподами є персонажі-добротворці і злотворці; в українській бароковій літературі XVII-XVIII ст. – Божа Любов і Вражда; Надія, Спокій, Покора і Ненависть, Лють, Злоба (своєрідні персонажі-символи). У новітній літературі, з поглибленням […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Естопсихологія Естопсихологія – напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов’язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика […]...
- Деконструкція Деконструкція – теоретична концепція, що знайшла широке поширення у літературознавстві та мистецтві” Базується на виявленні в текстах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими, більш ранніми текстами. Виникла в річищі структуралізму, є опорною стратегією опозиційного до структуралізму напряму – постструктуралізму, котрий виник на межі 60-70-х XX ст. […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві д.. конкретизується як художньо-естетичний д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого д. У структурі художньо-естетичного д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Енциклопедія Енциклопедія (грецьк. encyclopedie – коло знань) – науково-довідкове видання, яке об’єднує в алфавітному або систематичному порядку найістотнішу інформацію з усіх (універсальна Е.) або окремих (галузева Е.) галузей знань. Літературна Е. – один із видів галузевих Е. Сучасне значення літературної Е. пов’язане з виданням наприкінці XIX ст. “Універсального словника літератур” Г. Вапро (Париж,1876-77) та “Енциклопедії світової […]...
- Істина Істина – достовірне, адекватне знання про об’єктивну дійсність. Як термін з точним філософсько-понятійним наповненням у науковому літературознавстві стосується тільки позаестетичної реальності, що згадується у змісті художнього твору. Він зберігає певний сенс у працях про літературу, написаних з позицій гносеологізму. Якщо письменник виражає своє естетичне освоєння світу, то про об’єктивну істину в його творі не може […]...
- Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...
- Інтуїтивізм Інтуїтивізм (лат. intuitio – уява, споглядання) – в літературознавстві – напрям, що абсолютизує інтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу в діяльності творчої фантазії, в акті його естетичного сприймання й оцінки. Основоположником І. був французький філософ А-Бергсон (1859-1941), який у працях “Матерія і пам’ять” (1896), “Сміх” (1900), “Творча еволюція” (1907) та ін. розробив концепцію мистецтва, художньої […]...
- Біографія Романа Горака Народився 17 січня 1942 р. у селі Городок Львівської області. Директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Активний і непересічний діяч у справі вивчення, збереження і використання з науковою і освітньою метою спадщини І. Франка. Його перу належить понад 300 досліджень і статей про І. Франка та багатьох письменників. Окремими виданнями вийшли його твори: “Тричі мені […]...
- Постшістдесятники в українській літературі Витіснене покоління, також Постшістдесятники,- генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця. На думку критика Володимира Моренця, поети “витісненого покоління”, на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. […]...
- Духовно-історична школа Духовно-історична школа – течія у літературознавстві, що сформувалася на основі “філософії життя” та традиції естетики класичного романтизму, була реакцією на культурно-історичну школу і філологічний позитивізм, зокрема на теорію фактографізму В. Шерера й Е. Шмідта, тяжіла до синтезу духовно-історичної та психологічної інтерпретації художньої літератури. д. і. ш, живилася ідеями філософії В. дільтея, що вибудовувалася на усвідомленні […]...
- Белетристика Белетристика (фр. belles-lettres – красне письменство) – в широкому значенні – твори художньої літератури взагалі, у вужчому – художня проза. дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, […]...
- Класовість літератури Класовість літератури – у соціологічному літературознавстві – одна із псевдоестетичних категорій, яка утилітаризує поняття ідейності літератури, підкреслюючи залежність художніх явищ від класових інтересів основних верств суспільства, зокрема панівного класу. К. л. проявляється в тому, що, по-перше, література немовби відображає станове розшарування суспільства і класову боротьбу там і тоді, де і коли вона виникає; по-друге, письменник, […]...
- Епістолярна критика Епістолярна критика – аналіз і оцінка творів літератури з погляду сучасності, уміщені в листах. Епістолярні жанри з вкрапленням літературно-критичних роздумів і оцінок мають чималі традиції – ще від часів античності. В окремі періоди історії національних літератур вони досягали значного розвитку, стаючи одним із провідних різновидів літературної критики загалом. Це і знамениті листи Я. Грімма до […]...
- Спілка письменників України (СПУ) Спілка письменників України (СПУ) – літературна організація України, яка об’єднує письменників, літературних критиків, літературознавців, створена 1934 як складова частина Спілки письменників тогочасного СРСР. Мала назву СРПУ (Спілка радянських письменників України). Вищий орган СПУ – з’їзд, виконавчий – правління. В різні часи СПУ очолювали І. Кулик, А. Сенченко, О. Корнійчук, М. Рильський, М. Бажан, О. Гончар, […]...
- Антирадянська література Антирадянська література – квазітермін, яким оперувало радянське літературознавство, характеризуючи наукові праці та художні твори, часто неперебутньої цінності, але несумісні з панівною тоді комуністичною ідеологією (твори “розстріляного відродження”, представників “празької школи”, “нью-йоркської групи”, дисидентів та ін.)....
- Національна специфіка літератури Національна специфіка літератури – органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур. Вона витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації. Н. с. л. зумовлюється рядом чинників, насамперед ментальністю народу. Якщо народові, що став історично стійкою спільнотою, властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов’язково відіб’ються на духовному світі […]...
- Культурно-історична школа Культурно-історична школа – група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв’язку з середовищем, що породило їх. К.-і. ш. в літературознавстві виникла в Європі в середині XIX ст., коли в літературознавстві визріли ідеї історизму. Важливий поштовх культурно-історичним дослідженням дав німецький вчений І. Гердер (1744-1803), який вважав, що поняття “література” включає не всі художні […]...
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Канва Канва – рівень у структурі драми, який відповідає її підтекстові. Термін запроваджений у теорію драми К. Станіславським. Понятійний зміст і функціональне призначення К. окреслені М. Поляковим. Поняття і термін “К.” – більш органічні і специфічні саме для драми, сутність якої визначається орієнтацією на театральну виставу. Внаслідок цього п’єса як літературна основа драми обмежена часом і […]...
Роль козацького лицарства в романи чорна рада.